Погляд

Як визначити кількість в’язниць на майбутнє? За відсотком підлітків, які не читають

25 Квітня 2018, 16:14 1943

Письменник-фантаст Ніл Гейман виклав свій погляд на читання, його потрібність і глибоке значення для суспільства, що зовсім не таке очевидне з першого погляду. Пропонуємо вам цю статтю.

Якщо у вас є друзі-математики, які запитують вас, навіщо читати художню літературу, — дайте їм цей текст. Якщо у вас є друзі, які переконують вас, що скоро всі книжки стануть електронними, — дайте їм цей текст. Якщо ви з теплотою (або навпаки, з жахом) згадуєте походи до бібліотеки — прочитайте цей текст. Якщо у вас підростають діти, прочитайте з ними цей текст; а якщо ви тільки замислюєтеся про те, що і як читати з дітьми, — тим більше прочитайте цей текст.

Людям важливо пояснювати, на чиєму вони боці. Це свого роду декларація інтересів.

Отже, я збираюся поговорити з вами про читання і про те, що читання художньої літератури і читання для задоволення — одна з найважливіших речей у житті людини.

І я очевидно дуже сильно упереджений, адже я письменник, автор художніх текстів. Я пишу і для дітей, і для дорослих. Вже близько 30 років я заробляю собі на життя за допомогою слів, здебільшого створюючи речі і записуючи їх. Безсумнівно я зацікавлений, щоб люди читали, щоб люди читали художню літературу, щоб бібліотеки і бібліотекарі існували та сприяли любові до читанняй існуванню місць, де можна читати. Так що я упереджений як письменник. Але я набагато більше упереджений як читач.

Одного разу я був у Нью-Йорку і почув розмову про будівництво приватних в’язниць — ця індустрія стрімко розвивається в Америці. Тюремна індустрія повинна планувати своє майбутнє зростання: скільки камер їм знадобиться? яка буде кількість ув’язнених через 15 років? І вони виявили, що можуть передбачити це дуже легко, використовуючи найпростіший алгоритм, заснований на опитуваннях: який відсоток 10 і 11-річних не вміють читати. І, звісно, не вміють читати для свого задоволення.

У цьому немає прямої залежності. Не можна сказати, що в освіченому суспільстві немає злочинності. Але взаємозв’язок між факторами існує. На мою думку, найпростіші з цих зв’язків походять з очевидного:

Грамотні люди читають художню літературу.

У художньої літератури є два призначення:

По-перше, вона відкриває нам залежність від читання. Жага дізнатися, що ж станеться далі, бажання перегорнути сторінку, необхідність продовжувати, навіть якщо буде важко, тому що хтось потрапив у біду, і ти повинен дізнатися, чим це все скінчиться… в цьому є справжній драйв. Це змушує дізнаватися нові слова, думати по‑іншому, продовжувати рухатися вперед. Виявляти, що читання саме по собі є задоволенням. Одного разу усвідомивши це, ви перебуватимете на шляху до постійного читання.

Найпростіший спосіб гарантовано виростити грамотних дітей — це навчити їх читати і показати, що читання — це приємна розвага. Найпростіше — знайдіть книжки, які їм подобаються, дайте до них доступ і дозвольте їх прочитати.

Не існує поганих авторів для дітей, якщо діти хочуть їх читати і шукають їхні книжки, тому що всі діти різні. Вони знаходять потрібні їм історії, і вони входять всередину цих історій. Не відвертайте дітей від читання лише тому, що вам здається, ніби вони читають неправильні речі. Література, яка вам не подобається, — це шлях до книжок, які можуть бути вам до душі. І не в усіх однаковий з вами смак.

І друга річ, яку робить художня література, — вона породжує емпатію.

Коли ви дивитеся телепередачу або фільм, ви дивитеся на речі, які відбуваються з іншими людьми. Художня проза — це щось, що ви робите з кількох десятків букв і пригорщі розділових знаків, і ви, ви один, використовуючи свою уяву, створюєте світ. Ви починаєте відчувати речі, відвідувати місця і світи, про які ви б і не дізналися. Ви дізнаєтеся, що зовнішній світ — це теж ви. Ви стаєте кимсь іншим, і коли повернетеся в свій світ, то щось в вас трошки зміниться.

Емпатія — це інструмент, який збирає людей разом і дозволяє поводитися не як самозакохані одинаки. Ви також знаходите в книжках дещо життєво важливе для існування в цьому світі. І ось воно: світові не обов’язково бути саме таким. Усе може змінитися.

 

2007 року я був у Китаї, на першому схваленому партією конвенті з наукової фантастики і фентезі. Якоїсь миті я запитав в офіційного представника влади: чому? Адже наукову фантастику не схвалювали довгий час. Що змінилося?

Все просто, сказав він мені. Китайці створювали чудові речі, якщо їм приносили схеми. Але нічого вони не придумували самі. Вони не винаходили. І тому вони послали делегацію в США, в Apple, Microsoft, Google і розпитали людей, які придумували майбутнє, про них самих. І виявили, що ті читали наукову фантастику, коли були хлопчиками і дівчатками.

Література може показати вам інший світ.

Вона може взяти вас туди, де ви ніколи не були. Один раз відвідавши інші світи, — як ті, хто скуштував чарівних фруктів, ви ніколи не зможете бути повністю задоволені світом, у якому виросли. Невдоволення — це хороша річ. Незадоволені люди можуть змінювати і покращувати свої світи, робити їх кращими, робити їх іншими.

Бібліотеки — це свобода.

Свобода читати, свобода спілкуватися. Це освіта (яка не закінчується в той день, коли ми виходимо зі школи або університету), це дозвілля, це притулок і це доступ до інформації.

Надійний спосіб зруйнувати дитячу любов до читання — це, звісно, переконатися, що поруч немає книжок. І немає місць, де діти б могли їх прочитати. Мені пощастило. Коли я ріс, у мене була чудова районна бібліотека. У мене були батьки, яких можна було переконати підкинути мене в бібліотеку по дорозі на роботу під час канікул.

Я думаю, що тут уся справа в природі інформації. Інформація має ціну, а правильна інформація — безцінна. Протягом усієї історії людства ми жили за часів браку інформації. Отримати необхідну інформацію завжди було важливо і завжди чогось вартувало. Коли садити урожай; де знайти речі; карти, історії та розповіді — ось те, що завжди цінувалося за їжею і в компаніях. Інформація була цінною річчю, і ті, хто володів нею або добував її, могли розраховувати на винагороду.

Останніми роками ми відійшли від браку інформації і перейшли до перенасичення нею. Згідно з Еріком Шмідтом із Google, тепер кожні два дні людська раса створює стільки інформації, скільки ми виробляли від початку нашої цивілізації до 2003 року.

Це щось близько п’яти ексабайтов інформації на день, якщо ви любите цифри. Зараз завдання полягає не в тому, щоб знайти рідкісну квітку в пустелі, а в тому, щоб розшукати конкретну рослину в джунглях. Нам потрібна допомога в навігації, щоб знайти серед цієї інформації те, що нам насправді потрібно.

Книжки — це спосіб спілкуватися з мертвими.

Це спосіб вчитися у тих, кого більше немає з нами. Людство створило себе, розвивалося, породило тип знань, які можна розвивати, а не постійно запам’ятовувати. Є казки, старші за багато країн; казки, що надовго пережили культури і стіни, в яких були вперше викладені.

Якщо ви не цінуєте бібліотеки, значить, ви не цінуєте інформацію, культуру або мудрість. Ви душите голоси минулого і шкодите майбутньому.

Ми повинні читати вголос нашим дітям.

Читати їм те, що їх радує. Читати їм історії, від яких ми вже втомилися. Говорити на різні голоси, зацікавлювати їх і не припиняти читати тільки тому, що вони самі навчилися це робити. Треба робити читання вголос моментом єднання, часом, коли ніхто не дивиться в телефони, коли спокуси світу відкладені вбік.

Ми повинні користуватися мовою. Розвиватися, дізнаватися, що означають нові слова і як їх застосовувати, спілкуватися зрозуміло, говорити те, що ми маємо на увазі. Ми не повинні намагатися заморозити мову, робити вигляд, що це мертва річ, яку потрібно шанувати. Ми повинні використовувати мову як живу річ, яка рухається, яка несе слова, яка дозволяє їхнім значенням та вимові змінюватися з часом.

Письменники — особливо дитячі письменники — мають зобов’язання перед читачами. Ми повинні писати правдиві речі, що особливо важливо, коли ми складаємо історії про людей, яких не існувало, або місця, де ми не бували. Розуміти, що істина — це не те, що трапилося насправді, а те, що розповідає нам, хто ми такі.

Зрештою, література — це правдива брехня, крім усього іншого. Ми повинні не втомлювати наших читачів, але робити так, щоб вони самі захотіли перегорнути наступну сторінку. Один із кращих засобів для тих, хто читає з неохотою, — це історія, від якої вони не можуть відірватися.

Ми повинні говорити нашим читачам правду, озброювати їх, давати захист і передавати ту мудрість, яку встигли почерпнути з нашого недовгого перебування в цьому зеленому світі. Ми не повинні проповідувати, читати лекції, запихати готові істини в горлянки наших читачів, як птахи, які годують своїх пташенят попередньо розжованими черв’яками. І ми не повинні ніколи, нізащо в світі, ні за яких обставин, писати для дітей те, чого б нам не хотілося прочитати самим.

Всі ми — дорослі й діти, письменники і читачі — повинні мріяти. Ми повинні вигадувати.

Легко вдавати, що ніхто нічого не може змінити, що ми живемо у світі, де суспільство величезне, а особистість менша за ніщо, атом у стіні, зернятко на рисовому полі. Але правда полягає в тому, що особистості змінюють світ знову і знову, особистості створюють майбутнє, і вони роблять це, уявляючи, що речі можуть бути іншими.

Озирніться. Я серйозно.

Зупиніться на мить і подивіться на приміщення, в якому перебуваєте. Я хочу показати щось таке очевидне, що його всі вже забули. Ось воно: все, що ви бачите, включно зі стінами, було колись придумане. Хтось вирішив, що набагато легше буде сидіти на стільці, ніж на землі, і придумав стілець. Комусь довелося придумати спосіб, щоб я міг говорити з усіма вами в Лондоні просто зараз, без ризику змерзнути. Ця кімната, і всі речі в ній, всі речі в будинку, в цьому місті існують тому, що знову і знову люди щось придумують.

Ми повинні робити речі прекрасними. Або ж не робити світ огиднішим, ніж він був до нас. Не спустошувати океани, не передавати наші проблеми наступним поколінням. Ми повинні прибирати за собою і не залишати наших дітей у світі, який ми так нерозумно зіпсували, обікрали і спотворили.

Одного разу Альберта Ейнштейна запитали, як ми можемо зробити наших дітей розумнішими. Його відповідь була проста і мудра. Якщо ви хочете, щоб ваші діти були розумні, сказав він, читайте їм казки. Якщо ви хочете, щоб вони були ще розумнішими, читайте їм ще більше казок.

Він розумів цінність читання і уяви.

Я сподіваюся, що ми зможемо передати нашим дітям світ, де вони будуть читати, і їм будуть читати, де вони будуть уявляти і розуміти.

Ніл Гейман, переклад: Родина

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

Інші статті за темами

ПЕРСОНА

МІСЦЕ

← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Ми працюємо завдяки вашій підтримці
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, технічне обслуговування, роботу веб-майстра та гонорари фахівців.

Наші реквізити:

monobank: 5375 4141 1230 7557

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Підтримайте фінансово. Щиро дякуємо!
Напишіть новину на CREDO
Якщо ви маєте що розказати, але початківець у журналістиці, і хочете, щоб про цікаву подію, очевидцем якої ви стали, дізналося якнайбільше людей, можете спробувати свої сили у написанні новин та створенні фоторепортажів на CREDO.

Поля відмічені * обов'язкові для заповнення.

[recaptcha]

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам:

The Coolest compilation of onlyfans porn tapes on PornSOK.com Immediate Unity