Одного дня учениця початкової школи підійшла до вчительки під час перерви і сказала: «Я хочу працювати для Бога». Як сказала, так і сталося.
Бл. сестра Марія Клементина Ануаріта Ненгапета народилася в 1939 році в сім’ї язичників на околиці міста Вамба, в Демократичній Республіці Конго. Охрещена разом із матір’ю і сестрами, вона з дитинства знала, чого хоче: ще ученицею початкової школи вона якось підійшла до вчительки на перерві й сказала: «Я хочу працювати для Бога». Як сказала, так і сталося: вона не тільки виконувала цю працю, але й довела її до кінця, віддаючи своє життя за Христа.
Як і всі африканські дівчата, Ануаріта була глибоко прив’язана до своєї сім’ї та дуже хотіла стати матір’ю: материнство посідає чільне місце в африканській культурі. Також і духовне материнство: коли вона почула голос Христа, який закликав їй вибрати шлях безшлюбності, Ануаріта відповіла Йому «так». Одразу після закінчення середньої школи вона стала черницею в бельгійському згромадженні Сестер Святого Сімейства, де виконувала різні обов’язки. Вона була вчителькою в школі, сакристиянкою і помічницею кухаря.
Її драма почалася 29 листопада 1964 р., коли вона разом з іншими сестрами потрапила у полон до повстанців з руху Сімба. Її перевезли автотранспортом до Ісіро і 1 грудня вночі убили через те, що вона не хотіла зраджувати своєму покликанню. Коли капітан Оломбе забажав у генеральної настоятельки красиву дівчину для себе і його вибір впав на Ануаріту, молода черниця вигукнула: «Я не хочу, не хочу, я вважаю за ліпше померти, ніж належати йому!» Чоловік розлютився: він почав бити її кулаками по обличчю, по всьому тілу. Потім схопив пістолет і вистрелив.
Марію Клементину Ануаріту Ненгапету беатифікував 15 серпня 1985 р. Йоан Павло II під час свого паломництва до Африки.
Ануаріта є прикладом для всіх: для християн, для нехристиян і для урядовців через свою здатність бути вірною зобов’язанням аж до мученицької смерті. Боячись втратити чистоту, перед загрозою власному життю — в Ісусі, своєму Нареченому, вона знаходить сили, аби сказати разом із Ним: «Тепер моя душа пізнала страх». Крім того, щоб захистити настоятельку, якій загрожувала смерть через її відмову, Ануаріта звертається до солдат, кажучи: «Тільки мене вбийте», а потім падає, смертельно поранена кулями, і додає: «Я прощаю вам, бо не знаєте, що робите. Я хотіла цього, я хотіла цього!»
Ануаріта — дівчина зворушливого і таємничого слова. Вона належить до численних загонів африканських жінок, які були свідками, виховательками, духовними матерями життя і захищали місцеву культуру. Як і багато інших конголезьких дівчаток, вона виховувалася в чистому дусі свого народу, не дозволяла нікому отримувати задоволення від її тіла. Деякі жартують про чорну Африку, оголошуючи всім, кому не лінь, що там єдиною незаймано чистою річчю є екваторіальний ліс. Це означає, що насправді люди небагато знають про Африку!
Ануаріта та її історія говорять, що дошлюбну чистоту треба поважати, бо це майже абсолютна цінність. А також гарантія зростання народжуваності, щастя в шлюбі і всякого покликання. Мучеництво молодої черниці спонукає нас боротися з будь-якою клановістю, язичництвом, провінціалізмом та різними поділами, які щодня спустошують світ вогнем і мечем. У цьому середовищі Ануаріта була речником пробачення, миру і сопричастя. І саме у контексті власного життя навчилася освячувати себе, віддаючись повністю Господу в служінні іншим. Вона робила звичайні речі з надзвичайною любов’ю до Ісуса Христа і до людства.
Попри своє укорінення в культурі, яка надає великого значення клановому і племінному суспільству, Ануаріта змогла піднятися над такого роду спільнотою, відкидаючи будь‑яку дискримінацію. Її духовність — це духовність сопричастя, «буття з». Це духовність, що відкривається на взаємопроникнення чуттєвого з духовним.
Ріта Мбошу Конго, Deon
фінансово.
Щиро дякуємо!
