Апостольський Нунцій в Україні архиєпископ Клаудіо Ґуджеротті прокоментував для CREDO останні новини Католицької Церкви в Україні, розповів про перебіг акції «Папа для України», а також поділився планами на свята і розказав про різдвяні традиції.
— Ваше Високопреосвященство, Ви були присутні на братній зустрічі греко-католицьких та римо-католицьких єпископів. Які настанови Ви давали єпископам?
— На такі зустрічі я приїжджаю передовсім для того, щоб слухати і вчитися. Адже єпископи, безперечно, мають великий досвід і добре знають свою ситуацію. Була добра нагода, щоб обговорити тему молоді. Ця тема є основоположною для цілої Церкви та зокрема для Церкви в Україні. Ми також говорили про акцію «Папа для України». І я мав можливість пояснити єпископам, як розвиваються справи акції з новим Секретаріатом, який почав свою роботу після завершення праці Технічного комітету, що його очолював єпископ Ян Собіло. І в центрі наших турбот – встигнути своєчасно дати відповіді на потреби зими, тому що ця зима буде складною, особливо для переселенців. Власне тому Секретаріат мав завдання встигнути прийти з відповідями на потреби ще до початку зими. Технічний комітет мав час досліджувати запити, а Секретаріат має завдання швидко реагувати на надзвичайні ситуації та потреби. Таким був зміст зустрічі.
Тут важливою є також атмосфера спокою, братерства і ті рішення, які були прийняті спільно. Ось по цьому видно, що робота, яку разом роблять брати-католики, рухається у правильному напрямку.
— Чи задоволені Ви тим, як Церква в Україні включилася в акцію?
— Я маю зазначити, що католицькі спільноти і раніше дуже багато зробили, і продовжують робити зараз, і, я впевнений, будуть продовжувати робити вже після завершення акції «Папа для України». І малі парафіяльні групи, і такі організації, як Карітас та Карітас Спес – це величезна систематична робота та великі кошти. Натомість «Папа для України» — це надзвичайна акція і є такі питання, якими ця акція не займається – це питання відновлення країни і питання майбутнього. Акція робить маленькі заходи, які допомагали би людям відновлювати економічний стан, мати можливість розвиватися в Україні без необхідності кудись виїжджати. Католицька Церква завжди відрізнялася своєю харитативною діяльністю, навіть там, де вона у меншості.
— Ви неодноразово бували у так званій сірій зоні. Із ким найнадійніше працюється на проблемних територіях?
— Я насправді відвідував передовсім спільноти католиків та конкретні групи дітей, що перебувають у сірій зоні, у мене не було мети пошуку тих, із ким можна співпрацювати. Я був у Авдіївці одразу після бомбардувань, я був у Луганську та Донецьку для того, щоб зустрітися із нашими спільнотами з нагоди Різдва та Пасхи. Безперечно, це нагода зустріти багатьох людей. Те, що насправді вражає — це те, що не видно ніякого покращення. Навпаки, є певне забуття. Наче все, що відбувається, стало звичкою і навіть створюються перешкоди для надання допомоги, або створюються незліченні бюрократичні труднощі, щоб перешкодити дійти до людей. І це сумно, тому що найбільше від цього страждають літні люди та діти, які є найменш захищеними. А найбільше мене хвилює, що буде через років десять, коли виростуть ті діти, які сьогодні зазнають травм. І це насправді турбує і непокоїть, бо якщо скласти разом два феномени: молодіжну міграцію та дитячі травми, то реалії не втішні. І я би хотів, щоб світ зрозумів, що Україна потребує відновлення та надії.
— У 2017 році Римо-Католицька Церква в Україні отримала двох молодих єпископів. Чи у 2018 році ми можемо сподіватися подібних новин? Можливо, будуть нові єпископи, нові дієцезії?
— Церква — це живий організм, який змінюється, і тому цілком імовірно, що зміни будуть. Структура РКЦ в Україні не є остаточна, так само, як і УГКЦ. Живий організм, котрий не розвивається — вмирає. Цей організм потребує душпастирів, які зможуть бути провідниками та зірками надії для людей в Україні. Люди потребують проводу. Потребують тих, хто зможе їх заспокоїти та дозволить відчути близькість Господа, зможе бути натхненником різних ініціатив. Нічого так не вбиває надію людей, як відсутність руху. І як через надзвичайні потреби, так і через природній розвиток, безперечно – якісь новини будуть.
— Як би Ви, Ваше Високопреосвященство, підсумували два роки праці в Україні?
— Підсумок цих двох років складний — у першу чергу через війну і також через усі розподіли, які ця війна провокує в Україні: регіональні, релігійні, культурні. Але я зустрів тут дуже багато добрих людей. Таких людей, які не можуть не збудувати краще життя і кращий світ. Вони отримали від Бога багато добрих дарів.
— Ви не сумуєте за домом, перебуваючи у такій непростій Україні?
— Відколи я розпочав свою роботу, мій дім це те місце, де я є. І це важливо, бо інакше з’являється комплекс валізки і людина тримає її напоготові, щоб переїхати кудись в інше місце. Таким чином людина не живе, а лише очікує, що почне жити колись. Тому я не прихильник валіз і не пакую речі. А якщо треба — то в останній момент.
— Ви розпочали своє служіння в Україні напередодні Різдва. У Вас уже склалися тут якісь традиції святкування?
— Моя традиція — їздити на Схід. Цього року також буду шукати спосіб поїхати. Папа воліє, щоб його представники були якомога ближче до тих людей, які страждають. А друга частина моїх Різдвяних обов’язків дуже приємна — це візити молоді до Нунціатури, щоб вітати з Різдвом та колядувати. Такого ще ніде не було і ця традиція мені дуже подобається. І це прекрасна нагода для спілкування у атмосфері поваги та тепла, це обмін думок, це можливість ставити молоді питання, відповідати на їхні. Приходять також і некатолики. Апостольська Нунціатура уподібнюється так трохи до залізничної станції, де кожен може зупинитися на деякий час, перед тим, як вирушить далі.
— Що б Ви хотіли побажати українцям напередодні Різдва та Нового року?
— Я хотів би побажати, щоб усі могли хоча б на мить забути про ті труднощі, які зараз переживають, та відчути радість Христа, Який поруч. Того Ісуса, який народжується у таких самих складних обставинах, що їх зараз переживають багато українців: далеко поза домом, у печері, під час подорожі і так само, як і вони, мусить шукати десь прихисток. Ісус перебуває у ситуації об’єктивних труднощів під час народження, але у День Його Народження ми не пригадуємо тих труднощів, ми пригадуємо те, що Бог із нами. І я всім бажаю відчувати саме це. Бо у час труднощів та страждань ми дуже потребуємо світла і тепла, щоб повернутися до надії. І так треба робити. Ця країна має величезний потенціал і мусить прийти той час, коли потенціал стане дійсністю і коли люди нарешті перестануть страждати і почнуть насолоджуватися життям у цій прекрасній країні!
фінансово.
Щиро дякуємо!
