Інтерв’ю

Отець Ярослав Ґонсьорек про Москву, Сибір і найбільшу парафію в світі

28 Червня 2018, 18:28 2073 Ігор Богомолов

Відповідальний за Рух «Світло-Життя» в Україні о. Ярослав Ґонсьорек повернувся з місійної подорожі, в якій він відвідав Москву та ще декілька міст Сибіру.

Про цю поїздку і свої враження він розповів CREDO.

 

 

— Що було метою Вашої подорожі?

— Відвідати російську столицю мене запросила с. Марія Стецька зі згромадження Пресвятого Серця Ісуса, котра вже 27 років працює у Москві. За ці роки вона зібрала два кола «Домашньої Церкви». Але оскільки ці кола чи не єдині в Росії, вони не мали контакту з іншими колами і тому не мали можливості брати участь в реколекціях. Тому нас — разом зі мною було подружжя з Житомира Володимир і Таїсія Лянге — запросили провести триденні реколекції для аніматорів родин, на яких передаються основи харизми руху «Світло Життя» і «Домашня Церква» та правила аніматорського служіння родин. Ці реколекції, в яких брали участь 6 родин, ми провели в реколекційному домі отців-салезіян, що знаходиться в селищі Октябрський поблизу Москви.

— До якої парафії належать кола «Домашньої Церкви»?

— «Домашня Церква» у Москві не прив’язана до якоїсь конкретної парафії. Більше того, серед родин, що входять до цієї спільноти, є не тільки католицькі родини. Є і православні, причому не номінально православні, що були тільки охрещені в Православній Церкві, а справжні практикуючі православні, котрі в неділю йдуть на Службу до православного храму. Деякі з них належали до спільнот о. Олександра Меня. Колись о. Олександр створив екуменічні групи, які, як і кола «Домашньої Церкви», зустрічались по домах. Деякі особи з цих груп і увійшли на початку 1990-х років до першого кола «Домашньої Церкви».

 

 

— Ви також проводили реколекції в Новосибірську.

— Так, п’ятиденні реколекції «Оаза євангелізації». Ідея їх проведення належала душпастиреві родин Преображенської дієцезії в Західній Сибірі о. Анджею Лєгєцу: щоб родини дієцезії могли познайомитись з Домашньою Церквою. Два роки тому там само, в Новосибірську, відбувся організований Римо-Католицькою Церквою Всеросійський конгрес родин, на який, як доповідачі, були запрошені єпископ Радослав Змітрович і християнський педагог Тереза Андрущишина з Гвардійського (Хмельницька обл.). Тепер для проведення реколекцій пані Терезу знову запросили до сибірської столиці, а разом з нею прилетіли Василь і Юлія Маслій з Новограда-Волинського і з ними була їх семимісячна донька Варвара, а шістьох своїх старших дітей вони залишили вдома. Вже сам цей факт для учасників реколекцій був свідченням.

Як і в Москві, в цих реколекціях взяли участь 6 родин, але місцева — тільки одна. Одна родина приїхала з Новокузнєцка, решта чотири — з Томська. Протягом п’яти днів ми щодня роздумували, на основі Євангелія від Йоана над особистими зустрічами Ісуса з окремими особами — Никодимом, самарянкою, жінкою, спійманою на перелюбі, розслабленим — щоб у цих особах побачити своє життя і свою зустріч з Ісусом. Крім цього, у щоденній «школі життя» ми розглядали окремі теми, що стосуються християнського сімейного життя та християнського виховання дітей.

Можу ще додати, що реколекції відбувались в осередку Карітасу на околиці міста у надзвичайно мальовничій місцевості на березі річки Об — однієї з найбільших річок на азіатському континенті.

— Де ще, крім Москви і Новосибірська, вам довелось побувати?

— Між двома реколекціями — московськими і новосибірськими — я побував у найбільшій в світі за територією римо-католицькій парафії. Це парафія св. Йосифа Робітника в Сургуті — місті на півночі Тюменської області, в Ханти-Мансійському національному окрузі. Разом з настоятелем о. Мареком Яськовським там працюють двоє сестер-черниць зі згромадження Сестер від Ангелів з України: Йоана Андрущишина і Тереза Якубовська. Чому я назвав цю парафію найбільшою в світі ? Ії територія охоплює два національних округа Тюменської області: Ханти-Мансійський та Ямало-Ненецький, площа яких майже вдвічі перевищує площу України. Тому о. Марек постійно в дорозі — відвідує міста, постійно їздить, а часто — літає. Адже в тих краях є багато місць, куди наземним шляхом можна дістатись тільки взимку: розчищеними від снігу руслах, укритих льодом річок. В самому ж Сургуті є гарний храм, де в неділю збирається до ста осіб. Парафіяни — молоді сім’ї і особи середнього віку. Сургут — центр видобутку нафти, тому багато людей приїздило туди раніше і приїжджають тепер на заробітки, в тому числі — і з України. Дехто, приїхавши ще в радянські часи, залишився тут на постійно. Саме українці складають чи не найбільшу кількість парафіян. В сургутському римо-католицькому храмі щонеділі також відправляє Літургію місцевий греко-католицький священик.

 

 

— Чи доводилось Вам бувати Росії раніше? Як Ваше загальне враження від поїздки?

— Востаннє, якщо не рахувати одноденного візиту в Катинь і Смоленьск в 1999 р., в Росії я був 27 років тому, ще будучи семінаристом. Після п’ятого курсу семінарії я чотири місяці був на практиці в Узбекистані — в Ташкенті і в Фергані з о. Йосифом Свідніцьким. А дорогою на тиждень затримався в Москві. Тоді, до речі, я зустрівся з членами спільноти о. Олександра Меня, з якими до цього познайомився в Тезе. Це було через кілька місяців після його смерті. Тепер можу сказати, що Москва з того часу зовнішньо дуже змінилась, набула вигляду сучасного багатого міста. Видно і відродження римо-католицької громади — тоді в російській столиці (це ще була радянська столиця) вона мала тільки один храм св. Людовика на Луб’янці, який залишився діючим, тому що був власністю французького посольства, а нині — три. Кафедральний собор повний людей, там вирує життя. Хоча, на жаль, один римо-католицький храм — свв. Петра і Павла — досі не повернуто. В той же час суспільний клімат російської столиці все більше і більше нагадує ті часи, коли я був там вперше — останній рік існування Радянського Союзу. Новосибірськ, натомість, хоч це і велике місто з близько півторамільйонним населенням, справляє враження ніби час у ньому зупинився десь у глибині 1990-х років.
Справжня перлина Сибіру, як на мене, це Томськ, де мені також довелось побувати. Його центр забудовано купецькими домами ХІХ століття, які збереглись до теперішнього часу і підтримуються у належному стані. Я небагато бачив міст в Російській Федерації, але з тих, що бачив, Томськ мені здається найкращим. Храм місцевої римо-католицької парафії, якою опікуються отці-єзуїти, збудовано в першій половині позаминулого століття в стилі класицизму. В неділю в ньому відправляється три Служби. Плоди праці місцевих священиків було видно вже у згаданих чотирьох родинах, що брали участь в реколекціях. В Томську також знаходиться мабуть єдина в РФ одинадцятирічна католицька школа і в ній вчаться діти не тільки з католицьких родин.
В цьому місці я також відвідав музей, створений у підвальних приміщеннях колишнього будинку НКВС. Там можна побачити двомісні камери, в які енкаведисти заштовхували по тридцять чоловік, кімнати, де проводились допити, експонати, що розповідають про репресії комуністичного режиму. Музей вже видав кілька книжок на тему депортацій в Сибір — як комуністичних, так і царських. Одну з цих книжок видано польською мовою.

— Що можна сказати про сибірських римо-католиків?

— Переважна більшість із них мають або польські, або німецькі, або українські, або литовські чи латиські корені. Адже Сибір був традиційним місцем заслання й одних, і других, і третіх, і четвертих. Є, звичайно, й етнічні росіяни, але знову ж таки, більшість з них прийшли до Католицької Церкви через мішані родини. До речі, 17 червня в кафедральному соборі Преображення Господнього в Новосибірську був рукоположений в диякони Вадим Ладигін — один з двох дияконів, висвячених цьогоріч у  Російській Федерації. Коли ми розмовляли з ним, він сказав, що його предки — поляки з Житомирщини, які були депортовані до північного Казахстану, де він і народився. Взагалі серед католиків Новосибірська є багато нащадків тих, хто був депортований до Казахстану, в тому числі і з України: адже Новосибірськ від північного Казахстану знаходиться, за сибірсько-казахстанськими мірками, відносно недалеко. Тому там поширений культ блаженного Владислава Буковинського, літургійний спомин котрого, ми теж там відзначили.

На закінчення хотів би сказати, повертаючись до парафії св. Йосифа Робітника в Сургуті, що там дуже потрібен священик з України, який міг би допомагати у місійній праці серед місцевих українців.

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

Інші статті за темами

СЮЖЕТ

МІСЦЕ

Росія
← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

ПІДТРИМАЙТЕ CREDO
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ми з вдячністю приймемо Вашу допомогу. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, роботу веб-майстра та гонорари фахівців. Переказ через ПриватБанк: Пожертвування можна переказати за такими банківськими реквізитами:

5168 7427 0591 5506

Благодійний внесок ПРИЗНАЧЕННЯ ПЛАТЕЖУ: Добровільна пожертва на здійснення діяльності часопису CREDO.

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Щиро дякуємо читачам за жертовність усім, хто нас підтримує!
Підпишіться на розсилку
Кожного дня ми надсилатимемо вам листи з найважливішими та найцікавішими новинами.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: