У справі Мартіна Лютера нині існує велике замішання, і потрібно чітко сказати, що з погляду вчення Католицької Церкви то була не реформа, а революція, тобто повна зміна основ католицької віри.
Так заявив кардинал Герхард Мюллер, коментуючи численні за останній час висловлювання стосовно ініціатора реформації. Кардинал Мюллер, донедавна — префект Конгрегації віровчення, підкреслює, що не становить правди ствердження, нібито наміром Лютера була тільки боротьба з практикою індульгенцій або з гріхами Церкви епохи Ренесансу.
Із книжки, написаної 1520 року, що називається «De captivitate Babylonica ecclesiae», виразно видно, що «Лютер відкинув усі підстави католицької віри, Святого Письма, Апостольської Традиції, вчення пап і Соборів, єпископату», — підкреслює німецький кардинал. Лютер порвав із концепцією цілісного розвитку християнської доктрини, відкинув таїнства, а свячення єпископів сприймав як вигадку пап.
Колишній префект ватиканського дикастерію нагадує, що сакраментальна ієрархія у єдності з Наступником св. Петра становить суттєвий елемент Церкви, яку встановив сам Господь Христос. Віднова її полягає у відновленні віри, яку переживають у благодаті, відновленні звичаїв, етики, духовного життя і моральності, а не у створюванні нової Церкви. Тому, підкреслює кардинал Мюллер, неприпустимим є ствердження, що реформа Лютера була ділом Святого Духа. Навпаки, вона противилася Святому Духові, бо Дух Святий не може суперечити самому собі.
Німецький ієрарх зауважує, що сьогодні говориться про Лютера із надмірним ентузіазмом, не знаючи його теології та катастрофічних наслідків його руху. Позитивно можна оцінювати його добру волю і чіткий виклад головних істин віри, а не його виступи проти католицької віри та ієрархічно-апостольської структури Церкви.
Не є правдою, що Лютер мав спершу добрі наміри і що невблаганна позиція Церкви привела його на помилковий шлях. Це неправда, пише кардинал Мюллер. Наміром Лютера була боротьба з торгівлею індульгеціями (відпустами), але його мету становити відпусти не самі по собі, а як частина таїнства покаяння. Також не є правдою, що Церква відмовлялася від діалогу з Лютером. Можна дискутувати про способи цього діалогу, однак якщо йдеться про суть доктрини, то належить ствердити: церковна влада помилок не вчинила.
Ієрарх також підкреслює, що особистих помилок, гріхів людей Церкви не можна плутати з помилками стосовно вчення і таїнств. Хто так робить — той вірить, що Церква це організація, створена людьми, і заперечує принцип, що сам Ісус заснував Церкву та береже її у переказуванні віри й благодаті у таїнствах за посередництвом Святого Духа. Натомість Церква Христова — це не суто людська організація, вона є Тілом Христа, в якому існує непомильність Собору і Папи, за чітко визначених обставин. А в нинішньому сум’ятті відбувається повне перевертання речей з ніг на голову. Стверджується, що папа непомильний у своїх приватних висловлюваннях, зате помиляються ті папи, які протягом століть проголошували католицьку віру.
Колишній префект Конгрегації віровчення визнає, що зараз, через 500 років після Лютера, ми прагнемо до примирення. Однак це не може відбуватися коштом правди і зі створенням сум’ять. Зрозуміло, що існує бажання до хороших стосунків із некатоликами, аби наблизити їх до повної єдності з католицькою ієрархією, також і через прийняття апостольської традиції згідно з католицькою вірою. Однак це одна справа, а зовсім інша — фальшування того, що сталося 500 років тому, зауважує кардинал Мюллер.
Переклад CREDO за матеріалами: Radio Watykańskie
фінансово.
Щиро дякуємо!
