Складні запитання про сповідь

У період духовної підготовки до Різдва ми дібрали деякі часті запитання про Таїнство Примирення.

Відповідає Vatican News:

1.Про що конкретно і як докладно треба говорити на сповіді?

Є дуже багато схем іспиту совісті, який ми робимо, готуючись до сповіді. Нагадаємо, що сповідь із тяжких (смертних) гріхів — обов’язкова, а сповідь із повсякденних (легких) гріхів — факультативна, але бажана. Немає якоїсь однієї схеми.

На сповіді необхідно перерахувати усі смертні гріхи, які ми пам’ятаємо, їхню кількість (хоч би приблизно) і вид. Говорити треба дуже ясно і без зайвих слів, указуючи обставини, які змінюють вид і важкість гріха, але не заглиблюючись у подробиці. Наприклад, недостатньо сказати про гнів, якщо в гніві ви піднесли руку на людину. А якщо ця людина — мати чи, скажімо, священнослужитель, то про це також треба сказати. У гніві ми грішимо проти ближнього, ображаючи його, а підносячи руку на когось, ми грішимо проти його недоторканості. Якщо це матір, то грішимо ще й проти заповіді шанувати батьків, а якщо священник — то це буде святотатством.

Знову ж таки, якщо ми обмовили ближнього і це зашкодило його репутації, то замало сказати «осуджував»: треба назвати гріх його іменем, оскільки свідомий наклеп — це смертний гріх.

Отож у деяких випадках замало сказати просто «гнів», а треба повідомити про деякі подробиці, які змінюють вид і тяжкість гріха.

Нагадаємо, що на сповіді обов’язково каятися в таких смертних гріхах (скоєних свідомо і добровільно) як: участь у спіритичних сеансах, звернення до ворожок, магів та цілителів; богохульство; пропуск Святої Меси без поважних причин у неділі та встановлені свята; Причастя в стані смертного гріха, без попередньої сповіді; замовчування смертних гріхів на сповіді; аборт або порада зробити аборт; уживання наркотиків, пияцтво; гріхи проти цнотливості — наодинці з собою чи з іншими людьми (перелік цих гріхів можна знайти в Катехизмі Католицької Церкви); свідомий перегляд аморальних дійств та журналів; наклеп на ближнього.

Сповідання повсякденних гріхів — необов’язкове, але бажане. В іспиті совісті варто відповісти собі на запитання: чи не ухилявся я від молитви? Чи приділяю я увагу своєму духовному життю, чи прагну святості? Чи виконую обіцянки, дані Богові? Чи не був я причиною страждань для своїх батьків, співподруга, дітей? Чи ставлюсь я з повагою до своїх батьків, старших, чи виконую свої обов’язки щодо роботи і навчання? Чи ставлюсь я з любов’ю до своїх близьких? Чи прощаю образи, уникаючи помсти? Чи борюся з нечистими фантазіями та думками? Чи цнотливий мій язик? Чи поважаю я чужу власність? Чи не прагну нечесного прибутку? Чи осуджую інших, сію розбрат і сварки? Чи брешу? Чи не ставлюся до людей із підозрою та упередженням? Чи не дивився я на інших із пожаданням? Чи не заздрю я чужим благам? Чи не ставився до інших із почуттям власної вищості та пихою?

Нагадаємо також порядок звершення Таїнства Примирення. Спочатку треба сказати священникові, скільки часу минуло від останньої сповіді. Потім необхідно перерахувати всі смертні гріхи, а потім — усі інші, наскільки ви їх пам’ятаєте. Наприкінці каяник зазвичай промовляє акт скрухи. У будь-якому разі, якщо ви не знаєте, як підходити до сповіді, — достатньо попросити священника про допомогу й він сам поставить вам необхідні запитання та підкаже порядок звершення цього таїнства.

2.Зазвичай після сповіді я відчуваю звільнення і спокій. Але останнім часом у мене немає почуття звільнення і тому я сумніваюся, чи дійсна моя сповідь, хоча я не можу зрозуміти, де я помилилася і як зробити мій жаль за гріхи щирим.

Жаль за гріхи, скорбота про скоєне не передбачає обов’язкових переживань на рівні почуттів. Жаль стосується духовної сфери, а не чуттєвої, хоча емоції та моральна совість безумовно взаємопов’язані.

Щоби жаль за гріхи був щирим, а сповідь — дійсною, достатньо усвідомлювати, що ми образили Бога і шкодуємо про це, а також мати намір більше так не робити. Саме це і є жалем за гріхи.

Під жалем за гріхи мається на увазі, по-перше, припинення самого гріха, по-друге — намір змінитися й почати нове життя, по-третє — глибокий жаль за скоєне і осудження скоєного гріха. Глибокий жаль не обов’язково передбачає глибину емоцій, які жодним чином не впливають на дійсність сповіді.

Емоції можуть не супроводжувати жаль за гріхи, тому що сам гріховний стан означає літеплість душі, яка не зникає автоматично після сповіді. Крім того, цьому може сприяти психологічна втома або інші фактори.

Щоб добре підготуватися до Таїнства Сповіді, треба насамперед стати перед обличчям Господа і в молитві просити у Нього благодаті покаяння. Справжнє покаяння — це не наш учинок, а дар Господа. Покаяння не походить від емоцій, а випрошується в молитві й стосується не нашої натури і почуттів, а надприродного порядку.

Коли ми просимо про благодать покаяння, Господь не відмовляє в ній і часто дарує нам її негайно. Можливо, цю благодать не будуть супроводжувати емоції — в них немає необхідності, — але ми обов’язково відчуємо, що в нашій душі щось змінилося і ця переміна стосується не почуттів, а нашої волі змінити життя.

3.Чи можна сповідатися у різних священників, чи завжди треба ходити на сповідь до одного?

Сповідатися у різних священників, звісно, можна. Святий Йосиф Кафассо, духівник і сповідник св.Йоана Боско, казав: «Щодо сповідника віруючий має почуватися “вільним, як вітер”, — настільки важливе це таїнство, і жодні перепони психологічного чи іншого порядку не повинні закривати до нього шлях».

Багато духовних отців радять сповідатися в одного священника: це як під час хвороби — ми звертаємося до лікаря, який добре знає наш анамнез. Якщо ми маємо постійного сповідника, то корисно ходити до нього навіть у моменти особливої напруженості. Святий дон Боско закликав мати постійного сповідника також і через повагу до священника, який у конфесіоналі звершує справжнє духовне батьківство.

Іноді, навіть якщо ми маємо постійного сповідника, можемо бути змушені звернутися до іншого священника — наприклад, якщо відпущення гріхів не терпить зволікання. Тоді ми звертаємося до священника, доступного у цей момент.

Іноді стається так, що каяник із певних причин почувається некомфортно з тим чи іншим священником. У такому разі він абсолютно вільний піти на сповідь до іншого. Причини змінити сповідника — найрізноманітніші.