Чомусь мені так не здається, що Дух Святий очікує, аби кожен католик, який провадить блога і користується Твіттером, брався до виправлення Церкви…
«Дурний у розумі не кохається, лише свій дотеп проявляє» (Книга Приповідок 18, 2).
Ми живемо у світі, в якому кожен охочий має змогу представити свою думку. Кількість оцінювань, які до нас щоденно доходять завдяки інтернету, просто незбагнення. Ті, хто колись нарікав на своє життя лише приятелеві або сусідові за плотом, тепер мають власні сайти, блоги та профілі в соцмережах, за допомогою яких всім і всюди оголошують свою незаперечну думку мало не з кожного приводу.
«Я більше не можу мовчати!» — здається, що цей імператив стає участю щоразу більшого числа людей, які вважають, ніби розповідь іншим, що в них болить, якимось магічним чином розв’яже проблеми світу. Інтернет демократизує, і завдяки цій потужній силі всім здається, ніби наші думки варті набагато більше, аніж це є в реальності.
Певно, це пролунає досить жорстко, але більшість наших «думок» насправді не мають значення. Тим, що фактично важливе, є правда й дія, а вони не те саме, що «мнєніє».
Звісно, часта проблема — та, що ми плутаємо володіння власними поглядами на певну тему зі справжнім знанням на цю тему. Тому ми видираємося на кафедру і з неї щось виголошуємо, так ніби то ми доглибинно пізнали всю істину. Проте це не так.
Найближче до пізнання правди ми перебуваємо, живучи в Церкві. Подібно до матері, Церква підносить нас до своїх грудей, годуючи «молоком правди». Однак ми цю правду пізнаємо не для того, аби лупити нею інших в очі та куди ще вцілить, ніби батогом. Радше, як це визначає св. Павло, ми покликані «говорити правду в любові», аби ми зростали «до Того, хто є Головою, до Христа» (Еф 4, 15).
Павлові слова про «зростання» якнайбільше тут пасують. Ми схожі на дітей, доки не опануємо складне мистецтво говорити правду з любов’ю. Якщо ми надмірно зосередимося тільки на правді або ж тільки на любові, то нам треба й далі шукати дозрівання у Христі. Більшість людей схильні визнати, що говорити правду невідривно від любові їм не дуже вдається. Оскільки ми люди, то майже ніколи не говоримо всієї правди, а принаймні не ту особову Правду, Ісуса Христа.
Замість цього наші висловлювання — це часто конгломерат переплутаних думок, поглядів, правди, брехні та любові. Часто ми взагалі цього не усвідомлюємо! Проте час від часу Бог об’являє нам, як мало ми насправді знаємо… Такі моменти об’явлення, вказання нам нашої наготи, становлять свідчення милосердя Творця.
Тому що «нема створіння, скритого від нього; все оголене і явне перед очима того, кому ми звіт маємо дати» (Євр 4, 13). Тільки коли ми усвідомимо свою наготу, тоді тісніше припадаємо до Христа, який є у Церкві, та сильніше уповаємо на Нього як нашого Провідника.
Те, що я зараз напишу, не буде популярним: Церква не має доконечної потреби у нашій думці про справи стосовно віри та моральності. Церква — це не демократія. Навіть тоді, коли хтось не погоджується з ученням Церкви або йому якось не до смаку висловлювання Святішого Отця, він може виказати свою зрілість і засвідчити правду, не підносячи голосу, — а саме цим наш егоїстичний, зосереджений на собі світ гордує. Як сказано у Книзі Сираха, «буває й мовчазний, але розумний» (20, 1).
Церква потребує нас, аби ми проголошували правду в любові, а не для того, щоб ми коригували її курс у справах віри та моралі. То Дух Святий коригує діяльність Церкви, через таких людей, як, наприклад, св. Павло, св. Катерина Сієнська чи св. Афанасій. Я сумніваюся, що Святий Дух очікує, аби кожен католик, який провадить блога і користується Твіттером, брався за виправлення Церкви. Мені навіть здається, що сатана використовує нашу схибленість на цьому і відволікає увагу від того, що насправді важливе.
Тим, чого Церква потребує, є наша святість. Церква потребує нас для проголошення Доброї Новини всьому створінню (Мк 16, 15). Вона хоче, щоб ми відірвалися від її внутрішньої політики та зосередилися на свідченні Євангелія та Тіла Христового. Церква потребує нашого прагнення і голоду за святістю.
Можемо повторити слідом за св. Павлом, що Церква потребує нас, аби посилити «любов одне до одного й до всіх (…), щоб Він зміцнив серця ваші бездоганними у святості перед Богом і Отцем нашим» (1 Сол 3, 12‑13).
с. Тереза Алетея Нобл, Aleteia
фінансово.
Щиро дякуємо!
