Якось до мене в сповідальницю клякнула жінка. Вигляд її був дуже збентежений, руки тряслися, очевидно, зі страху — сповідь обіцяла були насиченою.
Слово за словом, вона почала оповідати про свої труднощі, негаразди, про неспокій, який турбує її роками, про дику самотність, яка, мов отрута, заполонила її нелегке життя.
«Знаєте, отче, — сказала вона, — в мене відчуття, що Бог мене давно залишив на самоті. Я не чую Його і таке враження, що я сама-самісінька в цьому дикому світі».
«Чи ви молитеся, — запитав я і додав, вдивляючись в її ну дуже здивовані очі, — вранці, ввечері чи просто серед дня?»
«Отче, в мене проблеми набагато серйозніші, а ви питаєте про молитву?!» — вочевидь, вона й далі не розуміла, що коїться.
«Так, я запитую про молитву, оскільки, щоби почути Божий голос і те, що Він хоче вам сказати, з Ним треба просто розмовляти!» — пояснив я.
Такі сповіді — не рідкість. Часто ми справді не до кінця усвідомлюємо, якою великою силою є молитва та яким великим привілеєм нагороджений кожен із нас, бо ми можемо розмовляти з Богом будь-коли.
Саме тому я вирішив порушити цю тему, адже перебуваємо в часі Різдвяного посту. Коли ж, як не під час посту, варто починати працювати над собою?
Що таке молитва й чому вона така важлива?
Насамперед, і це знають навіть діти, молитва — це розмова з Богом. Розмова, яка передбачає не тільки монолог, себто проказування завчених слів, але й діалог, тобто можливість дати Богові говорити. І якщо з першим ми всі краще чи гірше даємо собі раду, то можливість побути в тиші, щоби почути Його слово, завжди викликає в нас труднощі.
Ось кілька порад, які можуть стати вам у нагоді, якщо маєте труднощі з молитвою, або ж якщо не маєте часу прочитати всі молитви з молитовника, який маєте вдома.
1.Розмовляти як закохані
Перше, що варто усвідомити, щоб налагодити особисту молитву, це той факт, що Бог — реальна особа. Особа, яка є поруч тут і зараз, навіть коли стаю на молитву в самотності. Особа, яка дуже нас любить, бо ж, як кажуть богослови, «якби цілу Біблію потрібно було передати одним реченням, це речення звучало б так: Бог є любов».
Щоби розмовляти з Особою, яка нас любить, подивімось, як розмовляють закохані. Хлопець, який щойно збагнув, що саме ця дівчина є для нього особливою, старається постійно бути з нею, не давати їй забути про себе. Десь цього, гадаю, хоче і Бог, який так і каже: «Стукайте — і вам відчинять» (Мт 7,7). Саме тому, стаючи до молитви, пам’ятайте, що зараз будете розмовляти з Особою, яка дуже вас любить. Нехай ваші слова не будуть вельми красномовними, однак хай будуть щирими, простими.
Сюди також хочу додати про спосіб молитви. Часто люди запитують: клякати чи стояти, або ж сповідаються з того, що помолилися лежачи. Очевидно, ми повинні мати мати належну пошану до молитви, мати належну поставу. Для цього Церква пропонує нам кілька способів, які є до вжитку під час богослужінь: ми стоїмо або сидимо, в окремих випадках — стаємо навколішки. Чи є проблемою помолитися в ліжку? Думаю, більшою проблемою є не помолитися. Будете розмовляти з Богом лежачи чи йдучи на роботу — гадаю, Він почує; головне — мати щире серце, адже й навколішках часто буває, що наша думка лине ген далеко поза молитву.
2.Пам’ятай, і Ким розмовляєш
Тут якраз доцільно перейти до другої поради. Попри те, що Бог нас дуже любить, що Він є нашим батьком (а ми цим часто любимо зловживати), Він є Богом. Тільки задумаймося: Бог — Творець всього так гарно продуманого, я би сказав, досконало продуманого світу, може в одну мить дарувати життя чи забрати його. А ми часто легковажно ставимося до розмови з Ним.
Це дуже помітно в храмі, особливо під час проповідей, коли очі вірян десь таааак далеко, що годі й уявити. До цього ж маємо і сучасну проблему: коли увімкнена онлайн-трансляція Літургії, а водночас на плиті борщ вариться…
Уявімо, що нам випала нагода зустрітися з якоюсь надзвичайно величною особою, хай це буде, скажімо, Папа Франциск. І ось за мить він увійде до нашої оселі. Зрозуміло, що ми прибрали її, самі вдягнули найкращу одежу (можливо, навіть дістали вишиванки). Він заходить, і ми всі стоїмо ледь не виструнчившись, ретельно обдумуючи кожний свій жест, міміку, ловимо кожне його слово і чітко думаємо, що маємо самі сказати. І це тільки Папа! Очевидно, особа значуща, але також смертна людина.
А тепер пригадаймо, де наші думки, де наше серце під час молитви вдома чи у храмі.
3.Пам’ятай, що ця мить — унікальна і неповторна
Часто ми й самі визнаємо, що під час молитви літаємо бозна-де. Можливо, так є тому, що ми не до кінця розуміємо цінність часу, яку нам дарує Господь. Владика Венедикт Алексійчук у своїй книжці «Таїнство зустрічі» пише про те, що ми часто не вміємо жити «тут і тепер». Тобто ми наче й живемо ось зараз, однак наші думки — або про те, що вже відбулося, або про якісь плани, відомі тільки нам.
Це велике мистецтво — вміти жити тут і зараз; а якщо ми його опануємо, нам стане не тільки приємніше жити, але й молитися будемо краще. Нерідко ми живемо минулим, навіть у сповідях говоримо про те, що вже не раз казали, перелічуючи якісь гріхи з юності. Цілком імовірно, так складається тому, що ми не до кінця віримо в Господній дар прощення — аБог, на відміну від людини, прощає раз і назавжди, й тому більше нам того не згадає. Тепер же й ми мусимо прийняти себе, своє минуле та відпустити його. Що зміниться, якщо я зараз, коли розмовляю з моїм Богом, думаю про щось чи когось, хто, скажімо, мене образив? Чи це щось змінить? Вочевидь ні; а тому раціонально присвятити час саме молитві.
Я часто про це кажу моїм парафіянам: якщо ви вже виділили час і прийшли на молитву, стоїте зараз на цій Літургії, то вже не думайте про те, що будете готувати, коли повернетеся додому. Мусимо вміти цінувати цю мить. Погодьмося, ми більшу частину свого життя думаємо про своє: сім’я, кар’єра, дім, міжособистісні стосунки тощо, а як мало часу думаємо про Господа. Хтось зі святих сказав: «Якщо Бог нам не цікавий зараз, то як Він буде нам цікавий у вічності?»
Тому, ставши до молитви, будьмо в ній тут і тепер. «Не турбуйтесь завтрашнім днем», — повчає Господь.
4.У Бога для людини — тільки три відповіді
Наостанок скажу про те, що, знову ж таки, часто викликає в нас цілу бурю негативних емоцій щодо Бога та знеохочує в молитві. Йдеться про наші наміри. «Якщо Господь сказав: Просіть і буде вам дано, а я прошу рік, два, десять… і нуль! Значить — Він не чує мене», — і таке доводилося вислухати.
Чи означає це, що Господь не хоче нам дати те, про що ми просимо?
Наведу приклад стосунків батьки-діти. Дуже часто діти, побачивши щось яскраве та модне, в ту ж мить хочуть це мати. Часто батьки відмовляють у цій забаганці, оскільки не бачать доцільності в ній. Чи означає це, що батьки не люблять дитину, яка в істериці качається по підлозі супермаркету? Вочевидь, ні! Однак, маючи життєвий досвід, вони чітко розуміють, що ця іграшка зараз їм «не по кишені», або вона буде більш жадана, а тому її варто купити на якусь урочистість, або ж, просто-напросто, ця іграшка дитині не потрібна.
Те саме з нами та Богом. Свята Мати Тереза повчала, що в Бога стосовно людини є тільки три відповіді: «Так»; «Так, але згодом»; «Ні, Я приготував тобі щось набагато краще!» Як бачимо, всі ці відповіді в кінцевому результаті мають для нас позитивний ефект. Єдине, чого мусимо навчитися та виховувати у собі, — це терпеливість.
Ми досить часто просимо Бога змінити певні речі, певні ситуації в нашому житті, забуваючи, що молитва — це інструмент, завдяки якому Господь формує та перемінює насамперед наше серце. Тому нехай наша молитва не виглядає як «Лист до Миколая», адже це не є перелік завдань, які Бог має для нас зробити; радше молитва — це прохання до Бога змінити моє серце, мій розум, моє єство по відношенню до інших.
Таким чином, Господь всіляко показує нам через різні життєві обставини, через інших людей, зрештою — через Святе Письмо, що Він не є Богом німим, але Його Слово завжди направлене до нас. Питання тільки в тому, чи вміємо ми його почути, чи даємо на особистій молитві час, щоби Він міг до нас промовляти.
Підсумовуючи, хочу під час цього Різдвяного посту побажати всім заново подивитися на особисту молитву. Якщо ми когось любимо — хочемо з ним говорити день і ніч. Так і з Богом, якщо ми Його справді любимо (бо ж Він нас любить таки дуже), маємо з Ним про це також говорити.
Чимало проблем та, здавалося, надскладних життєвих ситуацій справді можна вирішити молитвою, адже це фундамент, а якщо він міцний — вся наша «будівля» стоятиме добре, навіть у шторм.
Бажаю всім гарного посту та радості від зустрічі з Христом, який у цьому воплоченні в Дитя засвідчує нам свою любов, стаючи одним із нас, щоби з нами бути, щоби з нами розмовляти.
фінансово.
Щиро дякуємо!
