Світ

«Так» різнорідності. «Ні» — насильству

17 Січня 2018, 18:30 1703

Проповідь Папи Франциска під час Меси в аеропорту Макеуе, 17 січня 2018 року.

«Mari, mari» (Добридень).
«Küme tünngün ta niemün» (Мир вам).

Дякую Богові, що дозволив мені відвідати цей прекрасний куточок нашого континенту — Араукарію: землю, яку Творець благословив плідністю великих зелених полів, лісів, що повні привабливих араукарій— їх оспівує п’ята ода Ґабріели Містраль на честь чилійської землі: її величні засніжені вулкани, озера й річки, повні життя. Цей пейзаж підносить нас до Бога і легко помітити Його руку в кожному створінні. Чимало поколінь чоловіків та жінок полюбили і люблять цю землю з ревнивою вдячністю. Я б хотів затриматися і особливим чином привітати членів народу мапуче, атакож інших тубільних народів, які мешкають на цих південних землях: рапануї (Острів Пасхи), аймара, кечуа і атакамів, а також багатьох інших.

Ця земля, якщо поглянемо на неї очима туристів, захопить нас, але потім ми продовжимо свій шлях, як і раніше. Натомість якщо ми припадемо до землі, то почуємо, як вона співає: «Арауко носить страждання, якого не може здушити: це вічна несправедливість, якої усі ми свідки» (цит. з вірша Віолетти Парра — ред.).

У контексті подяки за цю землю та її мешканців, але також страждання і болю, ми звершуємо Євхаристію. Робимо це в аеропорту Макеуе, де відбувалися серйозні порушення прав людини. Ми жертвуємо цю Месу за всіх тих, хто страждав і помер, а також за тих, які щодня несуть на своїх плечах тягар численних несправедливостей.

(Хвилина мовчання)

Жертва Ісуса на хресті несе великий гріх та біль наших народів, біль, який має бути відкуплений.

У Євангелії, яке ми почули, Ісус молиться до Отця, аби «всі були одно» (Йн 17,21). У вирішальну годину свого життя Він затримується, аби просити про єдність. Його серце знає, що однією з найбільших загроз, які зачіпали і будуть зачіпати Його люд і все людство, буде поділ і конфлікт, принижування одних іншими. Скільки ж сліз пролито! Сьогодні ми хочемо, щоби ця молитва Ісуса стала нашою, хочемо разом з Ним увійти у той сад страждань, також із нашими стражданнями, аби просити Отця разом з Ісусом: щоб і ми теж були одно. Не дозволити, аби нас подолав конфлікт чи поділи.

Ця єдність, про яку благав Ісус, є даром, про який потрібно наполегливо просити заради блага нашої землі та її дітей. Треба також зважати на можливі спокуси, які можуть постати і «отруїти від коренів» цей дар, яким нас прагне обдарувати Бог, і разом з яким заохочує нас бути активними протагоністами історії. Які ж це спокуси?

 

1.Фальшиві ознаки

Одна з головних спокус, якими належить зайнятися, це плутання єдності з однорідністю. Ісус не просить Отця, аби всі були однакові, ідентичні, оскільки єдність не зроджується (і не зродиться) з нейтралізації або применшування відмінностей. Єдність це не бутафорія ані примусова інтеграція, і не виключення заради гармонії. Багатство якоїсь землі зроджується саме з факту, що кожна частина здатна ділитися своєю мудрістю з іншими. Воно не є і не буде задушливою однорідністю, яка випливає зазвичай із переваги та моці сильнішого, або з відділяння, яке не визнає значення Іншого. Єдність, про яку просить і яку дає Ісус, визнає те, що кожний люд, кожна культура може внести у цю благословенну землю. Єдність поєднана з різнорідністю, оскільки вона не терпить, аби в її ім’я виправдовували несправедливості особисті або спільнотні. Ми потребуємо багатства, яке кожен з нас може запропонувати, і повинні відкласти вбік логіку, за якою існують культури вищі та нижчі. Красивий чамаль (плащ) потребує ткачів, які знають мистецтво гармонізування різних матеріалів та кольорів, які спроможні присвятити час кожній речі та кожному етапу. Їх можна наслідувати у промисловості, але всім зразу буде ясно, що це синтетичний виріб. Мистецтво єдності вимагає і жадає справжніх працівників, які вміють гармонізувати різниці у «майстернях» сіл, вулиць, майданів та пейзажів. Це не витвір, виготовлений за столом або лише на підставі документів, це мистецтво вслуховуватися і розпізнавати. У цьому корениться краса, а також її стійкість до впливу часу та природних сил, з якими доведеться зіткнутися.

Єдність, якої потребують наші народи, вимагає, щоб ми слухали одні одних, але насамперед — щоб ми визнавали одні одних: що не означає тільки «отримання інформації про інших (…), але зібрання того, що в них засіяв Дух, як дар також і для нас» (Evangelii gaudium, 246). Це приводить нас на шлях солідарності як способу ткати єдність, як способу будувати історію; тієї солідарності, яка велить нам сказати: ми потрібні одні одним у своїх відмінностях, аби ця земля надалі була прекрасна. Це єдина зброя, яку ми мажмо проти «вирубки» надії. Тому просимо: Господи, зроби нас будівничими єдності.

 

2.Послання єдності

Єдність, якщо має бути збудована на визнанні та солідарності, не може погоджуватися на абиякі засоби заради цієї мети. Існують два види насильства, які, замість прискорювати процеси єдності та поєднання, у кінцевому підсумку їм загрожують. Насамперед ми повинні зважати на творення «красивих» порозумінь, які ніколи не будуть впроваджені у життя. Чудові слова, розроблені плани — і необхідні, — але які не стають конкретикою і закінчуються «затиранням ліктями того, що написане рукою». Це також є насильством, оскільки нищить надію.

По-друге, необхідно ствердити, що культуру взаємної пошани неможливо збудувати на підставі насильства і знищення, які в кінцевому підсумку вимагають ціни людського життя. Не можна просити про визнання, знищуючи іншого, оскільки це створює тільки більше насильство і поділи. Насильство закликає до насильства, нищення збільшує нищення і поділи. Зрештою насильство перекручує і найбільш слушну справу. Тому ми кажемо «ні» насильству, яке нищить — у будь-якій із цих двох форм.

Ці позиції стають немовби вулканічною лавою, яка нищить усе, все спалює, залишаючи за собою тільки безплідність і пустку. Ми ж натомість шукаємо шляху «діяння без використання насильства як стилю політики миру» (Послання на Всесвітній день миру 2017). Невтомно стараймося шукали діалогу заради єдності. Тому ми рішуче кажемо: Господи, вчини нас будівничими Твоєї єдності!

Ми всі, які, до певної міри, є людьми, узятими від землі (пор. Бут 2,7), — покликані до доброго життя (Küme Mongen), як нам нагадує мудрість предків народу мапуче. Який довгий шлях треба пройти, яку велику дорогу, аби навчитися! Küme Monge, глибоке прагнення, яке випливає не тільки з наших сердець, але лунає як крик, як пісня в усьому творінні. Тому, браття, заради дітей цієї землі, заради дітей їхніх дітей скажімо зараз разом з Ісусом до Отця: щоб і ми були одно; вчини нас будівничими єдності.

Переклад CREDO за: Wiara
Фото: Catholic News Service

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.
Кредит вересень-листопад
Зібрано Залишилося зібрати
11725грн
63518грн
Потрібно зібрати
75243грн
Залишилося
12днів
Розмістити цей блок в себе на сайті

Інші статті за темами

ПЕРСОНА

Папа Франциск
← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Ми працюємо завдяки вашій підтримці
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, технічне обслуговування, роботу веб-майстра та гонорари фахівців.

Наші реквізити:

pb.ua: 4731 1856 1920 9130

monobank: 5375 4141 1230 7557

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Підтримайте фінансово. Щиро дякуємо!

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: