«Люди з інвалідністю покликані до повноти сакраментального життя, навіть за наявності у них серйозних порушень. Таїнства – це Божі дари, а Літургія, навіть перш ніж буде усвідомлена розумом, закликає до її переживання: отже, ніхто не може відмовити в Таїнствах людям з обмеженими можливостями».
Так написано в оновленому виданні «Генеральних настанов до катехизації», яке у червні цього року було видано Конгрегацією у справах духовенства. Цей документ, адресований як кліру, так і мирянам, роз’яснює практичні та теоретичні аспекти катехизації та показує її важливість у процесі євангелізації.
На думку Ґейл Вільямс, менеджерки центру Карітас святого Йосифа, що знаходиться у Лондоні, це доповнення може змінити життя тисяч людей у всьому світі. Протягом останніх сорока років центр займається духовною опікою людей, що страждають на ментальні розлади, та їхніх родин.
«Це дуже важливо для спілкування з людьми, які не хочуть виконувати цієї роботи (катехизації людей з обмеженими можливостями), – стверджує Вільямс. – Адже тепер, коли у нас спитають “Чи це написано у Генеральних настановах до катехизації?”, можна сміливо сказати “Так!”. Тепер у нас є реальний доказ того, що Католицька Церква обіймає своєю опікою кожного з тих, кого зазвичай ігнорує суспільство».
Вільямс вважає, що у багатьох парафіях просто бояться катехизувати людей, що мають складності з навчанням. Тому вона має на меті переконати їх, що це може бути «дійсно радісна подорож». Її інтерес до катехизації почався з того моменту, коли її син, що страждає на важку форму дислексії, розпочав підготовку до Першого Причастя у семирічному віці.
«Ніхто не розумів, як функціонує його мозок, – пригадує Ґейл. – У ті навчання досі відбувалося за принципом “сядь і читай книжки”, і йому було дуже важко». Вона зрозуміла, що віра її сина росте завдяки словам, які він чує під час Меси, а також через звуки і запахи у церкві, яку вони відвідували.
У 2006 році Вільямс відвідала курс «Символи віри», що проходив у центрі святого Йосифа. Коли вона повернулася до своєї парафії, маючи вже більш глибокі знання про те, як вчити віри людей з вадами навчання, вона з сумом зрозуміла: існують такі сім’ї, де батьки не водять дітей до церкви через те, що вони погано переносять великі скупчення людей або ж не здатні поводитися тихо під час Меси.
«Коли ти батько або матір дитини з обмеженими можливостями навчання, коли ти постійно на телефонному зв’язку з лікарями, увесь час борешся за свою дитину у школі, останнє, що тобі потрібно – це почуватися відключеним від власної віри».
Розпочинаючи катехизацію дитини, Вільямс бере її до церкви у час, коли там порожньо, і допомагає їй дослідити всі сенсорні елементи: кольори, запахи, звуки. Підводячи дитину до вівтаря, вона пояснює, що це набагато більше, ніж звичайний стіл. «Йдеться не про довгі, заплутані слова. Йдеться про те, щоб підтримати дітей у їхніх власних відкриттях», – говорить вона.
Ґейл Вільямс зізнається, що незважаючи на цінність її роботи, вона може бути дуже виснажливою емоційно. Після закінчення денної роботи вона часто відвідувала родини своїх підопічних удома, щоб дізнатися, як їхні справи. «Іноді буває так, що ти проводиш з дитиною лише хвилину. Але натомість присвячуєш півгодини її мамі, тому що вона увесь тиждень не бачила інших людей, або тому що у дитини був важкий день у школі, і їй треба з кимось про це поговорити».
Але у її роботі трапляються такі моменти, які підносять дух і надають сили рухатися уперед. Жінка розповідає про момент, коли вона обговорювала питання транссубстанціації з дитиною, що відповіла на це двома словами мовою жестів: «зміна» і «творіння». «У такі моменти ви бачите, що дитина дійсно розуміє, що відбувається перемінення, що хліб і вино перемінюються у Тіло і Кров. Ці миті чітко пояснюють вам, що і навіщо ви робите».
Ґейл закликає батьків дітей з обмеженими можливостями звертатися до своїх душпастирів, посилаючись на рекомендації нового видання Генеральних настанов з катехизації. Вона також просить кожного не боятися ставати голосом тих людей, що залишаються на околицях наших парафій.
«У нас часто питають, чи вони насправді щось розуміють? Так, вони все розуміють. З кимось доводиться працювати чотири роки, з кимось – рік. Іноді достатньо підтримки такої дитини у загальній парафіяльній катехизі, що готує до Причастя. Головне – не боятися, – стверджує Вільямс. – Це можливо для кожного».
фінансово.
Щиро дякуємо!
