Ви, можливо, знаєте історію про те, як Болеслав Хоробрий був змушений заплатити за тіло св.Войцеха стільки скарбів, скільки важило тіло святого. А чи ви чули про два гроші від бідної вдови, які виявилися необхідними для звершення транзакції?
Войцех, чиє ім’я від Миропомазання — Адальберт, був, мабуть, найщасливішим у римському абатстві бенедиктинців. Не на єпископському троні, близький до королівського трону — чи то чеського, чи княжого престолу в державі полян. Однак недовго йому судилося тішитися спогляданням і прихованим життям.
Войцех піддався на вмовляння співвітчизників і повернувся на празьку кафедру. Незабаром його братів убили, а його самого врятувала тільки висока церковна посада: противники боялися відлучення від Церкви.
Святий Войцех і смерть на місії
Отже, він виїхав до Німецької імперії, де при імператорському дворі заслужив славу ревного та щирого християнина. Зрештою, саме ці риси привели його до княжого двору Болеслава Хороброго (з яким він був пов’язаний кровними узами через Дубравку, дружину Мєшка І), а потім і далі — на пруські землі. Туди він подався вже як місіонер.
Войцех зупинився поблизу святого гаю, де вирішив відслужити Месу. Пруси, обурені тим, що чужинець насмілився проводити на території, присвяченій їхнім богам, свої релігійні обряди, зв’язали його і почали кидати в нього списи.
Легенда розповідає, що коли сьомий спис влучив у Войцеха, мотузки, якими зв’язали єпископа, впали. Вождь поган, боячись подальших чудес, наказав відтяти мученику голову. Надіта на спис, вбитий у землю на межі святого гаю, вона мала відлякувати мешканців цих земель, які би захотіли навернутися на християнство. Це сталося 23 квітня 997 року.
Справедлива ціна за тіло св.Войцеха
Але найцікавіша частина цієї історії стосується викупу тіла. Болеслав Хоробрий наказав заплатити за тіло мученика стільки, скільки за нього захочуть отримати, не торгуючись. Пруси були не дурні й вимагали дорогоцінних металів та коштовностей вагою, яка дорівнювала б вазі тіла Войцеха. Але це ще не все.
Посланці князя мали при собі тюки, повні скарбів; але попри те, що повністю їх спорожнили, шалька терезів із тілом усе ще лежала на землі. Тоді з натовпу спостерігачів вийшла вдова і поклала на шальку дві монетки. Шалька миттю піднялася вгору, тож тепер треба було зняти коштовності з іншої шальки.
Терези врівноважилися тільки тоді, коли на шальці з платою залишилися дві вдовині монети.
Справедлива плата за тіло чоловіка, який втратив кафедру єпископа (причому двічі) не лише з політичних причин, а насамперед тому, що він, зокрема, був проти продажу в рабство бідних людей, переважно до мусульманських країн, та був щедрим у милостині. Войцех мріяв, щоб його країна була християнською не лише за назвою, а й у практиці щоденного життя.
Автономія, здобута кров’ю мученика
Войцех — не єдиний місіонер, що втратив життя під час місії; але свідчення його життя було таким промовистим, що звістка про його загибель прокотилося луною по всій Європі. Вже за два роки після смерті, 999р., його канонізували. На могилі св.Войцеха князь полян отримав королівський вінець — рівно в 1000р., під час паломництва на могилу мученика та Гнезненського з’їзду, імператор Оттон ІІІ коронував своєю короною Болеслава Хороброго.
Є щось глибоко зворушливе в тому, що легенда розповідає про ціну за отриману автономію майбутньої Польщі, якою були саме дві вдовині монети — весь прожиток, щедро відданий Богу.
Того ж 1000 року постала перша польська митрополія (Гнєзно) і три дієцезії — Краківська, Колобжезька і Вроцлавська. Це було офіційне визнання цих територій землями Церкви, а не місійними теренами. І хоча християнство стало тут сповідуваною релігією лише в ХІІІ ст., св.Войцех і пам’ять про його свідчення віри залишаться основою, до якої завжди можна повертатися за будь-якої кризи християнського життя.