1 листопада 2017 року три черниці зі Згромадження Сестер Альбертинок Служниць Убогим прибули до Львова, щоби по роках перерви поновити тут своє служіння людям бідним і хворим, служачи знедоленим із добротою, любов’ю та милосердям, як того навчав засновник — св.Брат Альберт Хмельовський.
Про те, як виглядали перші дні сестер у Львові, як вони дають собі раду тепер, через три роки, як виглядає їхнє служіння на щодень і які в них плани на майбутнє — читачам CREDO розповідає с.Єроніма Кондрацька.
— Хоча нерідко можна почути, що альбертинки не прибули, а радше повернулися до Львова, оскільки до Другої світової вони активно служили в цьому місті, то все одно насправді довелося все починати з нуля. Які ж то були почуття?
— То була воля Божа, що ми сюди прийшли. Хоча треба визнати, що в нас якийсь такий страх в очах був — ми тут нікого не знаємо, жити довелося не при храмі, і на цей час припали завершальні ремонти, ми спали на матрацах просто на підлозі, опалення не було, а стояв уже листопад, і не було меблів. Але з перших днів ми зустрілися з великою доброзичливістю оточення — і священників, і різних черниць, і парафіян. Тож це викликало в нас оптимізм. Брат Альберт сказав: «Хоч би де ви були — ви під склепінням Неба». І ми це відчули: Божу опіку і дбання про нас.
Розпочати працю нам допомогли сестри-юзефітки. Сестра Гражина повела нас до хворих і самотніх по домах. І так розпочалася наша пригода у Львові, наша праця на благо вбогих і потребуючих.
Для мене це був новий виклик, бо більшість років свого чернечого життя я працювала з дітьми. Останні п’ять років — із людьми похилого віку. Але тут я безпосередньо зіткнулася з бідою і безпорадністю тих, ким ми зараз опікуємося.
Однак потрібно сказати, що нам вдалося швидко акліматизуватися, і вже за кілька днів ми мали наступних людей для опіки. Одні другим переказують, що сестри приходять допомагати, і просять зазирнути до сусідки — і так це працює. Певної миті ми вже мусили сказати «стоп», бо не давали ради.
—Як вибрати, кому допомагати, а кому відмовити у допомозі?
— Людина, яка насправді потребує, — не вимоглива. Вона радіє кожній послузі, кожному доброму вчинкові й навіть тому, що її помітили. Натомість є такі претензійні люди, вони завжди мають претензії, що щось не так, що мало бути інакше. Зазвичай видно, що їм зовсім не так погано і ця людина сама може дати собі раду. Ми йдемо до найбідніших серед бідних і там схиляємося над їхньою бідою та неміччю, виконуючи найнижчі служіння: купаємо, прибираємо, оглядаємо рани.
— Хто підтримує вашу діяльність? Ви ж бо насправді живете з пожертв, не маючи власних засобів утримання, а стараєтеся допомогти якомога більшій кількості людей.
— Тільки одна з нас отримує зарплатню: с.Радослава працює в кухні Карітасу та дістає за це винагороду. А я і с.Доротея працюємо як волонтерки. Допомагають нам наші сестри з Польщі: дають кошти, щоб ми мали за що купити засоби для медичного огляду чи засоби гігієни, або переказують уже куплене. Для нас це велика допомога. На сьогодні коло людей доброї волі розширилося: чимало наших знайомих і друзів допомагають, священники тутешні теж дають чимало допомоги, привозячи з Польщі перев’язочні чи продовольчі засоби, отримані від їхніх знайомих та друзів. Потрібно все: від найпростіших речей, таких як засоби гігієни, до одягу та харчів.
Боже Провидіння насправді про нас піклується і ми не голодні, маємо де спати, чимало людей нам допомагають — і навіть, проходячи через базар, ми інколи отримуємо від людей то картоплю, то цибулю чи якісь овочі. Нам не бракує нічого, і ми це високо цінуємо.
— Три роки тому брати-альбертинці відкрили у Львові Дім милосердя для чоловіків із вулиці. Я знаю, що сестри планують відкрити подібний осередок для жінок у тяжкій життєвій ситуації. На якому етапі ці плани?
— 4 листопада 2019 року ми розпочали будівельні праці притулку для бездомних жінок і матерів із дітьми. Це довгий етап, бо не бракує формальних справ для розв’язання. Але на сьогодні уже ведуться роботи під фундамент, і наше прагнення й мета — якнайшвидше цю будову закінчити. Поки що жінки з вулиці приходять поїсти до братів на Збоїща, сидять на лавках у приміщенні, коли холодно, — але, на жаль, не можуть там залишатися на ніч. Вони мусять шукати місця по нічліжках, а як не знайдуть — то ночують просто неба. І ми поки що безпорадні. Допомагаємо настільки, наскільки можемо: привозимо їм одяг, пледи, спальні мішки і ковдри, але це не розв’язання, особливо як хтось на вулиці у них це відбере.
— Яку саме допомогу зможуть отримувати жінки у вашому притулку?
— Ми не хочемо вчити цих жінок бездіяльності щодо власної долі. Кожна має свої таланти, може, навіть іще не відкриті чи не розвинені, а навіть якщо нічого не вміє, то ми ставимо собі за завдання навчити жінок основних умінь, щоб вони могли стати на ноги й заробляти на себе. Ми хочемо допомогти їм вийти з бездомності. Плануємо провадити майстерні, будуть також психотерапевти, лікар, санітарки. Наші сестри приготовлені до такого служіння, ми маємо відповідні кваліфікації та досвід праці з такими жінками у подібних домах у Польщі.
Господь Бог обдарував людину свободою, і це велика таємниця, через що саме хтось опинився на вулиці… Для когось це був власний вибір, для когось то наслідки пихи, або сімейні обставини. Щоразу це інша, але болісна історія, і найболісніше те, що ми не завжди можемо допомогти. Є такі ситуації, коли залишається тільки молитва про те, щоб Господь Ісус сам ними заопікувався, обійняв і нагодував. Але коли ми відкриємо притулок, там буде їдальня, пральня, душові; буде місце, куди можна прийти й отримати допомогу. Також у нас багато ідей щодо того, як саме допомагати жінкам вийти з бездомності, й ми маємо багато друзів, які готові провадити майстерні та вишколи; але зараз ми найбільше потребуємо коштів на будівництво. Пишемо до різних фірм та фондів, я їжджу «на квести» по храмах. Для нас дуже важливо, щоби цей дім постав якомога швидше. Потреби — велетенські, й навіть якби ми відкрили цей дім сьогодні, то я вже би мала «повний комплект» людей.
— Що відбувається з жінками, які мешкають на вулиці?
— Часто вони не мають де подітися навіть коли хворіють, бо нічліжки не приймають хворих, а лікарні не хочуть приймати безпритульних через причини гігієнічні: це люди брудні, смердючі, а лікарні не мають умов для надання першої гігієнічної допомоги. Перед Різдвом нас попросили про допомогу безпритульній жінці, яка мала зламаний кульшовий суглоб. Вона була до тієї міри брудна і завошивлена, що жодна лікарня не погоджувалась її прийняти; коли нарешті для неї знайшли місце, то ми з сестрами її обходили, все вичистили, вимили її та змінили на ній одяг. Але ж під усім тим шматтям — жива людина! Кожен створений на образ і подобу самого Бога. Має гідність. І щоб видобути цю гідність людини на поверхню, інколи треба починати від таких основоположних речей — помити, вичистити від вошей…
Брат Альберт, наш засновник, схиляючи коліна перед величчю Бога, схилив коліна також перед величчю людини. І ми це переживаємо щодня, схиляючись над кимсь найбільш потребуючим, безпорадним у своїй ситуації. Інколи людині потрібно так небагато: усмішка, простягнена рука, відчуття, що вона потрібна і люблена Богом — така, яка вона є.
Окрім опіки над хворими по їхніх домівках, сестри-альбертинки опікуються також жінками в одному з відділень психіатричної лікарні у Львові: привозять теплу їжу, підтримують духовно через слухання та присутність. Допомагають сестри і в Центрі терапії для молоді, залежної від наркотиків, азартних ігор, алкоголю, порнографії.
Якщо хтось бажає підтримати нас, ось рахунок:
п/р UA91325321000002600105386547 ЗАХІДНЕ ГРУ АТ КБ “ПРИВАТБАНК” ЄДРПОУ 25545829 Релігійна організація: “Курія Львівської Архідієцезії РКЦ в Україні” Призначення платежу: Безповоротна благодійна допомога.
фінансово.
Щиро дякуємо!
