Погляд

Чому людина може бути щасливою, але не може досягти щастя?

28 Лютого 2019, 14:30 2021 Ірина Єрмак

Про те, як бути щасливим, рецептів в інтернеті купа. Починаючи з рецептів у строгому сенсі, тобто що їсти і пити, і закінчуючи молитвами.

На початку 6-го сезону «Доктора Хауса» (коли він потрапив у психіатричну клініку «Мейфілд») відбувається знаменна розмова. Знаменна для персонажа на ім’я Хаус, але також і для багатьох людей у цьому світі. А не секрет, що в наші часи за виховним впливом серіали стали дорівнювати книжкам у попередні століття. (І, звісно, добре, коли люди знаходять розумні думки в хороших серіалах, а не напаковують голову абичим. Але це тема для окремої розмови — як про відеопродукцію, так і про те, хто що здатен із неї для себе взяти).

 

Чого людина хоче

Хто призабув або й не дивився, тим трошки нагадаю. Після галюцинації Хаус, накачаний вікодином по вуха, вирішує добровільно лягти у клініку, де проходить детоксикацію. По завершенні тижневого циклу доктор Нолан, головний лікар 6-го відділення, пропонує йому програму інтеграції: навчитися налагоджувати людські стосунки. Хаус бунтує, доводить відділення і лікарів трохи не до сказу, і все це — його проста звична гра, він маніпулятор. Але все кардинально міняється, коли після однієї з маніпуляцій майже гине пацієнт, кидаючись із горішнього поверху (автостоянки). «Зламаний» (саме так називається серія) Хаус розпочинає психотерапію. Доктор Нолан запитує його: чого ви хочете?

Хаусу пропонують розповісти щось про себе. «Так, ви — сума всього, що з вами сталося, —каже доктор Нолан. (Ці моменти в серіалах мають навантаження «методички для глядача». Слухаємо, запам’ятовуємо.) — І, так, одні події важливіші за інші. Щоби з’ясувати, які саме, — потрібно говорити. Чого ви хочете?»

«Я хочу, щоб мені полегшало», — спершу відказує Хаус. Потім замислюється і додає: «Хай би що це означало!»

 

Чи ми вміємо хотіти?

Коли людину запитують, чого вона хоче, — рідко хто здатен відповісти по суті на таке глибинне запитання. Дитина може сказати: «Морозива», або «Мультики» чи «Гуляти». Це, по суті, не бажання, а ситуативна реакція. Дитина завжди перебуває у своєму «актуальному тепер», її бажання мають чітко виражену полярність: «нічого» (фонове «щоб усе було добре») — і, наприклад, «морозива». Це трошки відповідає паралелі про фізику нашого матеріального світу, як ми її вивчали в школі: надвеликі сили (закон всесвітнього тяжіння, скажімо) і надмалі сили (молекулярної взаємодії) — однакові за своєю фізикою.

Питання лише в тім, що коли людина виростає — вона починає усвідомлювати зв’язки у Всесвіті, в історії, у своєму власному житті, причинно-наслідкові механізми; її бажання змінюються. Якщо доросліша дитина так само хоче «нічого» або морозива, то вона незріла. (Або психічно деформована і потребує терапії.) Десятирічні вже мають цілком конкретне бачення життя: стати лікарем, пожежником, комп’ютерником, директором підприємства…

Досягаючи почергових етапів розвитку, людина верифікує власні бажання, змінює їх або їхній рівень, починає хотіти не просто «стати лікарем», а мати конкретну життєву ситуацію, яка виглядатиме так, а не інакше (місто/місце, квартира, сім’я, зарплата тощо). Досягаючи (або не досягаючи) цих етапів, людина стає дедалі більше здатною формулювати відповіді на запитання «чого я хочу». Тому що неможливо стати щасливим, коли сам не знаєш, чого хочеш!

«Зламаний» Хаус, який очевидно не досяг ні сімейного щастя, ні кар’єрних здобутків, ні багатств, —  відповідаючи на запитання «чого ви хочете», уточнює: «Я втомився бути нещасним».

 

Як нам дістатися до щастя

«Так, я хочу бути щасливим!» — усе ще їдко, але зізнається Хаус доктору Нолану. «Бути щасливим — чудова мета. Небагато пацієнтів можуть так швидко й чітко це сформулювати», — відповідає Нолан.

«А тепер треба розібратися з одним: як вам звідси дістатися до щастя».

«Звідси» — у ситуації кіногероя це з лікарні на волю, до повноцінної медичної практики, до вирішування його «лікарських детективів» про хвороби. Але для будь-кого, хто замислюється про власну зламаність і бажання «не бути нещасливим», це так само відправна точка. Як нам дістатися до щастя «звідси», де ми перебуваємо? З вічно-незавершеного ремонту, від якого вже вити хочеться, а принаймні — просто не повертатися в дім, який став обтяженням замість затишку. Зі сварки з батьками, коли сам собі здаєшся голою билинкою в полі і вітер тобою шарпає, бо виявилося, що сутички сутичками, а постійна близькість і підтримка батьків — це стіна, яка захищала від вітру. Зі втоми від догляду за дитиною (двома, трьома, але може бути, що й однієї задосить), яка мала бути щастям, а виявилася «життям»… і змучує. Зі шлюбу, який мав бути щастям, а виявився «життям»… з усього, що мало бути щастям.

Люди не прагнули бути нещасливими, коли одружувалися чи виходили заміж, народжували дітей, розпочинали ремонт, ішли на якусь роботу чи переїжджали до іншого міста. Ба навіть коли сварилися з батьками, щоб піти з дому, то не прагнули бути нещасливими! Це все було прагненням до щастя. Хто як його сприймав.

 

У пошуках справжнього щастя

У своєму нарисі «Основи логотерапії» Віктор Франкл — психолог, який вижив у концтаборі (Освенцім, Дахау та інші), зазначає: головна турбота людини — не отримати задоволення чи уникнути страждань, а радше знайти сенс у своєму житті.

Щасливими, хоч як це парадоксально, люди можуть бути де завгодно і за яких завгодно обставин, також і в концтаборі, під постійним тиском машини смерті, у граничній вимученості та в гранично нелюдських умовах перебування (із психологічного погляду теж). Виживають — і навіть знаходять підстави бути щасливими, в обмежених умовах — ті, хто має мету, хто знає сенс свого існування. Для віруючих це вочевидь їхня віра — яка в таких умовах жорстко верифікується, і людина або «втрачає віру» (точніше кажучи, виявляє, що вона її й не мала), або поглиблює. Нещасливою людину робить насправді тільки одне: нерозуміння сенсу свого існування. І це не чергова фраза з інтернету, а плід роздумів і практики лікаря з досвідом фашистського концтабору за плечима. Саме тому Віктор Франкл і розробив логотерапію (лікування словом, а також «лікування сенсом», християни чітко розуміють подвійне значення грецького слова Logos).

Прагнення знайти сенс життя становить основну мотивацію людини, стверджує доктор Франкл. А «життя» не означає чогось туманного і неконкретного, воно дуже реальне і конкретне, так само як і конкретні всі завдання для людини.

 

Ваше особисте щастя

Із цього випливає висновок: щастя неможливо досягти за якимись загальними рецептами, бо воно — виключно індивідуальне. Якщо ви прочитали в газетах, журналах, книжках та інтернеті стонадцять розумних вказівок на тему «як бути щасливим» і все одно не досягли омріяного щастя, то це зокрема тому, що чужі рецепти вам не годяться і чужі поради для вас не спрацьовують. (Це в тому разі, коли ви пробували їх застосувати, а не просто почитали для хвилинного задоволення і пішли далі.)

Тому кожну пораду чи їх набір потрібно зважити особисто, обдумати, подивитися, чи це вам щось дасть. Цілком очевидно не спрацюють поради «їсти ананаси, сидячи в шезлонгу на березі Карибського моря, не менше десяти днів», якщо у вас мінімальна зарплата. Так само не спрацюють для чоловіків — поради піти в косметичний салон або купити нову сукню, а для жінок — поради, як правильно перебрати карбюратор (умовно кажучи, бо й тут не без винятків. Ми всі — індивідуальності!).

Жодна життєва ситуація не повторюється і кожна інша ситуація потребує іншого вирішення. Інколи ситуація вимагає від людини змінити свою долю вчинками. В інших випадках можна скористатися з можливості споглядати й усвідомити свої активи: іноді людина повинна просто погодитися з долею, нести свій хрест. Кожна ситуація — унікальна, вказує Віктор Франкл у нарисі «Психолог у концтаборі», і завжди є тільки одне правильне вирішення проблеми.

Зате коли людина знаходить саме те, своє, особисте вирішення проблеми, — вона осягає її сенс і стає щасливою, навіть коли страждає. В цьому й полягає парадокс буття людиною.

 

Що може заважати

Повертаючись до Хауса, згадаю ще один момент із його ключової розмови з психіатром. Коли, противлячись пропонованому лікуванню, Хаус заявляє, що не хоче змінюватися, Нолан його запитує: «Ви боїтеся перестати бути нещасливим?»

Професійно-спокійне запитання тут важить як сто тисяч тонн і вражає набагато сильніше, ніж якби було сказане в гарячій суперечці. Чому людина може бути щасливою, але ніколи не може досягнути щастя? Тому що буття щасливим — це одна з граней сенсу конкретної ситуації, а не мета сама в собі. Тому що мати, змучена безсонними ночами при хворій дитині, може мати осяяння свого щастя навіть у цій дуже нелегкій ситуації. Якби вона не мала дитини і цих безсонних ночей, хвороби, турботи, змученості, — нема гарантії, що не плакала би від нещасливості, самотності, біди. Але коли такій жінці запропонувати її майбутнє осягнене щастя з хворим дитям на руках — чи вона не сахнеться? Чи не захоче залишитися нещасливою в своїй самотності, аби лиш не піти на такий хрест, навіть якщо там і є її щастя, парадоксальним чином?

Так, цілком можна боятися перестати бути нещасливим. Як у давній казці-притчі про те, що кожен бідака в селі вивісив свою біду на спільну шворку поперек вулиці й можна було бігти вибрати іншу долю. І кожен вибрав саме те, що мав раніше: горбатий — свій горб, кривий — свою кульгавість, бідняк — свої протерті до дірок черевики…

 

Те, що невідлучне від хреста

Усвідомлення сенсу полегшує переживання певної ситуації або й навіть робить людину щасливою. Це якнайчистіший, «кристалізований» людський досвід, винесений лікарем-фахівцем із табору смерті, отож сумніватися в ньому немає підстав, на відміну від багатьох порад про легке щастя. Головне — не боятися перестати бути нещасливим, не відступити перед змінами, випробуваннями. Віктор Франкл, єврей, юдей, не пише прямо про жертву Христа, але з написаного ним це випливає, як двічі по два. Тяжка, страшна і болісна жертва Сина Божого не була для Нього самим тільки стражданням, бо вона мала сенс: наше відкуплення, спасіння всіх людей; Він був щасливий, що все «виконалося». Тільки з цим можна піти на хрест — і в певному сенсі перемогти його.

Давайте отут зробимо усвідомлене зусилля і не пропустимо цих слів як звичні, мовляв, «християни завжди говорять про хрест, ми це в церкві вже чули». У мистецтві осягнення щастя важливим є це свідоме зусилля — не послизнутися на гірці давно накатаних фраз. Давайте ми зараз не будемо про висоти теології, бо тут виринає інша тема: як напрацьовані схеми відводять людину від розуміння будь-чого. От хто сюди дочитав, не змучився і не зіслизнув на рівень «побожного бла-бла», той нехай сам собі дасть відповідь на запитання, чого він насправді хоче. Не в сенсі зарплати, вищої посади чи виїхати за кордон, а по-справжньому.

Ви взагалі давно собі це запитання ставили???

 

Суть

Коротко: щастя — можливе. Але не тоді, коли хочуть досягти саме його. Воно приходить разом з усвідомленням сенсу життєвого завдання і правильним його виконанням. А це — виключно індивідуальна справа. Тому кожен має шукати те щастя, яке тільки його. Не приймати чужі шаблони — отут виринає проповідницька тема «не піддаватися світові». Ба навіть Бога шукати тільки й виключно особистим шляхом.

До певної міри, можна використати таку метафору: щастя для людини — немов швидкість, із якою автомобіль летить по трасі, й повітря полощеться на обличчі, як шовкова тканина, і ти весь такий у піднесенні. Але неможливо «мати швидкість» окремо від траси, автомобіля і мети поїздки.

Щасливої дороги вам до вашого щастя!

 

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

Інші статті за темами

ПЕРСОНА

МІСЦЕ

← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

ПІДТРИМАЙТЕ CREDO
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ми з вдячністю приймемо Вашу допомогу. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, роботу веб-майстра та гонорари фахівців. Переказ через ПриватБанк: Пожертвування можна переказати за такими банківськими реквізитами:

5168 7427 0591 5506

Благодійний внесок ПРИЗНАЧЕННЯ ПЛАТЕЖУ: Добровільна пожертва на здійснення діяльності часопису CREDO.

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Щиро дякуємо читачам за жертовність усім, хто нас підтримує!
Підпишіться на розсилку
Кожного дня ми надсилатимемо вам листи з найважливішими та найцікавішими новинами.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: