Листопад цього року важливий зокрема тим, що в Україні вперше побувала Ґабріела Кубі, авторка світових бестселерів про небезпеку ґендеру. CREDO не залишилося осторонь висвітлення цього насправді історичного, хоч і короткого візиту.
А окрім того, п. Ґабріела погодилася поспілкуватися з нашим сайтом окремо.
«Християнська радість не означає відсутності страждань»
— Про своє минуле Ви сказали: «Я шукала Бога, але тими шляхами, якими Його знайти неможливо». Яка Ваша думка: що робити нам, сьогоднішнім, у наших умовах, аби люди змогли побачити Церкву, а не свої упередження щодо неї та віри? Аби люди не шукали Бога там, де Його неможливо знайти?
— Насамперед — ми повинні провадити християнське життя! Так, як Ісус нас вчить у Нагірній проповіді: ми повинні бути сіллю землі та світлом на свічнику. По нас має бути видно, що наше життя сповнене віри, засноване на вірі, і що ми маємо повноту життя і радості.
Християнська радість не означає, що ми не зазнаємо страждань. Християнська віра означає, що ми можемо переживати радість також і посеред страждань. Ми повинні так цим променіти, аби люди сказали: «Та людина щось таке в собі має, що ми би хотіли мати також».
Це — передумова. Далі ми потребуємо самосвідомості, певності в тому, що ми є християни. Ми пишаємося тим, що ми — християни! Ми шануємо інших людей; але коли інша людина щось хоче від нас дізнатися — ми відкрито свідчимо про нашу віру, даємо інформацію про нашу віру та про ту надію, яка нас провадить, як казав апостол Павло. Ми повсюди визнаємо себе християнами.
— Ваша перша книжка називалась «Мій шлях до Марії — про досвід живої віри». Ми знаємо Вас як антиґендерну діячку, і мені було дуже цікаво дізнатися, що перша Ваша книжка була не на тему ґендерної ідеології, а про Богородицю. Розкажіть, будь ласка, про роль Марії у свідченні живої віри.
— Я розповідала, як помолилася новенну і раптово усвідомила, що стану католичкою. Та сама жінка, яка принесла мені ту дев’ятницю, показала мені також відео про об’явлення Марії. Я подумала: як це цікаво — по всьому світу об’являється Богоматір! І оскільки я переклала багато книжок і маю талант до письменства, то я подумала: напишу книжку про Богородицю, про об’явлення Марії. Тоді від найбільшого видавництва в Німеччині, для якого я вже перекладала книжки, я отримала завдання написати таку книжку. Я дістала попередню платню — аванс на цілий рік! У той момент я не знала, з чого маю жити, бо саме залишилася сама з трьома дітьми… Це вже Марія подбала.
Тоді відбулася моя перша поїздка до Меджугор’я (наприкінці 1996 року); саме там я відбула свою першу сповідь. У цій сповіді до мене прийшло розуміння, що я маю залишитися у своєму подружжі. Для мене це було «чудом із Меджугор’я». Повернувшись, я розповіла про все своєму чоловікові; однак він не побажав залишитись у сім’ї, і зрештою ми розлучилися. Потім він оженився вдруге. Однак завдяки тому молитовному досвіду ця книжка стала немовби щоденником мого навернення до віри. Це пошук Марії. За кожний крок, яким я наближалася до Марії, я щаслива. Я здійснила присвячення себе Марії. Від Неї ми можемо навчитися, як стати такими людьми, якими нас хоче бачити Бог.
«А чому гомосексуальні організації мають доступ до парламенту?»
— Під час зустрічей із Вами не раз згадувалося голосуванні у ВР, де було відхилено документ про домашнє насильство через просування в нього ґендерних термінів. На цей крок Верховної Ради маємо дуже різні відгуки, наприклад, я читала обговорення цього парламентського кроку, де інтернет-користувачі обурюються: мовляв, «якісь попи» втручаються до юридичних питань. Люди не сприймають цього як питання етичного чи морального! Як із ними розмовляти?
— По-перше, ми не хочемо дозволяти ніякого насильства у сім’ї. Це незносно, коли чоловіки б’ють жінок і дітей. Але ця проблематика використовується феміністками (на рівні ООН та ЄС) для того, щоби воювати проти чоловіків. Феміністки, які сидять у цих організаціях, представляють чоловіків таким чином, що чоловіки це завжди ґвалтівники, завжди використовують насильство, а жінки завжди є добрими. А це брехня! Жінки також вдаються до насильства. Жінки також б’ють і чоловіків, і дітей. Тому чоловіки й жінки повинні знайти шлях одне до одного і розпізнати, як вони доповнюють одне одного. А політичні акції, як це було зі згаданим законопроектом у вашому парламенті, слугують тому, щоб очорнити чоловіків. Ми маємо подібні повідомлення від Агенції з прав людини, з Відня, що людям знову і знову подають публікації, в яких чоловіки представлені як ті, що б’ють і коять насильство. Чому ці діячки не воюють проти порнографії? У порнографії жінок насправді ґвалтують! Однак немає ніякої боротьби ООН або ЄС проти порнографії.
По-друге: чому священики, духовенство висловлюються на цю тему. Вони мають право і повинні висловлюватися! Ми живемо у вільному суспільстві; ми живемо в суспільстві, де держава й Церква розділені. Кожен має право висловлювати ті думки, які він має. Священик має право висловлювати ці думки у проповіді. Проте ніхто ж не змушений слухати проповідей… Єпископи мають право звернутися до політиків та звернути увагу політиків на те, які наслідки матиме той чи інший закон. Єпископи не мають влади просунути (імплементувати) цей закон. А чому гомосексуальні організації мають доступ до парламенту? Чому гомосексуалісти мають доступ до шкіл? У Німеччині гомосексуальні пари приходять до шкіл і агітують дітей! Богу дякувати, після падіння комунізму ми є вільними суспільствами; кожна людина має основоположне право висловлювати свою думку — також і священик, який маж проголошувати Добру Новину Ісуса Христа.
— Поговоримо про наслідки марксизму в ідеології, які вилилися в ґендер. Особисто моє враження — що ці зміни у людському світогляді (тобто філософії) плюс досягнення технологій (контрацепція зокрема) не зробили нічого принципово нового в людському суспільстві, а просто розкрили той негатив, який раніше стримувався іншим мисленням та відсутністю таких засобів… Вони дали проявитися тому недоброму, що в людині є. Бо не можна сказати, що люди в минулі століття були святими, хотіли тільки сім’ї…
— Вся ця ідеологія походить із марксизму. Фрідріх Енгельс, співробітник Карла Маркса, написав твір про походження сім’ї, приватної власності й держави, опублікований 1884 року. Саме там він стверджує, що найперша класова боротьба, найперше гноблення одного класу іншим відбувається у сім’ї, між чоловіком та жінкою. І саме тому потрібно зруйнувати подружжя та сім’ю. Він породив ілюзію, нібито ми будемо мати щось краще, коли усунемо подружжя та сім’ю.
У марксизмі була присутня ілюзія — утопія, — що він може створити щось нове, добре самими лише людськими зусиллями. Ми мали шалене кровопролиття як наслідок застосування ідеології марксизму… Україна дуже добре це знає. Ми, християни, віримо в те, що людина власними силами не може створити доброго суспільства. Ми знаємо, що людина обтяжена первородним гріхом — що ми всі грішники. Звершити добро — це дуже тяжке завдання і для кожної людини, і для кожного покоління. Після того, як Адама і Єву було вигнано з раю, в світі діє те прокляття Бога, яке Він здійснив над чоловіком і жінкою: «Ти, жінко, будеш прагнути чоловіка, але він буде над тобою панувати». Після цього стосунки між чоловіками та жінками стали тяжкими. Кожна подружня пара мусить шукати миру, шукати взаємодоповнення, шукати любові. За це подружні пари борються протягом усього свого життя. І коли ми зараз боремося за подружжя, за сім’ю, то це не означає, що ми кажемо, ніби «раніше все було добре». Найгірші страждання стаються, власне, у сім’ї! Але це не означає, що ми повинні відмовитися від ідеалу, тому що ідеал любові — це те, що кожна людина носить у своєму серці. Ми покликані до того, щоби в нашому житті здійснити цей ідеал любові. Але щоб це сталося, ми потребуємо Божої допомоги.
Просто коли ми відмовимося від ідеалу — то потрапимо у соціальний хаос: дітей убивають ще до народження; діти більше не мають сімей, у яких вони можуть бути захищеними, спокійно зростати. У Німеччині 30% дітей уже приходять у дитячі садки з порушеннями мови. Отож ми потребуємо бачення, перспективи того, як людина може реалізувати своє прагнення любові. І кожна людина повинна за це боротися. А ми, християни, перебуваємо в чудовому становищі, тому що ми знаємо Ісуса Христа, ми знаємо Його Матір Марію, і отримуємо з небес благодать, щоби йти цим шляхом.
Цивілізація бездумних
— Я маю враження, що сучасна цивілізація перетворюється на «цивілізацію безвідповідальних дітей», без сім’ї — тому що для дітей ще не існує поняття сім’ї, такого рівня мислення. Христос сказав: «Будьте як діти». Але те, що діється, виглядає на сатанинське перекручення Його слів!
— Щодо буття Божими дітьми і тієї безвідповідальності, якою є наша цивілізація. Підзаголовок моєї книжки «Глобальна сексуальна революція» звучить так: «Руйнування свободи в ім’я свободи». Сьогоднішнє поняття свободи — спотворене, викривлене. Це поняття свободи, яке має дво- чи трирічна дитина. Як матері (татусі також), ми це знаємо, що треба дуже швидко забиратися до виховання дітей. По‑перше, для того, щоб діти адекватно сприймали дійсність — наприклад, плита гаряча і на неї не можна класти руку. По‑друге, щоб діти знали: їхні дії мають свої наслідки, для інших, а також і для них самих, і що вони повинні нести відповідальність за свої дії. Це означає, що свобода має бути поєднана з відповідальністю. А сьогоднішнє поняття свободи каже: ти можеш робити все, що хочеш! — так, як мала дитина. Отож Ви маєте рацію, коли називаєте цю цивілізацію інфантильною. Вона не має нічого спільного з тим дитинством Божих дітей, про яке говорить Ісус Христос.
Боже дитинство — почування себе Божими дітьми — означає, що я почуваюся в Божих руках захищеним, я довіряю себе Богові, не все сам планую. Це означає, що я роблю всі свої справи так добре, як я тільки можу, але знаю, що моя доля лежить у Божих руках.
Святий Франциск Сальський сказав: «Бути радісним і дозволити горобцям цвірінькати».
— На Заході протестанти здалися першими, почали вінчати одностатеві пари. Натомість в Україні нерідко соціально активні голоси виходять саме з протестантського середовища. Що би Ви могли сказати українським протестантам?
— Нехай вони переконують своїх братів на Заході!
І один у полі воїн!
— Ми багато говорили про ґендерну політику Обами, але він уже переобраний. Як на Вашу думку: чи є у світу шанси змінитися за керування Штатами Дональда Трампа?
— Я ніколи не думала, що так буду тішитися обранню Трампа! Дещо раніше я думала, що взагалі би не пішла на вибори, якби була американкою. Я всерйоз побоювалася того, що вибори може виграти Гілларі Клінтон. Вона ненавидить Католицьку Церкву, вона хоче запровадити свободу на аборти аж до моменту народження. Тих людей, які виступають за життя і борються проти ідеології ґендеру, вона би дуже скоро запроторила по в’язницях. Тому я дуже рада, що Гілларі Клінтон не обрали.
Також я радію результатам цим виборів ще й тому, що це знак. Засоби масової інформації по всьому світу проводили активну, масовану агітаційну кампанію на користь Клінтон. Вони почуваються володарями цього світу, нібито можуть маніпулювати всім. Я тримала в руках число газети «Нью-Йорк Таймс», де вісім сторінок було спрямованих проти Трампа! І я дуже рада з того, що засоби масової інформації дістали таке «повідомлення»: вони не можуть маніпулювати всім.
Яку політику вестиме Трамп — ми цього не знаємо. Він не той характер, щодо якого я би мала довіру. Нам потрібно зайняти вичікувальну позицію. Просто треба дивитися, кого він зараз буде скликати у команду як своїх радників. Його віце-президент Пенс — справжній християнин. Наші прихильники — по той бік лінії боротьби — отримують доступ до впливу на американський уряд. До такого впливу, якого ми раніше не мали. Ситуація виглядає такою відкритою, аж я би сказала, що ми насправді повинні молитися за американський уряд.
— Ви згадували про референдум у Румунії, який висловився за визначення шлюбу як союзу чоловіка й жінки. В Україні, на пострадянському просторі, громадянське суспільство як таке ще тільки починає формуватися. Що би Ви могли порадити: як організовуватися, як боротися, як протистояти, коли приходить небезпека для сім’ї та життя?
— Також і тут потрібно створювати громадські організації. Для такої організації повинні бути чинними традиційні цінності, й люди на це звернуть увагу. Ми потребуємо творчих, активних об’єднань, які будуть активними. А також потрібне переконання, що навіть окрема особа може зробити дуже багато. Я сама є такою «окремою особою»! За мною не стоїть якась організація абощо.
А в Румунії ситуація цілком подібна до тієї, що у вас. Там було жахливе гноблення режимом Чаушеску. Але є окремі, маленькі, активні організації, які за короткий час зуміли зібрати 3 мільйони підписів на захист сім’ї!
Ситуація така: аби на референдумі був кворум, у ньому мають взяти участь не менше як 30% дорослого населення країни. Це означає, що потрібно мобілізувати третину всіх людей! Ми можемо тільки благати Небо, щоби це сталося.
Те, що стається в кожній окремій країні, — дуже важливо. Навіть якщо це, скажімо, маленька країна, така як Румунія. Або Україна. Вся увага світу звернена на цю боротьбу! Повсюди, де ми досягаємо успіху, — або де стається поразка, — воно, відповідно, зміцнює ту чи іншу сторону цієї битви. Якщо, наприклад, така маленька країна, як Словенія, вносить зміни у Конституцію і визначає, що подружжя це союз між чоловіком та жінкою, — то цей їхній вчинок зміцнює всіх, хто бореться за подружжя. У Мексиці засоби масової інформації та уряд хотіли легалізувати одностатеві партнерства, вони боролися за так звані «одностатеві подружжя», — але у жовтні цього року на вулиці вийшло півтора мільйона людей, які сказали, що вони не хочуть одностатевих «подружь». Організували це буквально декілька людей! І законопроект був відкинутий.
Тут, в Україні, потрібно встановити мережеві стосунки з пролайф-організаціями в інших країнах. Ми мусимо бути так само глобально організованими і створити всепланетну мережу, як і наші супротивники. Це насправді можливо — завдяки інтернету; і це насправді відбувається.
— Дякую за розмову!
Перекладав розмову Петро Гусак, УКУ
Фото Тетяни Калініченко
фінансово.
Щиро дякуємо!
