«Усе, що сім’я змогла заощадити, має бути призначене для того, щоби принести хоча б трохи радості бідним і покинутим», — так описує неділю в своєму батьківському домі св.Джанна Беретта Молла.
Неділя завдає нам чимало клопоту. З одного боку — це вихідний день, який разом із суботою дає нам довгоочікуваний вікенд. З іншого — ми, католики, маємо в неділю обов’язок брати участь у Святій Месі.
І щораз частіше вважаємо виконання цього обов’язку вершиною щедрості у присвяченні свого часу Богові. Але чи ми розуміємо насправді, що має на увазі Церква, коли говорить про неділю? Чому це — найважливіший день тижня?
Робота в неділю?
Один селянин оголосив себе атеїстом і за рік прийшов до священника розповісти йому, що він робив у той час, який «не марнував» на відвідування храму.
— Цього року, — сказав він, — я провів експеримент. Навесні кожної неділі я замість того, щоб іти на Месу, сіяв, садив; влітку щонеділі я працював у полі, а восени — також по неділях — збирав урожай.
— І що?
— Мої врожаї більші, ніж у сусідів, які витрачали час на недільну Месу. Що Ви на це скажете?
Священник відповів:
— Бог платить за рахунками не завжди восени…
Обов’язок участі у Святій Месі
Церква зобов’язує нас, католиків, брати участь у Святій Месі в неділі та визначені свята. «У неділі та свята побожно брати участь у Святій Месі», — каже перша з п’яти церковний заповідей. І якщо ми з якоїсь причини не виконали цей обов’язок, то зобов’язані визнати це на сповіді.
Пропустити Святу Месу в неділю без поважної причини — гріх, і в такому випадку без попередньої сповіді не можна приступати до Причастя. Від обов’язку брати участь у Святій Месі, звісно, може звільнити хвороба або непередбачена серйозна ситуація. Свідоме рішення, наприклад, поїхати в гори, бо хороша погода, — це свідомий вибір грішити, а значить — від’єднання від Бога.
Чи не образиться Бог, якщо я до Нього не прийду?
Чи гнівається Бог, якщо ми до Нього не приходимо? Адже можемо споглядати Його присутність на гірській стежці! — каже багато хто.
Знаючи Ісуса, про суворий гнів не може бути й мови; але ми, відмовляючись від участі в недільній Божій Службі, позбавляємо себе благодаті Його присутності. Ніде, в жодній справі його творіння, Він не присутній так сильно, як у Євхаристії. І це Його задум, не наш.
Чи зможемо сплатити цей рахунок? Чи вийме Він у момент нашої смерті список усіх наших «прогулів»? Здається, є важливіше запитання. Яким буде наше серце в мить смерті, якщо ми свідомо відмовляємося від перебування в його Любові, бенкетуючи з Ним при євхаристійному столі хоч би раз на тиждень?
Неділя — не наша
Усе почалося дві тисячі років тому, коли після темряви п’ятниці й суботи, муки та похорону Ісус увійшов у недільний ранок у світлі свого Воскресіння.
Сяйво слави Воскреслого назавжди перемінило неділю на день радості, свята і блаженної зустрічі з Ним. Відтоді кожна неділя — це маленький Великдень, і ми маємо її так само переживати. Звісно, ті з нас, хто прийняв благодать хрещення.
Неділя — не наша… хоча після цілого робочого тижня ми втомлені й маємо повне право відпочити. Неділя — Його, Ісуса! Латинська назва цього дня — dies Dominica, тобто «день Господній», — не залишає в цьому сумнівів.
Що робити, щоб неділя була Його днем?
«Неділя повністю присвячена Господу: Євхаристія і Вечірня — це події, які визначають головні моменти цього дня. Старші діти супроводжують батька, відвідуючи літніх людей, самотніх, хворих і бідних. Усе, що сім’я заощадила, призначене для того, щоб доставити хоча б крихту радості бідним і покинутим», — так описує неділю в своєму батьківському домі св.Джанна Беретта Молла.
З тим, щоб віддати увесь день Ісусові та потребуючим, ми спочатку можемо мати труднощі. А якби нам почали з одного рішення: немає неділі без Святої Меси?
Не може бути Меси без готовності прийняти Святе Причастя (отже, варто подбати про перебування у стані освячувальної благодаті). Хто знає, яка несподіванка чекає нас на цій зустрічі!
Ісус любить сюрпризи, а недільна зустріч із Ним насправді може здивувати.
фінансово.
Щиро дякуємо!
