Інтерв’ю

Отець Іван Строгуш: «Коли ми виходимо з хлібом в руках назустріч бідним, то даємо їм нагоду зустріти Бога»

04 Серпня 2020, 11:49 903 Віта Якубовська

Для тих, хто не має дому і для тих, які живуть за межею бідності, для самотніх та зранених життям хрест на будівлі – це знак надії на кусень хліба, добре слово і людяне ставлення. Саме тому люди так часто звертаються до храмів по допомогу і справді її отримують.

У Кривому Розі таким місцем надії для багатьох є римо-католицька парафія Успіння Пресвятої Діви Марії Отців Місіонерів Матері Божої з Ля Салет.

Про початки парафії у Кривому Розі, про шлях від канапки до гарячого супу для потребуючих, а також про те, що віри в живого Бога і діл милосердя не може спинити ані епідемія, ані карантин CREDO розмовляє з вікарієм о. Іваном Строгушом MS.

 

 

— Місто Кривий Ріг налічує 600 тис. мешканців. Скільки у місті римо-католицьких парафій?

— У місті є лише один римо-католицький храм. Перша Свята Меса у Кривому Розі відбулася 29 травня 1993 року після перерви у 70 років. Сьогодні маємо близько двохсот парафіян. У 1995 році тоді ще  отець Ян Собіло освятив капличку і сюди приїжджали священники, які раніше служили Меси у помешканнях парафіян. У 1998 році до Кривого Рогу приїхали працювати Місіонери Облати Непорочної Діви Марії. Отець Вальдемар Майка проводив дуже активну євангелізаційну діяльність, намагався показати людям Живого Бога, приблизити Христа. І люди почали відкривати для себе віру по-новому, спільнота почала зростати. Почалося будівництво храму і парафіяльного дому, котре тривало сім років. У 2007 році єпископ Станіслав Падевський освятив храм. А в 2013 році парафію перейняли отці із згромадження Місіонерів Матері Божої з Ля Салет. І ось вже сім років ми працюємо у Кривому Розі. Я особисто розпочав своє служіння тут у лютому.

 

— І одразу зустрілися із новими викликами – епідемія та пов’язані із нею карантинні обмеження внесли суттєві зміни у життя церковних спільнот. Як ви працювали у цей непростий час?

— Звичайно, карантин вніс свої корективи у служіння, але ми намагалися увесь цей час тримати контакт із нашими парафіянами. Серед них багато лікарів, вчителів, які теж опинилися у непростій ситуації і особливо потребували духовної поживи, підтримки, духовного керівництва. Зараз, коли обмеження вже не такі суворі, ми стараємося частіше запрошувати парафіян на різні зустрічі поза богослужіннями. Підчас карантину ми дбали про те, щоб нашим парафіянам не бракувало Євхаристії, духовного Причастя і проповідування Слова Божого, тому організували інтернет-трансляції.  Хоча для нас це було незвично, але єпископ Павло нас заохотив, щоб ми активно користувалися соціальними мережами та мультимедіа, щоб охопити душпастирською опікою якомога більше парафіян. Навіть наш настоятель, який має вже свої літа, теж активно включився у катехизацію через інтернет. Ми також організували спільно з парафіянами молитву Розарію через інтернет та інші молитовні зустрічі.

 

 

— Для багатьох людей карантин став серозним випробуванням. Але є і такі люди, які і без усіх тих обмежень мають непросте життя і шукають допомоги у Церкві, звертаючись до місцевих храмів…

— Наш храм у Кривому Розі — не виняток. Тут багато людей потребує допомоги, а шукати її не має де, окрім як у церкві, бо є надія, що тут не відмовлять. Тут багато людей зранених, загублених. Їхнє життя за межею бідності часто є наслідком не лише економічної кризи і безробіття, але також відсутності орієнтирів, таких як віра, духовні цінності, бо все це було знищене комуністичним режимом.  У нас в Україні салетини мають шість парафій і лише наша активно і системно опікується безпритульними та бідними. Це наша парафія у Кривому Розі. На інших парафіях це оказійна допомога, якщо хтось звернеться. Але тут це все виглядає дещо інакше.  

— Як саме виглядає ваша допомога потребуючим?

— Отці, які працювали тут раніше, розповідали, що до них майже весь час хтось дзвонив у двері і просив кусень хліба. Після якогось часу такої хаотичної допомоги виникла ідея видавати їжу у конкретні дні та час, щоб створити певний порядок. Тим більше, що людей почало звертатися все більше. І так у 2013 році все почалося. Спершу це були канапки і чай. Отці говорили, що їм було важко зачинити двері перед тими, хто просив, бо просили небагато і сьогодні теж просять небагато – лише хліба. Але ця справа почала розвиватися і набирати обертів і до канапок і чаю ще додався суп, який ми видаємо три рази на тиждень. Для нас це нескладно, а для цих людей це підтримка і порятунок. Я бачу, які вони вдячні за цю допомогу.

 

 

— Санітарні обмеження підчас епідемії якось вплинули на вашу працю з бідними?

— Карантин — не причина припиняти добрі справи, тому ми намагалися швидко пристосуватися до нових умов, дотримуватися усіх санітарних вимог, щоб продовжити годувати наших потребуючих. Ми не могли, як раніше, збирати їх разом, щоб нагодувати гарячим обідом, хоча маємо спеціально облаштоване для цього місце зі столами і лавками під накриттям. Ми якийсь час тому на благодійні кошти подбали про те, щоб наші підопічні не їли просто неба, бо погода не завжди сприятлива. Але через обмеження довелося видавати кожному окремо торбинку із сухпайком, щоб хоча б так їх підтримати.

— Сувора правда життя полягає у тому, що навіть благодійна діяльність вимагає коштів. Хто допомагає вам фінансувати ці обіди?

— Питання фінансування обідів для потребуючих завжди для нас актуальне, адже це благодійні кошти. В основному — зі збірок у Польщі в рамках акції «Канапка за злотувку». Інших джерел фінансування у нас практично немає. Свого часу нам дуже активно допомагав гурт «Дай спокій», завдяки ним акція стала досить відомою. Вони їздили з Хресною Дорогою та концертами по парафіях у Польщі і збирали для нас кошти. Тепер ми хотіли би показати людям в Україні, що допомагати іншим легше, ніж може здаватися на перший погляд. Кожна гривня має значення, якщо людина хоче нею поділитися. Сім-вісім гривень — саме у таку суму обходилася одна порція благодійного обіду до цього часу. Для однієї людини це дуже маленька сума, з якою не важко розстатися.  

— Чому саме у Церкві люди шукають допомоги і чому саме Церква відчиняє свої двері потребуючим, хоча сама теж часто перебуває у потребі?

— У Церкві рахується серце. Неважливо скільки маєш, важливо те – скільки даєш. Сам Бог закликає нас до відкритості серця. Робить це через Євангеліє, керуючи до нас своє Слово. Заохочує нас ділитися, уникати спокуси громадити все для себе. Сьогодні так багато зранених браком любові людей, які потребують нашого серця, доброго ставлення, турботи. І коли ми виходимо з хлібом в руках на устріч бідним, то даємо їм нагоду зустріти Бога, відкрити для себе Люблячого Батька, який хоче людині добра. І робить це в особі тих, хто готовий слухати, не осуджує, приймає. Ці обіди – це нагода для зустрічі Бога і людини у кризовій ситуації. І Бог турбується, щоб ми мали чим годувати людей, посилаючи нам інших людей: тих, які роблять пожертви чи приносять продукти. Це Божа справа. І якщо Він захоче, щоб ми робили більше – ми будемо робити більше. Сьогодні наші двері відчинені і для потребуючих, і для тих, хто хоче пожертвувати кошти чи продукти на користь убогих. Той, хто ділиться з іншою людиною, того серце перемінюється на краще. Коли ми даємо потребуючому – стаємо багатшими. Це неймовірний досвід, бо хоча нам матеріально наче нічого не прибуло, але відчуття такі, ніби здобув щось значно цінніше – здобув скарб у Бога. Даючи голодному хліб, даємо його самому Ісусові, бо Він сам сказав, що все, що зробимо одному із цих найменших – Йому робимо. Важливо вміти ділитися, бо разом із цим діленням у наше життя приходить Божа благодать. Наша гостинність та відкритість є свідченням того наскільки ми відкриті на Христа, Який є нашою найбільшою цінністю. І цією цінністю ми хочемо ділитися з іншими через хліб.

 

 

Якщо ви хочете підтримати діяльність Отців Салетинів у Кривому Розі, надсилайте свої пожертви на рахунок:

Рахунок отримувача в форматі відповідно до стандарту IBAN

UA473253210000026003053718631

Назва банку

ЗАХIДНЕ ГРУ АТ КБ “ПРИВАТБАНК”

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

Інші статті за темами

ПЕРСОНА

МІСЦЕ

Кривий Ріг
← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Ми працюємо завдяки вашій підтримці
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, технічне обслуговування, роботу веб-майстра та гонорари фахівців.

Наші реквізити:

pb.ua: 4731 1856 1920 9130

monobank: 5375 4141 1230 7557

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Підтримайте фінансово. Щиро дякуємо!
Напишіть новину на CREDO
Якщо ви маєте що розказати, але початківець у журналістиці, і хочете, щоб про цікаву подію, очевидцем якої ви стали, дізналося якнайбільше людей, можете спробувати свої сили у написанні новин та створенні фоторепортажів на CREDO.

Поля відмічені * обов'язкові для заповнення.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: