Теорії гендеру не місце в школі

Саме цю тезу на шпальтах канадського видання National Post детально обґрунтовує клінічний психолог та професор Університету Торонто Джордан Пітерсон.

У вересні 2016 року його позиція та серія відео стосовно ухвалення Білля С-16 канадським парламентом спровокувала жваву дискусію. Один із виступів Пітерсон назвав «Професор проти політкоректності».

Білль С-16 — це поправка до Акту прав людини Канади, що забороняє вживання слів, які описують «гендерну приналежність». Іншими словами, зокрема, звертання «він» або «вона», слова «чоловік» або «жінка» визнали такими, що дискримінують особу, а вживання цих слів карається. За законом, вони прирівнюються до расистських висловлювань.

У своїх виступах Джордан Пітерсон називав такі ухвали «фашистськими», він вважає, що такі законопроекти не мають нічого спільного з демократією, оскільки наказують людині, як і що їй говорити. Ці кроки скеровані на те, щоби представники ЛГБТ-спільноти не відчували дискримінації. Професор переконаний: за цією забороною стоїть ціла ідеологія, шкідлива та хибна за своєю суттю, що формує напрямок розвитку суспільства, тенденції в освіті та громадську думку.

На запитання журналістки стосовно того, чи непокоїть його те, що своєю позицією він ображає певну групу людей, Джордан Пітерсон відповів: «Якщо лише дозволите собі думати, ви вже когось цим можете образити». Попри шквал критики у наукових колах та звинувачення у крайньому радикалізмі професор продовжує обстоювати свої погляди й давати їм наукове обґрунтування.

«Гірше за цей законопроект лише політика, що постала довкола нього, згідно з якою особа сама визначає гендерну ідентичність. У це не вірять навіть соціологи», — пише Пітерсон у публікації, вказуючи псевдонауковість такого підходу. Автор вважає: якщо особа буде довго уявляти чи відчувати себе жінкою (або чоловіком), вона не стане нею (або ним).

Соціологи стверджують: існує певна суспільна домовленість стосовно того, як має діяти та які ролі виконувати особа певної статі; це модель, що визнається і приймається суспільством як стратегія поведінки у конкретній ситуації, а також принципи взаємодії з іншими індивідуумами, що виконують свої ролі в соціумі.

Гендерна ідентичність — це усвідомлення себе як представника статі чи гендеру. Поняття гендерної ідентичності набагато ширше, ніж поняття сексуальної орієнтації.

«Вашу ідентичність не визначає одяг, який ви носите; сексуальні уподобання або поведінка, які ви декларуєте; це не мотивації, що спонукають вас діяти, чи обурення ідеями, відмінними від ваших. Це набір складних компромісів між індивідуумом та суспільством щодо тривалої взаємодії», — стверджує професор. Звісно, такий компроміс досягається важко; він становить суть цивілізації. Якщо людина нехтує цими механізмами або намагається їх змінити, вона входить у конфлікт із собою, іншими та суспільством загалом. «Ідентичність — це не лише питання фізіології. Це складна схема нашої взаємодії з іншими людьми. Саме наша ідентичність впроваджує зрозумілі правила поведінки для кожного. Вона вказує загальноприйняті та життєво необхідні напрямки та цілі».

Із допомогою гри діти вчаться домовлятися та виконувати певні ролі; щоби взаємодія відбулася, вони обговорюють їх, тобто спільно визначають ідентичність. Уже на цьому рівні вони доходять певних домовленостей, яким слідують. Те саме згодом відбувається й в дорослому житті. «Відмовитися від соціальної складової у розумінні ідентичності й просто наполягати на тому, що всі мають прийняти ваше бачення, означає заплутати себе та інших. Ніхто взагалі не розуміє правил вашої гри, не в останню чергу тому, що вони ще не сформульовані», — каже професор Пітерсон.

Кількість різновидів гендеру постійно зростає, їм намагаються надати правовий статус. Насправді спроби описати кожну з цих нових ідентичностей — це набір термінів, за якими нічого не стоїть. Вони не забезпечують тих, хто ототожнюється з новими гендерними ідентичностями, будь-якою реальною соціальною роллю чи напрямком. Це сприяє нарцисизму особи, оскільки єдине правило, яке може існувати за відсутності старанної, добровільно і взаємно узгодженої соціальної ролі, це: «морально неправильним є говорити або робити щось, що шкодить моїм почуттям», — переконаний Джордан Пітерсон.

Виникає ризик створити психологічний хаос серед переважної більшості людей, які зазнають впливу цих доктрин. Особливо вразливі в цьому контексті є діти й молодь, адже суспільство тепер пропонує їм обирати ідентичність серед великої кількості «ідеологічно і юридично визначених способів буття». Така концепція руйнує стабільність сім’ї — мінімальної життєздатної соціальної одиниці, — яку творить діада чоловіка й жінки, що єднаються задля виховання дітей.

До таких роздумів професора спонукав позов до Трибуналу з прав людини штату Онтаріо від батьків шестилітньої дівчинки. Їхня донька пережила глибоку кризу ідентичності та психологічне потрясіння після того, як учителька початкової школи почала пояснювати учням, що ані хлопчиків, ані дівчаток насправді не існує. Програма школи передбачає гендерну освіту і вибір. Після занять у школі дівчинка запитала батьків: чому її життя як дівчинки вважають несправжнім? Вона навіть просила, щоб батьки повели її до лікаря. З одного боку, дитина серйозно ставилася до авторитету вчителя; та цей авторитет заперечує її існування у цій соціальній ролі та ідентичності, в якій вона була вихована і яку приймала. Таким чином, загальна пропаганда і політика відсутності дискримінації шкодить власне тим, хто з нею не погоджується.

«Ми дбаємо про інтереси сексменшин не в тому місці», — вважає Джордан Пітерсон. — Школа — не місце для ідеології гендеру. Тут відбувається становлення особистості; перше усвідомлення себе. Якщо дитина з дворічного віку приймала цю роль і поведінку, а їй кажуть, що її уявлення про себе хибне, — вона переживає кризу. Якщо когось такого, як дівчинка не існує, то хто ж вона тоді? Що робити далі? Постає шерег запитань, на які 6-річна дитина має собі відповісти: як тепер поводитися з друзями; як обстоювати свої межі і які вони взагалі; про що тепер мріяти. Вся концепція дійсності, в якій живе дитина, хитається. Дитина слухає і приймає те, що говорять їй дорослі, та вони кажуть, що її як дівчинки не існує.

Такі наслідки має реалізація принципу гендерної плинності у початковій школі. У цій ситуації конфлікт завершився тим, що батьки віддали дитину до іншої школи. Керівництво школи, де трапився інцидент, та відповідальні за освітні навчальні заклади такого типу відмовилися спілкуватися з батьками дитини.

Шестирічна дівчинка має право рости у прийнятних, логічних, зрозумілих для неї моделях, і гадки не мати про різні статеві ідентичності. Якщо меншість має право вирішувати, а більшість обирає мовчати, жертвами цього стають найвразливіші — діти.