«Ох, так, Ісусе!» — були її останні слова. Нещодавно, як було заповідано раніше, розпочався беатифікаційний процес Анн-Ґабріель Карон, 8-річної француженки.
«Хоч я не люблю хворіти, але маю щастя, що так можу допомагати Доброму Богу, щоб люди до Нього поверталися», — казала ця маленька героїчна дівчинка.
«Часто я не знаю, що сказати, а тому усміхаюся». Цей, здавалось би, банальний рецепт для складних ситуацій набирає зовсім іншого значення, коли його вимовляє хвора на обширний рак 8-річна дівчинка, яка під час жорстокої хвороби не тільки зберігала погідний настрій, щоби втішати батьків, але й просила Господа Ісуса переносити на неї страждання всіх дітей у лікарні, де вона лежала.
І хоча її коротке життя — це готовий матеріал для фільму про юну героїню, та нині його вивчають не сценаристи, а постулатор беатифікаційного процесу, який 12 вересня 2020р. розпочався у французькій дієцезії Фрежюс-Тулон.
Вовченя Господа Бога
Анн-Ґабріель Карон прийшла на світ 29 січня 2002 року у французькому Тулоні, в сім’ї зі скаутівськими традиціями. На фотографіях бачимо дівчинку з осяйною незгасною усмішкою, іскристими очима і хвилею густих кучерів. У пам’яті найближчих вона залишилась як людинка уважна і чутлива до людської кривди (у трирічному віці завдяки своїй спостережливості вона врятувала молодшого брата, щоб не втонув, покликавши старших), а також… до страждань Ісуса.
Маючи заледве 2,5 року, вона вміла уважно вдивлятися в розп’яття, примовляючи: «Ісус страждає, я маю Його втішити», а потім жертвувала свої дрібні зречення й дитячі старання, «щоб витягнути тернини з корони Ісуса. У 4 роки вона багато разів розпитувала батьків, чи скоро вона помре, додаючи, що її велика мрія — це «побачити Доброго Бога».
Ніщо тоді не передвіщало, що мрія дівчинки незабаром сповниться, хоча спосіб її життя мав у собі щось «не з цього світу». Як згадують близькі, хоч сама Анн-Ґабріель була несмілива, та в гурті ровесників завжди товаришувала з тими, хто був самотній і неприйнятий. До батьків і трьох інших дітей у сім’ї виявляла зрілість і емпатію. Попри дуже молодий вік, старалась також опанувати свій складний (як вона вважала) характер, зокрема нетерплячість, за яку багато разів перепрошувала маму.
Однією з її дитячих мрій було вступити до скаутів. За кілька місяців до смерті вона встигла скласти скаутівську присягу і долучитися до жаданого загону «вовченят». Хоч вона не встигла набути відповідні скаутівські здібності, та натхнені нею французькі скаути називають її «вовченятком Господа Бога» і обирають покровителькою своїх формаційних груп.
Ну і зауважмо, що саме багаторічний керівник формації Europa Scouts, до якої вона належала, Паскаль Бартелемі, нині є постулатором її беатифікаційного процесу.
Маю щастя бути хворою
Проблеми зі здоров’ям Анн-Ґабріель проявилися, коли вона у 6-річному віці почала скаржитися на докучливий біль у коліні. Драматичним «подарунком» на 7-й день народження став діагноз: саркома Юїнга, рак кісток із численними метастазами. Виявилась необхідною 8-місячна хіміотерапія та численні болючі маніпуляції, які, разом із частими поїздками до віддаленої на 60км лікарні, перевернули життя дівчинки та її близьких.
Хоча під кінець 2009 року настала кількамісячна ремісія, потім рак повернувся із такою силою, що Анн-Ґабріель інколи була змушена приймати до 10 доз морфіну за одну ніч, а її кістки ледве витримували вагу її власного тіла.
Проте дівчинка не втрачала віри у сенс страждання, і пробувала виражати його своїми словами. «Хоч я не люблю хворіти, але маю щастя так допомагати Доброму Богу, щоб люди до Нього поверталися», — звірялась вона мамі.
Попри дитячі страхи перед ранньою смертю (вона переймалася, що в Небі не матиме улюбленого будиночка з лего), Анн-Ґабріель казала, що хотіла би стати святою на взірець св.Терезки з Лізьє, і просила Бога, щоби переніс на неї всі страждання всіх дітей, які лежали в одній з нею лікарні.
«Я буду святою! — запевнила вона якось батьків. — Інколи я кажу собі, що коли помру, то скажу, що насправді зовсім не було складно робити добро. Справді, це зовсім не так тяжко — бути милим, думати про інших, бути слухняною і не битися з братами».
Ішла до вівтаря, немов до Неба
Прийняття Першого Святого Причастя було для 7-річної тоді Анн-Ґабріель подією, на яку вона з нетерпінням чекала. «Чи ви усвідомлюєте, що Він прийде у моє серце, насправді присутній, весь? Я вже не можу цього дочекатися!» — казала вона до найближчих. Це очікування, однак, аж до останньої миті було позначене труднощами і непевністю.
За два дні до урочистості, запланованої на 7 червня 2009р., дівчинка знов опинилася в лікарні. У день Першого Причастя вона вблагала лікарів, щоб дозволили їй вийти. Попри поспіх, до храму вони з татом доїхали, коли хор співав… пісню на вихід, після завершення урочистості.
Однак коли її побачили, то перервали процесію виходу, і знову залунав євхаристійний спів. Дівчинка самотньо підійшла до вівтаря, де о.Жан-Рафаель Дюбрюль, друг сім’ї, уділив їй жадане таїнство.
«Я ніколи не бачив нікого, хто приймав би Причастя так, як вона. В моєму серці священника ця мить закарбувалася як надзвичайно зворушлива», — згадував потім молодий священник. Схожим спогадом поділилася одна з подруг мами Анн-Ґабріель: «Ми, ті, хто бачив, як вона наближалася до вівтаря, були під величезним враженням від її погляду. Ми мали враження, що вона йшла в сторону Неба».
Відтоді дівчинка прагнула щодня приступати до Святого Причастя.
А душі в Чистилищі знають про мене?
В останні тижні життя, немовби передчуваючи наближення смерті, Анн-Ґабріель старалась упевнитися, чи їй вдалося примиритися з усіма, і багато разів просила близьких про вибачення. Як згадують батьки, у молитві й розмовах вона шукала розради.
«Сьогодні вранці я склала жертву за душі в Чистилищі, — сказала вона за місяць до смерті. — Як думаєте, чи душі, які я врятувала своєю жертвою, зможуть зробити щось для мене, коли я помру? Як думаєте, вони знають, що десь на землі є 8-річна дівчинка, яка за них молиться?»
Вона померла в ореолі святості, 23 липня 202 року, після 30-денної агонії, в якій вона до останньої миті залишалась притомною. «Ох, так, Ісусе!» — були останні слова, які вона вимовила, немовби погоджуючись на смерть, якої доти боялася.
Нині Анн-Ґабріель прикликають як юну заступницю і взірець для наслідування дітям, які борються з тяжкими захворюваннями, а також тих, хто готується до Першого Святого Причастя.
Переклад CREDO за: Дорота Абдельмула, Aleteia
фінансово.
Щиро дякуємо!
