Любий Антонію! Не можу дочекатися нашої зустрічі. Постараюся взяти з собою нитку, щоб зашити дірку в твоєму рукаві, яка утворилася від мого молитовного шарпання…
Все почалося з дідуся Антонія. Він, кажуть, гладив маму по животу, який зростав, і примовляв: «Чую, що це дівчинка».
Ми не встигли познайомитися.
Святий Антоній — покровитель загубленого
Донині мені трохи шкода, бо дід, здається, був «справжнім дідом». Мав сиву бороду, пехнув медом і розумівся на жартах.
Я знала, що він мав особливого покровителя, і, певно, через це сильно любила коротку молитву, яку читали вдома, коли нам губилися ключі або паспорт:
«Святий Антонію Падуанський, визволителю небесний, нехай сповниться воля твоя, нехай знайдеться згуба моя».
І так ми собі йшли з Антонієм по життю. Коли тільки я чула, що в когось щось загубилося, — усміхалася попід ніс, запитуючи: «Допомогти?» А потім віддалялася на хвилину й молитовно шарпала Антонія за рукав. Інколи почувалася по-дурному, коли морочила йому голову дрібницями, але він, здається, радий, коли має повні руки роботи.
Давно не вірю у випадковості
Якось я довідалася, що університет виділив мені стипендію в Римі. Одразу потім, зовсім несподівано, я отримала звістку, що звільнилося одне місце в Падуї. В мене було кілька днів на рішення. Я сіла в храмі на лавку й занурилася в передєвхаристійну тишу.
Розплющила очі. Просто переді мною лежав образочок св.Антонія. Через кілька годин опісля я ще побувала на Ясній Горі. Забула, що й там мій святий має своє місце, на яке — певна річ — я неусвідомлено потрапила. Що ж, я вже давно не вірю у випадковості.
Потім справи поточилися дуже швидко. Сам доїзд до Падуї — почасти автостопом, у кузові старого дукато з бразильцями, — був прикладом доброго гумору св.Антонія. Коли я зрештою дісталася базиліки й притулила долоню до мармурової плити його гробу, яка, здається, ніколи не вистигає, — сказала йому: ти мене сюди притягнув, то ти тепер про мене й клопочися.
Святий Антоній — «молот на єретиків»
Він клопотався, аякже. Поставив на моєму шляху францисканця, який регулярно перевіряв, чи в мене точно є що їсти, а потім запропонував мені разом укласти путівник по одній з падуанських каплиць. Антоній знаходив мені водіїв (причому не абияких!) під час поїздок автостопом. Або безпечні лавки, коли треба було заснути просто неба.
Зрештою, він також забрав мене на особливе паломництво. Я йшла дорогою, якою він ходив у день своєї смерті. Точно так само, як він: під червневим дощем, о 2-й годині ночі, 25 кілометрів.
Любий Антонію! Не можу дочекатися нашої зустрічі. Постараюся взяти з собою нитки, щоб зашити на твоєму габіті дірки, які ти маєш від мого молитовного шарпання. Однак перш ніж кинуся тобі на шию, — зроби, прошу, щоб я не губилася часто по дорозі. Й поділися зі мною шматочком твоєї геніальної пам’яті, добре? А коли настане така потреба, штурхони мене добряче, і постав на ноги. Я знаю, ти зумієш. Певно, небезпідставно тебе називають молотом на єретиків?
Амінь.
Переклад CREDO за: Домініка Ціха, Aleteia
фінансово.
Щиро дякуємо!
