Як юнак берегтиме чистою свою дорогу? Пильнуючи її за твоїм словом (Пс 119,9).
В будь-якому віці немає іншої можливості встерегтися від зла, ніж дотримання слів Божих; але Псалмоспівець тут, швидше за все, має на увазі той винятково складний вік, яким є перехід від дитинства до зрілості. Людина розвивається одночасно на трьох площинах: фізичній, інтелектуальній і емоційній. Фізичний розвиток людського тіла — найбільш очевидний і відбувається більш-менш однаковому темпі у всіх. Інтелектуальний розвиток уже сильно залежить від умов, тобто від спадковості, оточення тощо, також і точка відліку може бути дуже відмінна: від генія аж до таких курячих мізків, про які Книга Сираха каже: «Нутро дурного — мов посуд розбитий: жодного знання не втримає» (21,14).
Але найбільш нерівномірно й індивідуально відбувається те, що за браком кращого визначення ми називаємо емоційним розвитком. Точкою відліку є егоцентризм немовляти, яке, при тому що повністю доручене опіці матері і навіть ще не усвідомлює свою особистість, неминуче тільки вимагає любові, а дати ще нічого не може. Далі йдуть почергові стадії усвідомлення себе, своїх обов’язків і потреб свого оточення. Людина вчиться відплачувати добром за добро, входить у цей щоденний обмін взаємною любов’ю, який становить суть сімейного життя. Все це скероване до повної зрілості, якою є позиція людини, що дає добро задарма і дає його першою. Отак психічний розвиток має привести нас до того, щоб ми стали досконалими, як наш Отець небесний, який перший нам полюбив, коли ми ще були грішниками.
І саме цей розвиток відбувається нерівномірно. Буває, що п’ятирічна дівчинка з усією пошаною та відповідальністю вже бере на себе опіку над молодшою дитиною в сім’ї — і буває, що 60-річна жінка здатна сказати: вона би, певно, любила своїх ближніх, якби спершу отримала любов від них. Та дівчинка, фізично ще п’ятирічна, має вже такий сформований характер, якби їй було 25. Та жінка, фізично 60-річна, з погляду характеру залишається 10-річною і, певно, їй уже ніколи не буде більше. Вона затрималась на тій стадії розвитку, коли людина, загалом, уже здатна давати любов (вона давно не немовля), але тільки як відплату, не задарма; тільки як друга, ніколи як перша. Якби Бог нас так любив, сумна була би наша перспектива.
Саме у переході від любові самолюбної до любові правдивої, гідної дитини Божої, має нам допомогти дотримання слів Божих. Зазвичай у цій стадії «слова Божі» нам ще потрібні у множині: окремі повчання на кожну конкретну ситуацію. Одні повчання ми повинні собі нагадати, щоб не пройти байдуже обік когось, хто потребує допомоги, а інші — щоб якраз пройти спокійно повз сварку, що починається, і не стати по чиїйсь стороні, поширюючи зло. Одні слова — щоби помітити когось, кого наше добре слово може і має заспокоїти, — й інші, щоб обминути когось, кому наше втручання абсолютно ні до чого. Святе Письмо повне таких повчань, треба тільки їх пам’ятати і вміти вибрати те, що пасує до обставин.
По роках усе стає простішим, і без довгих шукань совість нам каже, де є більша любов. Але тільки тією мірою, якою ми призвичаїлися за довгий час дозрівання до пошуків саме цього: більшої любові. Якби ми дозволяли собі керуватися чимсь іншим, ніж словами Божими, наприклад — своїми інтересами або чутливістю (якої нікому не можна зачепити!), або безтурботним гаслом «Бог мене виправдає» — то і «чистий шлях», і «любов» ми будемо знати тільки зі словника.
с. Малґожата Борковська OSB
Уривок із книжки «Петронелла, або Монастичні зауваження до Псалму 119»
Переклад за: Wiara
фінансово.
Щиро дякуємо!
