Свідчення

Чому швейцарський гвардієць повертався додому пішки

12 Листопада 2019, 13:51 1942

Вінсенту Перрітацу — 26 років, він походить із Фрайбурга. 31 травня ц.р. Вінсент завершив свою службу в Папській Швейцарській гвардії, де служив три роки.

До Рима він прибув пішки, паломницьким шляхом «Via Francigena». Повернувся назад тією самою дорогою. «Такий шлях перемінює, як із загальнолюдського, так і з духовного погляду», — розповів він для Vatican News.

Щоби літаком із Рима дістатися зеленого гірського регіону Ґрюєр, що біля Фрайбурга у Швейцарії, потрібно кілька годин. Вінсент пройшов цей шлях пішки за 37 днів.

 

 

Шлях, що переображує

Для молодого швейцарця повернення додому «Шляхом франків» (Via Francigena), який із часів Середньовіччя поєднує Кентербері з Римом, стало природним завершенням служби у Швейцарській гвардії.

«Для мене було дуже важливо повертатися додому пішки, — пояснює він. — Залишати Рим, Швейцарську гвардію і Святішого Отця було важко, а довга дорога дає час переосмислити прожитий досвід».

Літнього дня Вінсент залишив Вічне Місто, а його душу переповнювали суперечливі почуття. З одного боку — ностальгія за містом, яке полюбив, а з іншого — радість від повернення додому. Було ще інше почуття: переживання за наступні дні, довгі дні шляху наодинці. Але він покладається на Боже провидіння і прямує далі.

 

 

Усвідомити цінність убогості

Основні етапи «Шляху франків» описані у спогадах архієпископа Кентерберійського Сігеріка Серйозного, який 990 року вирушив до Рима, щоб отримати паллій з рук папи Йоана XV.

Вінсент вирішив не бронювати заздалегідь місця для нічлігу, щоб належним чином усвідомити цінність убогості й вдячності.

«Ніколи не знаєш, куди дійдеш увечері, й тому вчишся радіти тим, що тобі дарують ці місця, бо, можливо, наступного дня цього не буде».

Одним із таких дарів була сім’я, що прийняла його на нічліг як під час подорожі до Рима, так і з Рима.

 

 

На дорозі радості й страждання

В Італії «Шлях франків» простягається на понад 1000км і перетинає сім регіонів: Валле-д’Аоста, П’ємонт, Ломбардію, Емілію-Романью, Ліґурію, Тоскану та Лаціо. Найкращий етап для паломників — це мальовнича Тоскана, найгірший — Паданська рівнина з її монотонними краєвидами рисових полів та надокучливими комарами. Опісля перед очима паломника відкриваються гірські краєвиди аж до схилів Валле-д’Аоста, що ведуть до найвищої точки цього шляху: перевалу Великий Сен-Бернар (2469м) у Швейцарії. Декілька днів по тому — нарешті рідний кантон Фрайбург.

 

 

Господь — вірний супровідник

Повернувшись на батьківщину, молодий паломник пережив дивний досвід.

«Я почувався самотнім, — розповідає він. — У дорозі постійно відчував присутність Бога, ніби подорожував із приятелем. Обставини змусили мене навчитися повністю довіряти Богові. Ми робимо все можливе для того, щоб міцно триматися своїх розрахунків; але коли всі наші плани руйнуються, саме в ту мить ми насправді можемо зустріти Бога».

 «Маловіре, чого засумнівався? (Мт 14, 31) — цей вислів Христа описує один із моментів паломництва Вінсента. Прямуючи з Рима до Фрайбурга, певної миті він відчув таку велику втому, що вже був готовий відмовитися від свого задуму.

«Дякуючи Богові, я завжди отримував благодать прямувати далі, — каже він. — У майбутньому я сподіваюсь навчитися більше довіряти Богові та звертати погляд у правильному напрямку. Тепер я переконаний, що наша єдина надія — це Бог».

 

 

Тримати двері відчиненими

«Щасливий чоловік, що має свою силу в Тобі й Твої дороги має в своєму серці», — цей стих 83 псалма описує духовний шлях Вінсента. Його паломництво Франкським шляхом завершилося, але відкрило перед ним безмежний горизонт життя з Богом. Такий досвід переживають не для того, щоби потім спокійно відлежуватись на дивані, а щоб розпочати іншу боротьбу — духовну.

«Коли я повернувся додому, — зазначає Вінсент, — мав таке враження, що двері мого серця, яке я відчинив Богові під час паломництва, знову хотіли зачинитися, знову з’явилися спокуса тримати все у щоденному житті під контролем. Тому потрібно боротися, щоб тримати ці двері відчиненими».

Тримати відкритими двері серця, за словами Вінсента, означає прямувати вперед як справжні християни, повністю покладаючись на Бога.

«Те, що нас блокує, — це страх, страх цієї великої Любові, яка може перевернути наше життя».

 

Щоб говорити іншим про Бога

На початку вересня колишній швейцарський гвардієць розпочав навчання на богословському факультеті Фрайбурзького університету. Він прагне «здобути міцну основу для того, щоб говорити людям про Бога». Люди, каже Вінсент, «часто відкидають Бога тому, що не знають Його». Паломництво допомагає на шляху шукання Бога, але було би помилкою вважати, що Бога можна зустріти тільки в паломництві й там відкрити Йому своє серце.

Це переконання, однак, не перешкоджає молодому чоловікові мріяти про піше паломництво до Святої Землі. «Не знаю, коли це відбудеться, — зазначає він, — але знаю, що це буде найбільша подорож у моєму житті!»

 

 

Ділення досвідом

«Якщо з’являється навіть найменше бажання повернутися з Рима до Швейцарії пішки, то не потрібно багато роздумувати: вирушайте в дорогу, бо це неважко, — намагається переконати інших гвардійців Вінсент. — Потрібно просто вийти з воріт Ватикану й повернути ліворуч, а далі — крок за кроком… Якщо враховувати, що відстань від Рима до альпійського перевалу Великий Сен-Бернар становить 1000км, а один крок має приблизно 70см, то потрібно зробити 1,5 мільйона кроків. Найважливішим із цих всіх кроків є перший, наступні легші».

Гвардієць додає, що єдина трудність полягає в тому, щоб навчитися довірятися Божій волі, відпускати ситуацію з-під власного контролю. «Якщо щось іде не так, як запланували, — ділиться він, — то це означає, що саме в цей момент ви йдете в правильному напрямку. Саме так Бог провадить нас. Для того, щоб розпочати життєдайний шлях, шлях покірності, потрібно відмовитися від своєї гордості».

«Паломнику, прямуй вперед, не зупиняй своє шукання, тримайся свого шляху та не дозволь, щоб тебе що-небудь зупинило. Прийми свою частку сонця й пилюки, із серцем бадьорим про тлінне забудь. Все є нічим, ніщо не правдиве, одна лише любов» (Літургійний гімн).

 

 

Збір на існування CREDO
Зібрано Залишилося зібрати
5995грн
73100грн
Потрібно зібрати
79095грн
Залишилося
11днів
Розмістити цей блок в себе на сайті

Інші статті за темами

ПЕРСОНА

← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

ПІДТРИМАЙТЕ CREDO
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ми з вдячністю приймемо Вашу допомогу. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, роботу веб-майстра та гонорари фахівців. Переказ через ПриватБанк: Пожертвування можна переказати за такими банківськими реквізитами:

5168 7427 0591 5506

Благодійний внесок ПРИЗНАЧЕННЯ ПЛАТЕЖУ: Добровільна пожертва на здійснення діяльності часопису CREDO.

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Щиро дякуємо читачам за жертовність усім, хто нас підтримує!
Підпишіться на розсилку
Кожного дня ми надсилатимемо вам листи з найважливішими та найцікавішими новинами.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: