Інтерв’ю

Кваттроккі. Донька святої пари — кандидатка на вівтар

26 Листопада 2018, 16:08 2631

Спільне життя блаженної парі Луїджі й Марії Бельтраме Кваттроккі, яких вшановують 25 листопада, у день їхнього шлюбу, в Католицькій Церкві визначене як «святість удвох».

Їхнє життя було визнане новою моделлю святості, що стало переламом у християнській духовності. Беатифікація, яку 21 жовтня 2001 року звершив Йоан Павло ІІ, підтвердила, що цілком можливо йти до святості удвох, як подружня пара. Подружжя стає сходами до Неба…

Їхнє життя принесло світові чотирьох дітей, які, як виявляється, не тільки присвятилися служінню Богові. Одна дитина, наймолодша донька Енрікетта, нині також є кандидаткою до слави вівтаря. 27 жовтня ц.р. в катедрі Божої Матері Внебовзятої у Непаполі був завершений дієцезіяльний етап беатифікаційного процесу Слуги Божої Енрікетти Бельтраме-Кваттроккі, який розпочався усього 7 місяцями раніше — 6 квітня. Енрікетта стає живим свідченням, відчутним наслідком освітньої методики своїх батьків, які переказували дітям світло віри.

Про нову блаженну кандидатку на вівтар розповідає віце-постулатор канонізаційного процесу Луїджі й Марії, а також постулатор беатифікаційного процесу Енрікетти о.Массілімьяно Нов’єло OFMCap.

— Хто така Енрікетта, донька святого подружжя?

— То була «справжня» жінка, й хоч інколи розмовляла суворим голосом, та була радісна, без упереджень, безпосередня, смиренна; вона прагнула пізнали людину, яку бачила перед собою. Енрікетта була людиною глибокої віри. Навіть більше, вона була зухвалою, своїми вчинками виходила поза межі людських можливостей, що означало, що нею керувала велика віра, бо тільки велика віра зробить так, що ти переступиш усі обмеження. Я можу сміливо сказати, що ця Слуга Божа не знала слова «відмовитися». «Здатися» для неї було чужим. Її приклад — це заклик жити з відкритим серцем, у шуканні волі Божої, любові до ближнього. А до неї прибували наречені, семінаристи, духовні особи, ієрархи, бо вона обдаровувала їх порадою і світлом, провадячи реколекції та молитовні дні, супроводжуючи їх у змінах і праці над собою. Як випускниця з вищою освітою в галузі сучасної літератури та зі спеціалізацією в історії мистецтва, вона відзначалася винятковою чутливістю.

— Що таке святість — на підставі прикладу Енрікетти?

— Святість означає йти з серцем, що переповнене любов’ю до Бога та ближнього. Енрікетта прекрасно знала, що життя — це не цукрова вата; вона знала, що людське життя різьблять різноманітні непередбачувані ситуації, через які вона розуміла, що нічого не вийде зробити без жертви… Вона знала, що кожна перешкода на шляху — це тренажерна зала життя. Саме тому Енрікетта була надзвичайно «натренована» цими перешкодами. Сформована відмовою від власних прагнень, планів, які ніколи не здійснила; мрій, які ніколи не сповнилися… Як кожна жінка, вона прагнула мати сім’ю, потім запрагнула ввірити своє життя Богові. Своїм життя показала, що можна «мати повноту життя» навіть без здійснення власних планів.

— Отче, Ви знали Енрікетту особисто, і то саме Ви були при її смерті…

— Я сів біля неї не ліжку й просив, щоб вона супроводжувала мене в молитвах в усіх намірах, які я представлятиму Богові. Енрікетта кивала мені у жесті розуміння. Ми завжди «співпрацювали», я завжди включав її в молитву. Енрікетта була особливо вразлива на молитви про щасливе народження дітей і дар материнства, оскільки сама могла не народитися. Сьогодні я повертаюся пам’яттю до однієї з наших перших розмов, яка довела мене до сліз. Тоді Енрікетта без будь-якого вступу, сидячи в кріслі у салоні її рідного дому неподалік базиліки Санта Марія Маджоре в Римі, почала говорити про Страсті Христові, а я сповз на підлогу та, вклякнувши біля її ніг, навколішках слухав. У їхньому домі панувала надприродна атмосфера… Навіть попри те, що я священик, я ніколи раніше не відчував такої аури. В постаті Енрікетти чулося новизну чиття та силу духа, які мали міць розв’язувати в слухачі усілякі вузли. Того дня мої проблеми постали передо мною в зовсім іншому світлі…

 

 

Я теж мала нагоду з нею познайомитися. Під час тривалої розмови вона визнала: «Я ніколи не припускала, що, проходячи повз фото своїх батьків, поклонюся їм у жесті вшанування»…

Енрікетта не повинна була народитися. Коли Марія була вагітна нею, на четвертому місяці з’явилися ускладнення і лікар запропонував їй аборт. Марія радилася з чоловіком, і вони обоє поглянули на розп’яття, що висіло на стіні, й відкинули цю пропозицію. Вагітність завершилася щасливими пологами. Енрікетта, підростаючи, знала про це, й говорила: «Моя вдячність батькам із року в рік була щораз більшою… Творець дозволив мені народитися, щоби зміцнити віру моїх батьків. Може, саме тому я асистувала і мамі, й татові при смерті».

Її народження були вибухом життя, її існування було зіткане Божою благодаттю, а її відхід — тихою жертвою. Сама себе вона називала «черпаком в руці Ісуса». Насичена вірою своїх блаженних батьків і «домашньою» молитвою, вона прагнула брати участь у житті Церкви. Належала до Червоного Хреста, служачи хворим у шпиталях як медсестра; під час війни переховувала євреїв, біженців та переслідуваних. Була волонтеркою на місії в Китаї. Подібно до батьків, брала участь в Католицькій Акції, супроводжувала хворих та інвалідів у паломництвах до марійних санктуаріїв. Виховувалася в товаристві монахинь: бенедиктинок, францисканок, трапісток, щоби в останньому етапі свого життя, у спільноті Свідків Воскреслого (Testimoni del Risorto) скласти обітниці.

Вступ до ордену двох своїх братів і сестри, Філіппа (о.Тарцизій), Стефанії (с.Цецилія) і Чезаре (о.Паоліно) пережила дуже глибоко, ціле життя шукаючи власного місця. Енрікеттою з ранніх літ керувало сильне прагнення до життя, яке проживають згідно з духовними цінностями, з серцем, яке невпинно шукає Бога та уважно скероване до ближнього. Переконання в святості, яке здавна оточувало їх в людських очах, героїчність її теологічних і кардинальних чеснот, а також брак будь-якої канонічної перешкоди дозволили провести беатифікаційний процес на дієцезіяльному рівні, смиренно очікуючи на свідченняпро чуда та на оцінку від Конгрегації у справах канонізацій.

 

— Яке послання залишило нам «святе сімейство» Бельтраме Кваттроккі?

— У наш час кризи сім’ї, коли навіть сім’я здається тимчасовою, а стосунки в ній тяжкі і в кожному разі нетривалі, це «святе сімейство» Бельтраме Кваттроккі показує можливості культивування «культури плисти проти течії», можливість функціонування як сім’я, несучи в серці цінності життя: подружжя, вірність, відкритість, послідовність, діалог; втілення їх у щоденні рішення, прожиті з великою вірою в Бога, та переказування її своїм дітям. Зокрема в нинішньому світі, коли чуємо про труднощі виховання дітей у християнському дусі, ця блаженна подружня пара, Луїджі й Марія, — наочний приклад, що це можливе. Захист цінностей, їх пропагування, переживання їх у вірі та довірі показує нам, що створення цивілізації любові — можливе, коли застосовувати виховний метод блаженних Бельтраме Кваттроккі. Він складається з таких елементів науки розуму: тверезості думки, освіти почуттів, формації для знесення жертв.

 

 

Секрет життя подружжя Бельтраме Кваттроккі

Щоранку протягом майже 50 років свого подружжя Луїджі й Марія разом брали участь у Святій Месі в базиліці Санта Марія Маджоре, де 25 листопада 1905 року уклали подружній союз. «Тільки вийшовши з храму, ми казали одне одному “добридень”, так ніби тільки тоді розпочинався новий день. І так, зрештою, було», — напише Марія у непересічній публікації «Подружня радіографія», де описала їхнє життя удвох. Як письменниця та працівниця освіти, у своїх публікаціях вона представляла методи виховання дітей та молоді. Разом із чоловіком-адвокатом, як непересічні наставники, вони вводили у формацію молодих людей дошлюбні навчання. Свою любов будували на чистій вірі, яка виражалася у спільній молитві Розарієм, нічній адорації, частій сповіді, духовному керівництві вибраного ними священика та відданні під опіку Серцю Ісуса, образ якого висів у їхній кухні над столом. За цим столом вони спільно вживали їжу, розмовляли зі своїми дітьми, виховання яких будували на перебуванні з цінними людьми: з тими, хто присвячувався світові у світлі віри та служінню іншому. Їхній дім був відкритий для постійних гостей: кардиналів, єпископів, священиків і мирян; то вони мали значущий вплив на культурний і духовний розвиток дітей. Блаженний Альфред Ільдефонс Шустер, Аґостіно Джемеллі — це лише окремі прізвища друзів сім’ї Кватроккі. Багато з них, як і сім’я Кватроккі, ступили на шлях до слави вівтаря, а таке виховання дітей принесло плід їхнього покликання.

В чому полягає героїчністьчеснот подружжя Луїджі й Марії? Вони були залучені не тільки в християнське виховання своїх дітей, але і в сімейні обов’язки, розуміючи все це як працю для Бога та спільний духовний розвиток. По 20 роках подружжя, за радою духовного отця, вони склали обітницю чистоти, щоби спільно й досконало переживати апостольство Царства Божого та поглиблювати взаємну єдність, ставлячи «єднання духовне» вище за «єднання тілесне».

Переклад CREDO за: Александра Запоточна, Niedziela

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

Інші статті за темами

ПЕРСОНА

МІСЦЕ

Італія
← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Ми працюємо завдяки вашій підтримці
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, технічне обслуговування, роботу веб-майстра та гонорари фахівців.

Наші реквізити:

monobank: 5375 4141 1230 7557

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Підтримайте фінансово. Щиро дякуємо!
Напишіть новину на CREDO
Якщо ви маєте що розказати, але початківець у журналістиці, і хочете, щоб про цікаву подію, очевидцем якої ви стали, дізналося якнайбільше людей, можете спробувати свої сили у написанні новин та створенні фоторепортажів на CREDO.

Поля відмічені * обов'язкові для заповнення.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: