Є проблема: бракує належного і вчасного реагування батьків на емоційні потреби дитини.
Це відбувається або через неуважність, або з невміння розпізнавати ці потреби, або через брак часу та можливостей для спілкування з дитиною. Деякі спеціалісти трактують таке занедбування як погану, зловмисну поведінку, бо батьки не мають права нехтувати емоційним станом дітей.
Це або несвідоме непомічання проблеми, або ж відсутність належної реакції на почуття дитини. Недогляд з боку батьків завдає реальної шкоди дитині.
Діти, чиїми емоційними потребами та почуттями дорослі часто нехтують, накопичують психологічні проблеми, які проявляться у підлітковому та юнацькому віці.
Якщо дорослі не рахуються з емоційними потребами та почуттями дитини, то дитина також не вмітиме дати раду своїм почуттям. Турбота й уважність батьків формує навички дитини щодо того, як жити в гармонії з почуттями й емоціями. А нехтування почуттями формує відчуття відкинутості, відчуження, порожнечі, що ускладнює спілкування дитини з однолітками та дорослими.
Чому про це важливо говорити?
Ставлення батьків до дітей, повага до світу їхніх почуттів, близькі емоційні стосунки, емпатія — передумови психічного здоров’я підлітка і прийняття себе самого як особистості. Це визначає рівень емоційної стабільності підлітка. А емоції — невід’ємна частина природи людини.
Якщо людина ігнорує власні емоції, вона легко конфліктуватиме з оточенням. Без емоцій, їх вільного вираження та пошанування неможливі тривалі людські стосунки. Емоції — це природне джерело радості й відчуття близькості у стосунках.
Доведено, що емоційний інтелект більш необхідний та визначальний для подальшого успіху в житті й роботі, ніж загальний інтелектуальний розвиток.
Дорослі, чиї батьки шанували їхні почуття в дитинстві, зазвичай вміють шанувати почуття власних дітей. Це відбувається у природний, невимушений спосіб. А батьки, які не отримали цього в дитинстві, швидше за все, не вміють забезпечити пошану і прийняття емоцій дітей. Це вимагає постійних зусиль та напрацювання певних навичок.
Коли батьки нехтують емоційними потребами дитини, ця проблема проявляється в тому, що дитина зловживає сучасними електронними ґаджетами (смартфонами, планшетами, ігровими приставками тощо). Батьки, які не приділяють достатньо часу та уваги спілкуванню з власними дітьми, вдаються до послуг електронних ґаджетів, які виконують роль «няні для дитини». Коли дитина зайнята, вона певний час не заважає батькам, не вимагає уваги до себе, своїх потреб. З одного боку — це вихід, коли треба зробити невідкладні справи, а з іншого — шлях до погіршення емоційної близькості та спілкування батьків з дитиною.
Приміром, інтернет — чудова річ. Діти мають право на вільний доступ до інформації. Сучасні батьки знають про великі переваги інтернету. В ньому можна знайти різні навчальні та розважальні можливості для дітей. Однак безконтрольне користування інтернетом може обернутись реальною проблемою для багатьох сімей.
Багато батьків усвідомлюють ризики та проблеми, пов’язані з використанням сучасних ґаджетів. Наприклад, це зниження фізичної активності, погіршення зору дітей. Але є ще одна серйозна небезпека, про яку батьки навіть не здогадуються. Це брак спілкування та нехтування емоційними потребами дітей. Електронний ґаджет та інтернет стають ніби невидимою стіною, яка розділяє батьків і дітей. Це емоційне відчуження й занедбання дітей, яке обернеться серйозними проблемами у дорослому житті.
Інтернет — корисний інструмент для відпочинку після важкої праці, для усунення нудьги, коли немає чим зайнятись, для пошуку необхідної та важливої інформації. Однак до цього треба підходити з обережністю, контролюючи, як діти використовують інтернет. А бувають ситуації, коли батьки дозволяють дітям розважатись, користуватись інтернетом тоді, коли хочуть відпочити від дітей або покращити емоційний стан дитини, яка в той момент вимагає батьківської уваги.
Насправді це виглядає так. Батьки дозволяють дитині розважатися, щоби так вирішити проблеми дитини, яка засмучена, озлоблена, чимось ображена, розчарована, переживає цілий спектр людських емоцій — і потребує підтримки близьких людей.
Проблеми починаються тоді, коли батьки заплющують очі на емоційні потреби дитини і пропонують їй відволіктись на інші приємні справи. Дитина легко погоджується, а невирішена проблема залишається десь на дні її душі.
Дитина не вчиться керувати своїми емоціями, не отримує від батьків достатнього люблячого прийняття, емоційного спілкування, обіймів та можливості побути разом. Це втеча від проблем.
Фахівці радять батькам відповідально користуватися сучасними гаджетами, зокрема — не нехтуючи емоційними проблемами дітей. Ось кілька порад:
1.Пам’ятайте, що ґаджети — це корисний інструмент виховання, за умови продуманого та поміркованого використання і попередньої розмови про актуальні потреби дитини.
2.Якнайшвидше почніть обмежувати доступ вашої дитини до ґаджетів. Встановіть правила. Дитина повинна звикати до нових технологічних засобів, однак не може мати до них необмежений доступ.
3.Забирайте ґаджети від дитини під час навчання, виконання домашніх завдань, активного відпочинку з друзями, на час споживання їжі. Такі обмеження допоможуть сформувати помірковану, контрольовану залежність дітей від ґаджетів.
4.Коли даєте дитині користуватися ґаджетом — спитайте, що вона буде з ним робити, що переглядатиме, в які ігри гратиметься. Розмова з дитиною про спосіб використання ґаджету та часові рамки допоможе сформувати думку, що ґаджет — це інструмент, електронний пристрій, а не спосіб життя.
5.Ніколи не давайте дитині електронного пристрою в моменти сильних емоційних пережиттів, щоб її відволікти. Це погана стратегія. Дитина має право пізнавати себе, світ своїх емоцій, почуттів. Дорослі можуть навчити дитину правильно визначати емоції, ділитися ними, користуватись ними у здоровий спосіб. Ці навички необхідні дитині для життя.
Реальність така, що сучасна людина вже не може жити без ґаджетів. Ці пристрої стали невід’ємною частиною нашого життя. Лише особистий приклад батьків, як вони збалансовано користуються цими інструментами, допоможе дітям стати відповідальними користувачами. Найголовніше — не використовувати гаджетів щоб заспокоїти дитину або відволікти від її емоцій та проблем.
Ось приклад із життя підлітка
11-річний Остап прибігає зі школи та швиденько влітає до будинку. Різко скидає рюкзак на підлогу і біжить похапцем до своєї кімнати. Мама тихо спостерігає за сином і розуміє, що щось не так. Вона йде до кімнати сина, аби дізнатися, що трапилось.
«Що сталося, синку? Як сьогодні минув твій день у школі?»
«Все добре, мамо. Я просто хочу пограти», — швидко відповідає син, ніби дратується через те, що мама зайшла до кімнати.
«Синку, зніми навушники на хвилинку, добре? Мені видається, що ти чимсь засмучений? Що трапилось?»
Остап, зітхаючи, знімає навушники і каже: «Я отримав оцінку “незадовільно” з алгебри. Це несправедливо, бо я готувався… я впевнений, що усе вивчив! А вчитель виніс на тест якісь дивні рівняння. Усі кажуть, що було складно… це не лише мені!»
Мама пробує налагодити розмову з сином про те, як він готувався, як здавав тест, що пішло не так, як мало бути. Мама згоджується з емоційними пережиттями сина, кажучи: «Звісно, ти розчарований, пригнічений, роздратований через це. Ти вболіваєш за свої оцінки. Ти добре робиш, що готуєшся».
Тоді мама разом з сином складають план розмови з учителем алгебри, щоб Остап проговорив свої складнощі написання тесту. Після такої розмови Остап трохи заспокоївся. Тоді мама каже: «Синку, можеш трішки пограти, а через 15 хвилин приходь на кухню обідати. По обіді варто буде виконати домашні завдання на завтра, гаразд?» Запропонована розмова навчила Остапа розпізнавати свої емоції, приймати їх, розуміти причини і правильно реагувати на свою проблему, не втікаючи від неї у світ розваг.
Підсумок
Саме ви впливаєте на те, як часто, і з якою метою, ваша дитина використовуватиме ґаджет. Батьки не повинні замінювати реальне спілкування з дитиною на її перебування наодинці з технікою. Виховний вплив батьків залежить від налагодження емоційного зв’язку з дитиною, пошанування її потреб та почуттів. Сучасні засоби не повинні перешкоджати нормальним людським стосункам, без яких дитина не стане повноцінною дорослою особистістю.
Переклад: Ігор Леньо, ІРПЖ