Цього року український народ спогадує 85-роковині злочину проти людства, який вчинив комуністичний режим – Голодомор 1932-1933 років.
З ініціативи Української Греко-Католицької Церкви в Італії та Генерального Консульства України в Мілані, аби привернути увагу італійської громадськості, сподіваючись офіційного визнання з боку італійського парламенту Голодомору, як геноциду українського народу, відбуваються заходи в Мілані. Зокрема, виставка скульптора Армандіно Лекка «Забутий біль – Голодомор», наукова конференція, маніфестація.
Важливим розв’язком цих заходів була Архиєрейська Божественна Літургія 26 листопада в міланському соборі, на яку прибули українські паломники з різних куточків Італії. Богослужіння очолив архиєпископ Циріл Василь, Секретар Конгрегації для Східних Церков, у співслужінні із владикою Діонісієм (Ляховичем), Апостольським візитатором для українців греко-католиків в Італії, владикою Глібом (Лончиною), Єпархом Єпархії Пресвятої родини з осідком в Лондоні.
Напередодні владика Гліб поділився своїми міркуваннями про Голодомор.
— Преосвященний владико Глібе, що на Ваш погляд означає Голодомор? Що Ви вкладаєте в це поняття?
— Голодомор – велика трагедія не лише українського народу, а й всього людства. Можуть бути різні труднощі, негаразди, неуспіхи, і, справді, природні катаклізми, що можуть спричинити неврожай, але забирати від людей зерно, останній шматок хліба…Таке не вкладається в голові! Невже так людина може ставитися до іншої людини? Така безсердечність засмучує, бо ми, християни, дивимося на інших людей і взагалі на цілий світ, як на одну родину, бо всі ми є дітьми Бога-Отця. Очевидно, не всі люди мають таке розуміння, та все ж таки ми є Божими дітьми, і щоби одна Божа дитина так чинила супроти іншої Божої дитини…Це дуже сумно. Це змушує задуматися.
— На Вашу думку, що потрібно робити, аби такого більше ніколи не відбулося в жодній країні світу?
— У самому факті Голодомору йдеться про те, що гідність людини була потоптана, знівечена. Аби подібного не сталося, нам потрібно почати з себе: потрібно шанувати кожну людину, як велику цінність. І в цьому не відіграє жодної ролі те, чи ця людина може щось багато зробити, а чи фізично, скажімо, вона є неповносправною. Кожна людина має гідність і цінність, бо ми є найбільшим Божим сотворінням. Жодне інше сотворіння Бога не наділене такими дарами, як людська істота.
— Цікаво, вперше греко-католицька громада може вшанувати пам’ять невинно загиблих жертв Голодомору в такому величному соборі, яким є Дуомо в Мілані.
— Ця подія є пригадкою для світу про те, що люди страждали, і ці люди такі самі, як всі інші. Також це й пам’ять про те, що, якщо ми не навчимося шанувати людську гідність, то подібне може повторитися в будь-якій іншій країні. Подібні трагедії стаються в багатьох країнах і це тому, що людська гідність не шанується. Наша спільна молитва в Дуомо – знакова подія для нас. Ми повинні вийти на світову сцену і повідомити світ про те, що діялося в нашій історії. Знаєте, всі засуджують нацизм, однак, рідше комунізм…Але він приніс багато лиха, через яке ми багато потерпіли і сьогодні терпимо. Залишилася травма в нашому народі, яка є й по сьогодні. Наш народ є сильним і він повинен відродити те, що втрачене.
— На Вашу думку, як ми, українці, повинні гідно нести цю пам’ять про Голодомор крізь віки?
— Гарний приклад нам подають євреї, які спогадують Голокост єврейського народу всюди, включно з євреями в Україні. І є свідчення того, як Митрополит Шептицький допомагав євреям. Вони всюди свідчать про цю трагедію свого народу. Нам потрібно так само робити не лише в листопадові дні річниці Голодомору. Насамперед, потрібно дітей цього навчати. Я про Голодомор дізнався ще в народній школі (початковій), де я навчався закордоном і це була дійсність з якою ми виростали. Дітей потрібно навчати змалку історії України. А головну нашу пам’ять потрібно зробити духовною, тобто молитися за жертв Голодомору, бо це невинні люди. Потрібно молитися за цих покійних і поручати їх Божому милосердю.