Чи тільки католикам належить спасіння?

Споконвіку в Церкві тривають суперечки, чи некатолики можуть бути спасенні.

Кілька років тому 13-річний китаєць написав до Папи листа зі складним запитанням:

«Ваша Святосте, чи мій дід, який не є католиком, але така людина, яка не хоче робити нічого поганого, — піде по смерті до Неба? Іншими словами, якщо хтось ніколи не виконував покуту, то який великий гріх має скоїти, щоб потрапити до пекла? Нехай Тебе Бог благословить. Іван, 13 років, Китай».

Папа дуже серйозно поставився до питання, яке порушив той підліток. Він написав Івану відповідь, яка широким відлунням облетіла світ.

Любий Іване,
Ісус дуже-дуже нас любить і хоче, щоб ми пішли до Неба. Воля Божа така, щоб усі люди були спасенні. Ісус супроводжує нас до останніх хвилин нашого життя, щоб ми могли з Ним бути назавжди. А видимість може бути обманливою. Дехто, наприклад, думає, що якщо не виконає всіх до йоти повелінь Церкви, то автоматично йде до пекла. А насправді то Ісус поруч нас протягом усього життя, аж до останньої миті, щоби нас спасти.(…)

Відповідь Франциска сподобалась не всім. Здавна в Церкві тривають обговорення і суперечки про те, чи некатолики можуть отримати спасіння.

Христос спас усіх людей

Уже в листах св.Павла можна знайти ствердження, що Ісус Христос спас усіх людей. Саме так, на думку сучасних теологів, потрібно розуміти, наприклад, фразу з Послання до Тита, що (у Христі) «Божа благодать з’явилася спасенна всім людям» (Тит 2,11). Своєю чергою, в Першому посланні до Тимотея Апостол прямо каже про Бога, «який хоче, щоб усі люди спаслися і прийшли до розуміння правди» (1Тим 2,4).
Однак св. Павло також писав: «Один бо Бог, один також і посередник між Богом та людьми — чоловік Христос Ісус, що дав себе самого як викуп за всіх» (1Тим 2, 5-6). Ці слова для декого були — і надалі бувають — аргументом на користь того, що тільки члени Церкви, які вірують в єдиного Бога та єдиного Посередника між Богом і людьми, яким є Христос, можуть отримати спасіння. В історії католицизму раз по раз з’являлися гасла, що вічне життя чекає тільки на тих, хто визнає верховенство папи (хоча водночас нерідко підтверджувано дійсність некатолицького хрещення, а інколи також інших таїнств у некатолицьких спільнотах).

На християн поза латинською Церквою нерідко, на жаль, кидали образливі наклепи, натовпами засилаючи всіх до пекла (так ніби це не було виключною прерогативою самого Бога). Таку позицію Вселенська Церква визнала у ХХ столітті неприйнятною. Цьому посприяв розвиток екуменічного руху: як розмови глав різних Церков, так і зустрічі теологів та пересічних вірних. Внутрішню різнорідність християнства щораз частіше стали розглядати як велику цінність. Згасала взаємна ворожнеча. Щораз інтенсивніше шукалося шляхів до примирення.

Хто належить до Божого люду?

Ці зусилля стали особливо помітними на Другому Ватиканському Соборі. В одному з його найважливіших документів — Догматичній конституції про Церкву (яка латиною називається Lumen gentium, тобто «Світло для народів») — знайшлася пропозиція, що до спільноти, яку Бог покликав до життя з Ним і яка називається «Божим людом», можуть увійти також і всі інші люди.

Отці Собору написали, що

«…цей народ, лишаючись одним-єдиним, має поширюватись по всьому світу і крізь усі віки, щоби сповнилась постанова Божої волі, адже Бог, який від початку сотворив людську природу єдиною, постановив “зібрати в одне розкидані діти Божі” (Йн 11,52)» (Lumen gentium 13).

На цій підставі «до цієї католицької єдності Народу Божого, яка передвіщає і наближає вселенський мир, покликано всіх людей — до неї різним чином належать або причетні й вірні-католики, й інші, що вірують у Христа, й, нарешті, всі люди, яких Божа благодать покликала до спасіння» (Lumen gentium 13).

А що конкретно означає бути католиком, уточнює наступний, 14 пункт, знайдіть його і почитайте.

Спасіння не тільки для «наших»

Наведені вище цитати свідчать про те, що Католицька, тобто Вселенська Церква не проголошує спасіння, яке мало би бути призначене виключно для її власних вірних. Спасіння Бог дає для всіх, — просто віра католиків каже, що саме в Католицькій Церкві воно дане найповніше. Однак це не означає, що всі, які отримають спасіння, це неодмінно тільки католики.

Всі віруючі християни, бувши членами різних Церков та церковних спільнот, утворюють особливу спільноту, в якій по-різному діє Святий Дух. В іншому документі Другого Ватиканського Собору — декреті «Повернення єдності» (лат. Unitatis redintegratio) — цю правду виражено дуже глибоко.

Цей документ визнає, що «ті, хто вірують у Христа і належним чином прийняли хрещення, перебувають у певному, хоч і недосконалому, сопричасті з Католицькою Церквою» (Unitatis redintegratio 3).

Отці Собору ствердили, що особливо близькі та глибокі зв’язки єднають католиків із православними християнами, але і стосовно інших християнських конфесій такі зв’язки теж потрібно плекати. Прагнення до єдності християн перестали розуміти як зусилля до безапеляційного підкорення всіх, хто сповідує віру в Христа, владі Єпископа Рима. Від часу Собору цю єдність католицькі теологи радше представляють як поєднання різних церковних спільнот у єдину інституцію. Говориться радше про єдність як про спільноту, об’єднану одним ученням Христа.

Ба більше, від часів Собору в Церкві є щораз сильніше усвідомлення, що до Божого люду належать не тільки християни, але й сповідники інших вір та навіть і невіруючі (тобто ті, хто себе називає невіруючим — що далеко не завжди відповідає правді). З цього приводу Катехизм Католицької Церкви каже так:

Церква визнає в інших релігіях пошуки — «ще в тіні і в образах» — Бога незнаного, але близького, бо Він дає усьому життя, дихання і все, і бажає, щоби всі люди спаслися. Таким чином, Церква розглядає все, що можна визнати добрим і правдивим у цих релігіях, як «приготування до Євангелія і дар Того, Хто освічує кожну людину, щоб урешті-решт вона мала життя» (ККЦ 843).

Бог більший за інституції

Всупереч гадкам, наведені вище твердження — не нові у Церкві. Подібні істини проголошував уже в ІІст. св.Юстин Мученик. У первісній Церкві християни справді сильно вірили, що спасіння дароване для всіх. Це не означає, ніби вони вважали, що невіруючі мають доступ до повного образу Бога. Поза християнством сприйняття Бога залишається обмеженим і деформованим. Але християни сподіваються, що якщо не в нашому земному скінченному світі, то принаймні у вічності сповняться слова, які колись промовив Христос Господь: «А Я, коли буду вивищений, всіх притягну до себе» (Йн12,32).

Ця надія, по суті, є вірою в міць Божого милосердя. Від часів Другого Ватиканського Собору її підтверджували почергові папи римські у своїх стараннях на користь розвитку екуменічного руху. Тому що Бог більший за інституціональні обмеження, які призвели до браку єдності між тими, хто в Нього вірує. Він також більший від усього, що по-людські виглядає як відлучення від Нього назавжди. Певно, тому Папа Франциск у завершенні своєї відповіді Іванові з Китаю навів цю розповідь:

Колись одна жінка прийшла до святого священика, якого було звати Йоан Марія Віанней. Був він настоятелем в Арсі, у Франції. Жінка стала плакати, бо її чоловік скоїв самогубство, скочивши з мосту. Вона була в розпачі, бо вважала, що її чоловік потрапив до пекла. Однак отець Віанней сказав до неї: «Між мостом та річкою ще є Боже милосердя».

Переклад CREDO за: Себастьян Дуда, Aleteia