«Я почала молитися про священика, найкраще — з моєї парафії. Коли прийшов новий вікарій, я вже знала, що це людина, про яку я молилася».
Цей текст — відповіді на ваші запитання, які я зібрала й поділила на дві частини. Це перший фрагмент моїх почуттів, думок, сумнівів (аякже!). Запрошую.
Що краще: постійний сповідник чи незнайомий священик? Чому?
Оглядаючись на останні 16 років мого життя, бачу, що у мене переважає перше. Я роками користуюся допомогою постійних сповідників (постійний — це для мене такий, до якого я ходжу принаймні рік). Я пам’ятаю час, коли було складно говорити до людини, яка мене знає. Потім, коли я побачила плюси сповіді в одного священика, я вже не могла інакше (або робила це з трудом). Чому?
- не мушу щоразу представлятися і розповідати про очевидні речі (наприклад, що я дружина і мама, без постійної роботи; не мушу описувати свою ситуацію);
- священик вже знає, на якому я етапі духовного розвитку, що була на ігнатіанських реколекціях, що люблю молитися музикою — ніби нічого такого, але багато, — на такі розповіді щоразу на сповіді немає часу;
- священик, до якого я вкотре приходжу з одним і тим самим гріхом, бачитиме, що це проблема, якою треба зайнятися; що вона триває довго і сама я з нею ради не дам;
- священик, який мене знає, краще підбере для мене науку і покуту — я переживаю це останнім часом дуже сильно!
Як навчитися говорити щиро з людиною, яка мене знає?
Я люблю сповідь, серйозно. Не тому, що можу піти собі поговорити — бо конфесіонал не для цього. Я люблю її, бо, чекаючи своєї черги, почуваюся, як у приймальні. Раптом відчиняються двері, а там… Ісус, який мене обіймає. Це сповідь, яку я пережила.
Тому я не боюся говорити, не соромлюся людини (такого самого грішника, як я…). Іноді соромлюся гріха, навіть дуже. Але якщо мені вдалося згрішити, то вдасться і розповісти про це. Я перевірила — працює!
Мені, наприклад, легше розмовляти зі священиком, який мене знає і якому я довіряю. Я б не до кожного священика пішла, тому варто подумати, куди йти, або — йти туди, де мене знають. Хоча швидше — де я знаю їх.
Як знайти постійного сповідника? Де шукати, на що звернути увагу?
Багато років я сповідалася у єзуїтів, хоча останні місяці показали, що доїжджати до сусіднього міста — трохи обтяжливо. Я почала молитися про священика десь поближче, найкраще — з моєї парафії (10 хвилин пішки — те, що треба!).
Я почала молитися в червні… Мала глибоке внутрішнє відчуття, що Ісусу подобається моє прохання і що Він його виконає. Тому я почала запитувати: хто? У мене було два варіанти — і тоді обох відправили на навчання. Ха, ха, ха, Ісусе, як це так?
Я вірила, що це внутрішнє переконання справжнє, відчувала великий мир. Коли в липні прийшов новий вікарій, я вже знала, що це людина про яку я молилася. Я не знала його, бачила вперше і відчувала, що він та людина, яку я шукаю. Звісно, просто моє серце вже знало. Моліться, ставте конкретні запитання — і слухайте своє серце.
Я думала, що для мене важливо: знала, що мені легше буде розмовляти з молодим священиком (а оскільки мені самій за 30, то неважко знайти когось такого ж віку); такого, хто в своїх проповідях розповідатиме про Бога і Його любов. Цього мені було достатньо…
Тут виникає практична проблема: як підійти до священика, якого не знаєш? Чотири роки тому я просто підійшла після Меси до сакристії, сказала священикові, що потребую спокійної сповіді, й запитала, чи він має час. Так, я дуже хвилювалася!
Півроку тому я зробила інакше. Запитала священика, коли він чергує в конфесіоналі (мейлом, бо просто підійти після Меси мені було складно). Я отримала відповідь і пішла на сповідь. Перший, другий, п’ятий раз — священик мене впізнає і знає, хто я, коли зустрічає на вулиці… А сповідь у нього приносить мені великі духовні плоди.
Іноді може так бути, що підеш раз, другий і раптом виявиться, що не можеш довіритися, — шукайте далі й моліться, щоб Бог показав вам відповідну людину.
У нас є багато прекрасних сповідників, іноді — на маленьких, непоказних парафіях. Чи знайдете його — залежить від вас.
Конфесіонал чи розмова сам-на-сам
У єзуїтів я сповідалася, сидячи навпроти священика. Зараз сповідаюся в конфесіоналі. Яка різниця? Якщо ви соромитеся людини — виберіть конфесіонал. Не кожен священик захоче сповідати поза конфесіоналам, варто звернути на це увагу і прямо запитати.
Мені в конфесіоналі добре. Я знаю, що священик бачить стільки, скільки потрібно. Якщо має хоч грам емпатії, то відчуває також емоції чи духовний стан. Для цього не потрібно дивитися людям глибоко в очі. Якщо ви плануєте довгу сповідь (наприклад, по роках перерви), то раджу все ж таки сидіти — щоб не скорочувати сповідь у разі болю в колінах.
Кожний варіант — добрий, лиш би було щиро і від серця; лиш би це був твій варіант.
Як зробити добрий іспит совісті?
Є багато способів і порад від досвідчених сповідників, про які ви можете прочитати на CREDO. Наприклад, ігнатіанський іспит совісті. Можу додати лиш одне: тренування робить майстром! Що більше молитеся, то більше і краще бачите.
Що мені дає сповідь?
Обійми (хоча фізично мене ніхто не обіймає), мир у серці, радість, вказівки на найближчий час, свобода. Банально? Не для того, хто це пережив. Іноді варто вирушити в незвідане, попри травми, сором і страх. Бог приготував більше, для кожного з нас.
фінансово.
Щиро дякуємо!
