Граматика Слова

Слово стало тілом. Якщо продовжити аналогію, то й Слово підлягає правилам граматики. А отже, для розуміння Слова важливо орієнтуватися в правилах мови.

Поступово Римо-Католицька Церква в Україні отримує томи нового видання Лекціонарію, який використовується в літургії Церкви. Нова версія біблійних текстів має відрізнятися від тих, що використовувалися досі. Така незвичайність нового звучання Біблії, що спершу напевно буде в певному сенсі «різати вухо», з іншого боку, привертатиме увагу, — і це добре. Відмінність повинна зацікавлювати. Завдяки цьому можна показати ще якусь грань Божого Слова, що до цього могла бути затінена звичкою.

Одна з таких відмінностей, що може особливо «різати вухо», це часте використання теперішнього часу в текстах, перекладених із грецької мови. Грецькою були написані всі біблійні книги Нового Завіту та деякі — Старого. Ось один із прикладів, який потрапив мені на очі: «Того часу Ісус бере Петра, Якова та Йоана і виводить тільки їх самих на високу гору» (Мк 9,2). У попередньому виданні текст звучав отак: «Ісус узяв із собою Петра, Якова та Йоана і завів їх самих окремо на високу гору».

Ще один приклад. У попередній версії: «Того часу з’явивсь Йоан Хреститель, і проповідував у пустині Юдейській. Він говорив (…)». Натомість у новому Лекціонарії текст звучить так: «Тими днями приходить Йоан Хреститель, проповідуючи в Юдейській пустелі і кажучи…» (Мт 3,1).

Навіщо ці зміни і чому? Чи вони мають підстави? Якщо подивитися на грецький текст, то в цих випадках використовується теперішній час. Його можна трактувати як історичний теперішній (praesens historicum). Також і в українській мові для опису історичних подій, що відбувалися в минулому, може бути використана форма теперішнього часу дієслова. Багато перекладів мають повне право подавати ці тексти в минулому часі, що й було зроблено в попередньому виданні Лекціонарію. Але можна залишити цей текст і в теперішньому часі. Це відкриває перед нами ще один вимір багатства Божого Слова, записаного грецькою мовою.

Біблійні тексти були написані чи перекладені грецькою мовою в діалекті, який прийнято називати «койне». При цьому класична грецька мова, що мала також свої різноманітні діалекти, сама зазнавала змін та спрощень. Одна з таких змін стосується дієслів. Стародавня грецька мова, що виводиться з індоєвропейської, мала інший спосіб використання дієслів у їхньому часовому аспекті. Що це значить? Носії індоєвропейської та грецької мов не так підкреслювали час, до якого відноситься дієслово (чи воно говорить про минуле, чи про теперішнє, чи про майбутнє), як ефект дій на тих, що говорять. Якщо ми, дивлячись на дієслово, думаємо про “коли”, то вони думали про “як”. У мовознавстві вживається німецьке слово Aktionsarten – якість і спосіб дії. Для багатьох ці категорії можуть здаватися дуже заплутаними, але варто присвятити їм трошки уваги та зусиль, аби це зрозуміти.

Форма теперішнього часу дієслова вказує на те, що дія, яку описує дієслово, відбувається зараз, саме тепер. І для того, хто говорить чи пише про цю дію, вона не має жодних наслідків, бо дія ще виконується, ще ніяк не впливає. Треба зачекати, щоб сказане мало якийсь ефект. Тому теперішній час — це час несподіванки, відкритості на дійсність: що принесе мені ця дія? Як вона на мене вплине? Що станеться чи сталося? Завдяки цьому описувані події вириваються з-під тиранії часу; вони надалі тривають.

Теперішній час часто зустрічається з дієсловами «говорити», «промовляти», «відповідати». Почасти це пояснюється простою розмовною практикою. Але також пов’язано з тим, що певні вислови мають понадчасовий характер, вони завжди теперішні (як і самі вислови, що стають прислів’ями, вічно актуальними істинами).

«А Ісус, обернувшись і побачивши, що вони слідують за Ним, каже їм: ‘Що ви шукаєте?» (Йн 1,38а). Два перші дієслова стоять в аористі (див. нижче), але їхнє слідування та слова Ісуса — в теперішньому часі: наслідування Ісуса учнями відбувається й тепер, а запитання Христа стосується всіх учнів усіх часів. Це перші слова Ісуса у Євангелії від Йоана, і вони заохочують, щоб кожен учень дав відповідь на Його слова: що насправді нами керує? Якою є мотивація нашого слідування за Ним?

Теперішній час іноді може передавати намагання виконати якусь дію, її початок: «За яке з цих діл Мене каменуєте?» (Йн 10,32). Ісуса ще не каменують, але намагаються це робити. Або ще один приклад: «Що робиш, роби швидше!» (Йн 13,27). Юда Іскаріотський перебуває в процесі зради, він її вже задумав і почав здійснювати, тобто маємо перед собою початок дії. Подібно в Йн 13,6: «Господи, чи ж то Ти мені миєш ноги?» Ісус ще не почав мити ноги Петру, але хоче це зробити. Це так званий praesens de conatu.

Окрім теперішнього часу дієслова, є також аорист. Він найчастіше перекладається українською як минулий час доконаного виду. Але й у цьому випадку аспект часу не першоплановий. Аорист вказує на подію (на її початок, завершення чи в цілому) як на один момент, як щось довершене в собі.

А ще є форма перфекта, що зазвичай перекладається як минулий час результативного виду. Перфект, знову ж таки, не так говорить про те, що якась подія сталася в минулому, як хоче передати думку про теперішнє: перфект виражає актуальний стан, який є наслідком дії в минулому. Щось було колись, але наслідки того минулого діють і сьогодні. Перфект передає ідею завершення якогось початку, що був раніше. «Сповнився час, і наблизилося Царство Боже. Покайтеся і віруйте в Євангеліє!» (Мк 1,15). «Сповнився час» та «наблизилося» виражені у перфекті. Тобто читач зараз відчуває на собі наслідки того, що час уже сповнився і Царство наблизилося, вже зараз. Це не щось із минулого; це щось, що зараз приносить плоди.

Ось детальний приклад сплетіння різних форм дієслова: «Оправдані (аорист) від віри, ми маємо (теперішній) мир з Богом через нашого Господа Ісуса Христа, через якого ми вірою одержали (перфект) доступ до тієї благодаті, в якій перебуваємо (перфект) і хвалимося (теперішній) у надії Божої слави. Надія ж не засоромлює (теперішній), адже Божа любов розлита (перфект) в наших серцях через даного (аорист) нам Святого Духа» (Рим 5,1-2.5). Оправдання описується апостолом як щось завершене в минулому — йдеться про смерть Ісуса, яка вже здійснилася. Через смерть Ісуса Христа ми одержали доступ до благодаті, цей доступ нам відкритий і тепер, ми беремо участь у плодах цього дару. Наступний перфект («перебуваємо») перекладено у теперішньому часі в значенні актуальності цієї минулої дії. Так само ця любов, що була розлита, і надалі залишається розлитою в наших серцях завдяки дару Святого Духа, якого ми отримали (аорист, тобто щось уже завершене в минулому). З цього видно, як зіставлення різних часів дієслова розкриває всі ті зв’язки, що існують між минулим і теперішнім, як ми користуємося плодами подій історії спасіння тепер, у нашому «сьогодні».

Ще один приклад із нового видання Лекціонарію:

«Бог, який є (теперішній) багатий на милість, через велику свою любов, якою нас полюбив (аорист), – нас, котрі були мертві через наші переступи, оживив (аорист) разом із Христом, адже ви спасенні (перфект) благодаттю, – і воскресив (аорист) нас разом з Ним, і в Христі Ісусі посадив (аорист) разом на небесах, щоб у доброті до нас у Христі Ісусі в майбутніх віках показати надзвичайно велике багатство своєї благодаті. Адже ви спасенні (перфект) благодаттю через віру, і це не від вас, це Божий дар: не від діл, щоб ніхто не хвалився» (Еф 2,4-9).

Перший теперішній час говорить про постійний стан Бога — про те, що Він завжди багатомилостивий, не лише зараз. Знову цікаві дієслова у перфекті: вираз «спасенні благодаттю» не стосується тільки минулого — спасіння продовжується і я зараз спасаюся благодаттю. За другим разом апостол додає, що участь у благодаті спасіння здійснюється через віру.

Із прикладів видно, як нелегко перекладати такі тексти, де вступають у гру не лише часові координати, а й інші аспекти слів. Варто зауважити, що переклад (будь-який) не в змозі передати всі нюанси оригінального тексту Святого Письма. Залишається у сфері мрій видання Біблії з відповідними коментарями, що допомогли б заглибитися в неочікувані глибини Божого Слова. І хай новий Лекціонарій змусить нас по-іншому почути Слово, що стало тілом.

бр. Патрик Оліх OFM, Комісія у справах літургії РКЦ