Питання: Як довести, що наша душа справді існує?
Відповідь:
Коли ми розмірковуємо про людську душу, необхідно спочатку визначити саме поняття — адже термін «душа» в різних сферах людського знання і в релігії має різне значення. Ми розуміємо під словом «душа» розумне, духовне і безсмертне начало, на відміну від душі як простої «здатності до сприйняття», яку безперечно мають усі живі істоти і яка відрізняє всіх живих істот від решти створеного світу, пише Vatican News.
Саме таке визначення душі становить предмет учительства Церкви. В документі Конгрегації віровчення 1979 року «Деякі питання есхатології» пояснюється, що віровчення надає слову «душа» зміст, який ми знаходимо в Святому Писанні та в Переданні. В документі Конгрегації відзначається, що термін «душа» в Біблії також має різне значення. В пастирській конституції ІІ Ватиканського Собору «Gaudium et spes» йдеться про «безсмертну і духовну душу». Тому, розмірковуючи про той момент, коли людина отримала «душу», ми маємо на увазі саме це духовне і безсмертне начало, яке відрізняє її від інших живих створінь.
Душа є всюди, де є життя, і це неважко довести, порівнюючи живе людське тіло з мертвим. Те ж саме можна спостерігати у тварин і рослин. У цьому сенсі душа — це те, що відрізняє живе від неживого, життєва основа. Однак, як ми вже казали, людина має духовну (нематеріальну) і безсмертну душу. В той час, як матеріальна душа дозволяє відчувати емоції, біль, задоволення, — людська душа, оскільки вона нематеріальна, здатна висловлювати себе через культуру, мислення, створення концепцій, через творчість. У своїй діяльності людина виявляє перевагу, трансцендентність щодо матерії: вона може розробляти, перестворювати та винаходити матерію. Здатність говорити — це також прояв трансцендентності щодо матерії: тоді як тварини обмежуються видаванням звуків, люди розповідають про те, що вони роблять, про свої задуми, про свої бажання, вони згадують своїх предків. Подібні види діяльності не властиві тваринам, тому що вони — виключно матеріальні істоти, якими керують інстинкти.
Можна сказати, що протягом свого життя і в кожній події людина, хоч і тілесна, постійно перевершує свою тілесність. Це відбувається через її мову, через її рішення, плани, через взаємини з іншими людьми, які живуть в інших місцях, в інших культурах і навіть інших епохах. Душа дозволяє людині вийти за межі простору і часу. Тварини ж тісно пов’язані з місцем і часом, в яких вони живуть, і не можуть їх перевершити.
Вже сама можливість думати і розмірковувати про духовне (про Бога, про ангелів, про демонів, про безсмертя душі) — свідчить про присутність в людині нематеріального начала. Все це і спонукало древніх філософів, таких як Платон, визнати, що людська душа — не лише вегетативна і чуттєва, а й духовна. А те, що духовне, те також і безсмертне.
Ознакою духовної душі є також усвідомлення самого себе, але навіть якщо ця ознака відсутня, достатньо казати про здатність людини усвідомлювати себе (наприклад, якщо йдеться про людину в комі, про дитину або про людину, яка спить чи перебуває під дією анестезії).
Цікаві роздуми на тему людської душі наводить Жан Маритен у своїй статті «Динамізм природи і поява людини в кінці еволюції приматів» (1973р.). Він, зокрема, посилається на термін Теяра де Шардена «гомінізація», яким богослов позначає процес «олюднення людини». Маритен аналізує філософські судження, які стосуються викопних предків людини. Він помічає, що різниця між живою душею взагалі та людською душею дуже глибока й дуже «абсолютна», оскільки почуття, замкнене в матеріальності, сприймає лише частковість, тоді як розум сприймає універсальне. Спираючись на історичні й біологічні дані, а також на філософські теорії, католицький мислитель робить припущення щодо моменту, в який можна говорити про створення людини. Створення людини — це акт, яким Бог безкорисливо і вільно піднімає викопного предка людини до людського створіння, вдихаючи в нього душу.
Людина отримує душу, початок життя, у самий момент зачаття безпосередньо від Бога. В енцикліці «Mater et Magistra» 1961 року папа Йоан ХХІІІ стверджував: «Людське життя священне; від самого свого початку воно має на увазі творче діяння Бога. Порушуючи його закони, людина ображає Його Божественну велич, руйнує себе і все людство і таким чином послаблює спільноту, членом якої вона є».
фінансово.
Щиро дякуємо!
