Доктор Ніколас Кардарас — виконавчий директор The Dunes East Hampton, одного з найбільших центрів реабілітації США, і колишній клінічний професор Stony Brook Medicine, написав книжку «Сяючі діти: як залежність від екранів викрадає наших дітей — і як подолати транс».
Його публікацію представляє сайт То є Львів.
Це «цифровий героїн»: як екрани перетворюють дітей у психопатів-наркоманів
Сьюзен купила своєму 6-річному сину Джону IPad, коли він пішов до першого класу.
«Я подумала: чому б йому не почати опановувати такі речі?» — розповідала вона мені в ході сеансу терапії. У школі Джона починають використовувати різні девайси з дедалі більш молодших класів — і їхній вчитель технології великий шанувальник тієї користі, яку вони дають освіті, — тож Сьюзен хотіла найкращого для свого хлопчика з волоссям пісочного кольору, який любив читання і гру в бейсбол.
Вона почала дозволяти Джону грати в різні навчальні ігри на його планшеті. Врешті-решт він відкрив для себе Minecraft, який його вчитель технології відрекомендував як «щось на кшталт електронного Lego». Згадуючи, як багато веселощів у неї було під час гри з цими пластиковими блоками, Сьюзен дозволила синові проводити за Minecraft вільний час.
Спершу жінка була загалом задоволена. Джон, здавалося, був занурений у креативну гру, в той час як він досліджував кубічний світ Minecraft. Вона зауважила, що програма не надто схожа на Lego, яке вона пам’ятала, — зрештою, в її улюбленій грі не доводилося вбивати тварин і шукати рідкісні мінерали для того, щоб вижити і досягти нового рівня. Але Джону справді подобалося грати і в школі навіть був клуб Minecraft, отож що в ньому може бути поганого?
Сьюзен не заперечує, що бачила зміни в Джоні. Він став дедалі більше фокусуватися на цій грі, втратив інтерес до бейсболу і читання, а також відмовлявся виконувати свої домашні обов’язки. Іноді вранці він міг встати і розповісти їй, що бачив кубічні форми уві сні.
Попри те, що це насторожило її, Сьюзен думала, що її син просто має багату уяву. Коли його поведінка почала погіршуватися, вона намагалася забрати у нього гру, але Джон у відповідь влаштовував істерики. Вони були такі серйозні, що мама здавалася, знову і знову пояснюючи собі, що це «навчальна гра».
А потім, однієї ночі, вона виявила, що дещо всерйоз йде не так.
«Я прийшла в його кімнату, щоб перевірити, як він там. Він мав вже спати — і я по-справжньому злякалася…»
Вона виявила його в ліжку з розплющеними і налитими кров’ю очима, якими він дивився на яскравий екран IPad поруч. Він виглядав так, ніби був у трансі.
Впавши в паніку, Сьюзен стала трясти сина, намагаючись вивести з цього стану. Впавши в паніку, вона не могла зрозуміти, як її колись здоровий і щасливий маленький син став до такої міри залежним від гри, від якої впав у кататонічний ступор.
Планшети, смартфони і приставки — форма цифрового наркотика
Такі випадки — причина занепокоєння для батьків, що цікавляться технікою, технічних дизайнерів та інженерів.
Загальновідомо, що Стів Джобс не дозволяв своїм дітям користуватися гаджетами. Керівники компаній та інженери Силіконової Долини відправляють своїх дітей навчатися в школи Уолдорф, де немає техніки. Засновники Google Сергій Брін і Ларрі Пейдж обрали школи без техніки Монтессорі, так само, як творець Amazon Джефф Безос і засновник Вікіпедії Джиммі Веллс.
Багато батьків інтуїтивно розуміють, що ці всюдисущі мерехтливі екрани погано впливають на дітей. Ми можемо спостерігати агресивні істерики, коли девайси вилучаю, розсіяну увагу, коли діти не відчувають стимуляції від своїх гіперзбуджувальних девайсів.
Що ще гірше, ми бачимо дітей, які нудьгують, апатичні й нічим не цікавляться, коли вони «не підключені».
Але справи ще гірші, ніж ми думаємо.
Сьогодні ми знаємо, що планшети, смартфони і приставки — це форма цифрового наркотика. Недавнє дослідження виявило: вони також впливають на кору головного мозку, що відповідає за виконавче функціонування, також і за імпульсний контроль — так само, як і кокаїн.
Технології надають таку збудливу дію, що підвищують рівень дофаміну — нейромедіатора, який забезпечує відчуття задоволення і найбільш залучений удинаміку аддиктивності, так само як і секс.
Це аддиктивний ефект — причина, з якої доктор Пітер Вайброу, директор факультету нейробіології Каліфорнійського університету, назвав екрани «електронним кокаїном», а китайські дослідники — «цифровим героїном».
Фактично, доктор Ендрю Доан, керівник відділу досліджень залежностей Пентагону і ВМС США, який досліджує залежність від відеоігор, назвав ігри та екранні технології «цифровою фармацефтикою» (грецька назва наркотиків — прим. автора).
Мозок вашої дитини, яка грає в Minecraft, виглядає так, ніби перебуває під дією наркотиків!
Не дивно, що нам так складно відірвати дітей від екранів і пояснити їм, що час користування гаджетами закінчився. На додаток до цього, сотні клінічних досліджень показують, що екрани збільшують депресію, неспокій та агресію і навіть можуть призвести до психотичних наслідків, при яких відеогеймер втрачає зв’язок із реальністю.
У ході клінічної роботи з понад 1000 підлітків я за останні 15 років виявив, що стара аксіома «крапля профілактики варта фунта ліків» особливо правильна, коли йдеться про техноаддикції.
Коли дитина перетинає межу справжньої залежності, лікування може бути дуже складним. Справді, я виявив, що легше лікувати героїнових і метамфетамінових наркоманів, аніж загублених у матриці відеогеймерів або залежних від Фейсбука та інших соціальних медіа.
Згідно з даними 2013 Американської педіатричної академії, діти 8-10 років витрачають по 8 годин на день на взаємодію з різними цифровими медіа, тоді як підлітки проводять по 11 годин перед екранами щодоби.
Один із трьох дітей починає використовувати планшети або смартфони ще до того, як починає говорити. Тим часом, довідник «Інтернет-залежність» доктора Кімберлі Янг стверджує, що 18% інтернет-користувачів віку коледжу в США страждають від технозалежності.
Детоксикація, як і при кожній наркозалежності
Коли людина перетинає межу повної залежності — від наркотиків, техніки або чогось іншого, — її необхідно очистити, щоб який завгодно терапії міг бути ефективний.
У разі техніки це означає повне цифрове очищення: немає комп’ютерів, смартфонів, планшетів.
Екстремальне цифрове очищення навіть виключає можливості користування телевізором. Необхідний час — від 4 до 6 тижнів, саме стільки зазвичай потрібно, щоб перезбуджена нервова система перезапустилася.
Але це непросте завдання в нашому поточному технологічному суспільстві, в якому екрани зустрічаються повсюди. Людина може жити без наркотиків або алкоголю, проте в разі технозалежності цифрові спокуси знаходяться всюди навколо нас.
То як же нам уберегти дітей від перетину цієї межі? Це непросто.
Ключ у тому, щоб не допустити божевілля ваших 4-, 5- або 8-річних дітей на екранах.
Це означає Lego замість Minecraft, книжки замість IPad, природа і спорт замість ТВ. Якщо потрібно, то вимагайте, щоб у школі вашій дитині не давали планшет або Chromebook доти, доки вона не досягне віку хоча б 10 років (інші рекомендують 12).
Чесно розмовляйте зі своєю дитиною про те, чому ви обмежуєте їй доступ до екранів. Їжте зі своїми дітьми без усяких електронних пристроїв на столі — так само, як Стів Джобс влаштовував вільні від техніки обіди зі своїми дітьми. Не ставайте жертвами «синдрому засмученого батька»: як ми знаємо з теорії соціального навчання, «мавпа бачить — мавпа робить».
Коли я розмовляв із моїми 9-річними синами-близнюками, то чесно пояснив їм, чому ми не дозволяємо їм мати планшети або грати у відеоігри. Я розповів, що деякі діти так сильно люблять грати зі своїми девайсами, що їм складно зупинитися або контролювати те, як багато вони грають.
Я допоміг їм зрозуміти, що коли вони потраплять у пастку екранів і Minecraft, як деякі їхні друзі, то інші частини їхнього життя можуть постраждати: вони можуть не захотіти грати в бейсбол, читати книжки, будуть менше цікавитися наукою та природними проєктами, менше спілкуватися з друзями в реальному світі.
Дивно — однак їх не довелося дуже довго переконувати, бо вони самі бачили ті зміни, що відбуваються з деякими з їхніх маленьких друзів через надмір часу, проведеного за екраном.
Психологи, що займаються розвитком, розуміють: здоров’я дітей включає в себе соціальні зв’язки, творчі ігри, що розвивають уяву і взаємодію з реальним світом природи. На жаль, захопливий і збудний для уяви світ екранів розхолоджує і гальмує ці процеси розвитку.
Ми також знаємо, що діти більше схильні до аддиктивного ескапізму, якщо почуваються самотніми, чужими, непотрібними і знудженими. Отож найкраще розв’язання цієї проблеми — допомога дітям отримати змістовний досвід у реальному житті та мати живі взаємини.
Дитина, захоплена творчими справами і прив’язана до своєї сім’ї, має меншу ймовірність утекти в світ цифрових фантазій. Навіть якщо в неї найкраща і повна любові підтримка, дитина може потрапити в «матрицю», коли взаємодіє з гіпнотичними екранами і відчуває аддиктивний ефект. Зрештою, приблизно один із 10 людей схильний до тієї чи іншої форми залежності.
Зрештою, моя клієнтка Сьюзен забрала з життя Джона планшет; але відновлення сина було нелегкою боротьбою з великою кількістю невдач і складнощів на цому шляху.
Сьогодні, через чотири роки, завдяки великій підтримціта відновленню, Джон почувається набагато краще. Він навчився використовувати настільний комп’ютер здоровим способом і повернув певне почуття рівноваги у своє життя: він грає у бейсбольній команді та має кілька близьких друзів у середній школі.
Але його мати й досі пильна і залишається позитивною обмежувальною силою щодо використання гаджетів, оскільки — як і з будь-якою залежністю — рецидив може підкрастися в моменти слабкості. Переконаність у розвитку його здорових інтересів, відсутність комп’ютера в спальні й вечеря без техніки на столі — це частина розв’язання.
фінансово.
Щиро дякуємо!
