Інтерв’ю

Священник обслуговував коронавірусних, коли захворів персонал Дому опіки

16 Липня 2020, 15:17 1225

Навесні світові медіа (особливо ж католицькі) облетіло фото о.Петра Дидо-Рожнецького, який пішов послуговувати в Дім соціальної опіки в Бохні (Польща), де через спалах коронавірусу та карантинні заходи стало різко бракувати волонтерів для допомоги мешканцям Дому.

Отець Петро — поляк, але служить він Церкві Казахстану. Він призначений до Апостольської адміністратури Атирау. Католическая информационная служба Казахстана взяла в нього інтерв’ю стосовно подій березня-квітня.

 

 

— Ви не могли би пояснити, що стало причиною такої великої цікавості преси до Вас?

— 28 березня у мене закінчувалась віза, тому 16 березня я вилетів до Польщі, щоб отримати нову. Після прибуття опинився в карантині, а потім нову візу отримав, але вилетіти назад у Казахстан уже не міг, бо кордони вже було перекрито. Через це я був розгублений і запитував Бога, чому ж так. Адже в Польщі так багато священників, я потрібніший у Казахстані! І весь час думав, що ж мені робити. Як відповідь на це моє запитання до Бога я сприйняв повідомлення, побачене в день Великої П’ятниці у соцмережі Фейсбук, яким поділились одразу троє моїх знайомих. Тому я відразу ж задумався: Боже, а чи не для мене Ти це приготував?

— Про яке повідомлення йдеться?

— У місті Бохні, яке належить до моєї рідної Тарновської дієцезії, в домі для людей з обмеженими можливостями 14 чоловік медперсоналу захворіли на коронавірус, і там терміново треба було людей їм на підміну. Звісно, сам заклад був закритий на карантин. Я вирішив податися туди.

 

 

— Вас не злякала небезпека заразитися?

— Всі ми, хто зголосився тут служити на час карантину, розуміємо, що імовірність зараження є, бо ж коронавірус виявлено не тільки у персоналу, але й у близько півтора десятка пацієнтів. Тому ми потурбувалися про те, щоб користуватися всім необхідним для захисту: масками, рукавичками, комбінезонами, спеціальними окулярами, — і це потрібно не так нам самим, як мешканцям Дому, адже вони зараз один з одним не контактують, тільки з персоналом. З нами Бог, ми на Нього уповаємо! Він і так уже обдарував нас чималою опікою. Наприклад, черниці, які першими прийшли сюди у Велику П’ятницю, думали, що їм доведеться якийсь час жити без Євхаристії, тож коли я Великодньої Неділі служив для них Месу — радість і урочистість відчувалися подвійно.

— Скільки там волонтерів і що то за люди?

— Разом зі мною працювали вісім сестер-домініканок, я — священник, один рятувальник і дві студентки медицини. Мешканців тут 37.

 

 

— Наскільки тяжкі захворювання у тих, кого ви доглядали?

— Захворювання різні: є люди, які пересуваються на інвалідних візках; є ті, хто взагалі не може підвестися з ліжка; є пацієнти після трепанації черепа чи після аварій; є ті, в кого порушений зв’язок із зовнішнім світом. Пацієнтів було більше, але частину їх помістили в карантин у подібний заклад у Кракові.

— А як щодо віри? Вони всі католики?

— На мою думку — більшість, як і в самій Польщі. В будь-якому разі, я поки не чув, щоби хтось був іншого віросповідання. Багато хто просив про сповідь. Хоч я сюди приїхав не як капелан, а щоб виконувати ту працю, яку виконував персонал.

 

 

— Що саме Вам випало робити?

— Насамперед — потрібно бути з цими людьми. А турбота про них охоплює умивання, купання, прибирання, тепер з дезінфекцією, годування, використання їжі, допомогу в роздаванні ліків, зміну підгузків.

— Це для Вас складно? Ви вже маєте досвід такого служіння?

— Так, ще під час навчання в духовній семінарії я відпрацював місяць волонтером у госпіталі. Бог дає благодаті. Зі мною разом чергували дві черниці-домініканки.

 

 

— А суто фізично — не важко проводити цілий день у захисному одязі? Та й загалом, вас не так багато, як було персоналу.

— Це одяг відповідає всім стандартам, я до нього звик, хоча, звісно, складно постійно бути в масці. А загалом ми поділені на три зміни, працюємо по 8 годин, тому вже легше, ніж було в перші дні. З’явився час, щоби поспати і помолитися, відслужити Месу.

 

 

— Як вас сприйняли мешканці Дому? Адже ви для них були незнайомцями.

— Попервах узагалі було складно, бо ми сюди прибули, а тут не було нікого, хто міг би нам усе пояснити: кому й коли змінювати підгузки, які ліки кому давати, що де зберігається, які поміщення де розташовані, адже будівля досить-таки велика. Але самі мешканці — це справжні «світильники». За той недовгий час, що я тут був, я почув стільки подяк, скільки не чув за останні два-три роки. Вони до такої міри вдячні, що ми їх не покинули самих, і взагалі вдячні за кожну нашу дію, за кожну принесену канапку. Це для мене велике свідчення.

 

 

— Як до рішення стати волонтером поставилися Ваші батьки та о.Даріуш Бурас, який керує Адміністратурою, де Ви працюєте?

— Всі сталося дуже швидко. Я саме був у батьків удома. Їм, звісно, не так просто було прийняти, що я поїду туди, де багато інфікованих, але вони мене підтримали і прийняли це з надією. На Великдень я говорив у проповіді про те, що через страждання і смерть до нас прийшло спасіння. Від наставників в особах о.Даріуша та єпископа в Тарнові я дістав благословення.

 

 

— На Вашу думку, що було би легше: необхідність ізоляції в Казахстані чи таке служіння?

— Складно сказати. В моїй душі, у серці, була дуже велика боротьба. Я думав: «Господи, тут стільки священників! Я хочу до своїх парафіян, в Атирау». Але побачене я сприйняв як відповідь від Господа. І я дуже вдячний, що Він відкрив мені очі на те, де я можу бути корисним і так послужити Йому.

 

 

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.
Кредит серпень-вересень
Зібрано Залишилося зібрати
52477грн
12766грн
Потрібно зібрати
65243грн
Залишився
1день
Розмістити цей блок в себе на сайті

Інші статті за темами

ПЕРСОНА

← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Ми працюємо завдяки вашій підтримці
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, технічне обслуговування, роботу веб-майстра та гонорари фахівців.

Наші реквізити:

pb.ua: 4731 1856 1920 9130

monobank: 5375 4141 1230 7557

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Підтримайте фінансово. Щиро дякуємо!
Напишіть новину на CREDO
Якщо ви маєте що розказати, але початківець у журналістиці, і хочете, щоб про цікаву подію, очевидцем якої ви стали, дізналося якнайбільше людей, можете спробувати свої сили у написанні новин та створенні фоторепортажів на CREDO.

Поля відмічені * обов'язкові для заповнення.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: