Питання: Як розуміти цитату з Біблії: «Я Господь, Бог твій, Бог заздрісний, що карає провину батьків на синах, на третіх і на четвертих поколіннях тих, що ненавидять Мене, і що чинить милість тисячам поколінь тих, хто любить Мене, і хто виконує Мої заповіді» (Втор 5, 9-10)? Виходить, що прокляття дістаються у спадок, а не кожен відповідає сам за себе?
Відповідь:
Погляньмо на контекст, у якому наведені ці слова Святого Письма. Господь, який говорить віч-на-віч із Мойсеєм, промовляє їх, вручаючи йому 10 заповідей, і вимагає дотримуватися їх. Тут використовується алегорія покарання та нагороди. Про покарання, яке вражає дітей до третього і четвертого покоління, згадується тому, що діти — це найдорожче для батьків, і батьки воліли б постраждати заради того, щоб уберегти своїх дітей. Порушення Божих заповідей позбавляє людину найдорожчого — Божої присутності в серці, пише Vaticsn News.
Однак у давнину ці слова розуміли не так в алегоричному, як у матеріальному сенсі. Приписуючи їм різне значення, пов’язане також із тим важливим значенням, яке надавалося у Старому Завіті сімейним узам та родовим спільнотам. У суспільстві, де не було навіть натяку на поняття соціального статусу, який би гарантував мінімум благ кожному членові, приналежність до певного роду чи сімейного клану були способом соціального захисту. Не треба забувати, що в часи написання Старого Завіту діяв також закон відплати: око за око, зуб за зуб, і була поширена смертна кара. Наприклад, богохульство або порушення суботньої заповіді могло призвести до смертного вироку. Страта, без сумніву, збіднювала родову спільноту, яка ще довго потерпала від наслідків. Саме у цьому сенсі говориться про покарання до третього і четвертого коліна. Йдеться ні про що інше, як про саме покарання: порушенням Божих заповідей людина карає себе сама, і це порушення ще довго відчуватимуть навіть у наступних поколіннях. Буквальне значення слів Святого Письма треба застосовувати тільки до історичного контексту Старого Завіту, але немає сумнівів і в тому, що іноді за гріхи батьків доводиться платити дітям. Медицина підтверджує це патологіями, викликаними способом життя старших поколінь. Найпростіший приклад — алкоголізм або СНІД, переданий дітям.
У цих словах Святого Письма ми, християни, можемо також побачити приховану солідарність, яка пов’язує всіх людей — у доброму чи поганому, — залежно від того, чи ми живемо по благодаті, чи позбавлені її через гріх. Про цей загальний закон солідарності згадував папа Йоан Павло ІІ в апостольському напоумленні «Reconciliatio et poenitentia»:
«Говорити про суспільний гріх означає насамперед визнавати, що через таємничу і незбагненну, але реальну і конкретну людську солідарність гріх кожної окремої людини деяким чином впливає на інших людей. Таким є інший бік цієї солідарності, що на релігійному рівні стає глибокою і вражає таємницею спілкування святих, завдяки якій можна казати, що “кожна душа, яка підносить себе, підносить увесь світ”. Крім цього закону сходження є, на жаль, і закон падіння. Тому можна говорити про спілкування гріха, в якому душа, що падає через гріх, тягне за собою у своє падіння Церкву і якимось чином увесь світ. Інакше кажучи, немає такого гріха, хоч би яким він був глибоким, таємним і виключно особистим, який стосується лише того, хто його чинить. Більшою чи меншою мірою, завдаючи більшої чи меншої шкоди, — кожний гріх відбивається на всьому тілі Церкви й на всьому людстві. В цьому, першому, значенні кожен гріх без сумніву можна розглядати як суспільний».
При тлумаченні наведеного вірша з Книги Второзаконня треба не забувати про другу частину того, що сказав Бог: Він — Бог, «що чинить милість тисячам поколінь». Обіцяна винагорода — Божа милість — виливається на людство набагато масштабніше, ніж до третього і четвертого коліна: вона виливається «тисячам поколінь». Завдяки спілкуванню святих «найменший із наших учинків, здійснений у любові, приносить користь усім з огляду на цю солідарність з усіма людьми, живими чи мертвими, яка ґрунтується на співпричасті святих» (ККЦ 953).
фінансово.
Щиро дякуємо!
