Уже незабаром ми вирушимо на цвинтарі. Хтось уже зараз, готуючись до оголошених у парафії Мес, прибирає могили рідних, розчищає місце для лампадок.
«Листопадовий рейд»
Дні спомину померлих — це масовий «похід» на цвинтарі. Особливо тоді, коли сімейних гробів кілька чи навіть кільканадцять, а тим більше якщо вони розсіяні по різних цвинтарях, — ці старання перетворюються на справжній «рейд».
Відповідно, це найкращий час згадати, що суть наших походів на цвинтар — не виграти конкурс на найкраще оздоблене поховання, але молитва за наших померлих. А також, що саме вона — а не найкрасивіший вінок чи особливі лампадки довгого горіння — потрібні їм більше за все.
Навіщо ми насправді йдемо на цвинтар?
Це не означає, що саме по собі відвідування цвинтаря неважливе. Бо хтось би міг запитати: якщо важливою є насамперед молитва, то навіщо взагалі йти на цвинтар — особливо якщо погода погана? Хіба не вистачить того, що я вдома помолюся, при теплих батареях, замість того щоб мерзнути, обходячи цвинтарні калюжі?
Якщо похід на цвинтарі, на могили наших найближчих, із якихось причин для нас неможливий, то очевидно, до молитви вдома «вистачить». Тим не менше, практика відвідування гробів також має своє значення. Вона безпосередньо пов’язана з нашою християнською вірою у воскресіння тіла (плоті). В цій вірі міститься переконання в тому, що тіло людини має свою велику гідність (також і тоді, коли воно мертве), бо в кінцевому підсумку людина це психічно-фізично-духовна цілість і саме такою буде воскрешена у кінці часів. Тому ми піклуємося про місця поховання наших померлих.
Ця турбота випливає не тільки з правил хорошого тону і побоювань перед тим, що подумають ті, хто доглядає могили поруч, коли побачать, що на наших могилках ані свічки не горить на свята. Вона пов’язана також і з нашою любов’ю до тих, що відійшли. Ми стараємося дбати про поховання близьких нам людей, оскільки вони — з огляду на зв’язок, що нас єднає, — мають особливе право на нашу любов, повагу, турботу і пам’ять.
«Випоминки» — що це?
З тих самих причин ми підтримуємо звичай молитви випоминок, у якій подаємо імена чи прізвища наших померлих родичів, друзів та добродіїв. Не тому, що в іншому разі їм би забракло молитви! Зрештою, Церква у кожній Святій Месі молиться за «наших померлих братів і сестер, що заснули з надією воскресіння», як і за тих, «віра котрих тільки Тобі знана».
Традиція випоминок це передусім форма нашої відповіді на «вимоги», які нам диктує любов. Виконання одного з обов’язків, що з неї випливають, яким є особиста, виражена в конкретиці жертви і молитви, пам’ять про тих із наших близьких, хто вже відійшов у засвіти.
Спільна молитва над могилою
Однак «повернімося» на цвинтар. Якщо ми відвідуємо могили у гроні близьких, то добре було би також і помолитися разом. Було би шкода, якби цей найважливіший момент візиту на кладовище виглядав так, що кожен «сам собі» перехреститься і хвилинку постоїть мовчки, дивлячись на хрест чи пам’ятник. Краще було би змовити якусь молитву спільно. Це може бути звичайне «вічний відпочинок…», повторене тричі. Але якщо час дозволяє, то чому б не помолитися десяток Розарію — наприклад, таємницю Воскресіння?
Майже від самого початку свого існування Церква мала інтуїцію ввіряти померлих заступництву Діви Марії. Її зображення «Оранта» (тобто у піднесеними в молитві руками) знаходимо вже в катакомбах і на перших християнських цвинтарях. Також обряди поховання зазвичай завершує молитва саме до Богородиці.
А може, над гробом бабусі, яка вчила нас отченашу, не буде зайвим помолитися саме ті молитви, яких вона нас учила? А може, нашою спільною молитвою за душі померлих буде Коронка до Божого Милосердя — наприклад, по «десяточці» над кожною з наших дорогих могил?
Така спільна молитва, з одного боку, єднає тих, хто її молиться, а з другого — може стати важливим свідченням для тих, хто матиме нагоду почути її, стоячи або проходячи обік. Важливо, щоб вона була. Зрештою, то вона, молитва, становить суть і серце звичаю відвідувати померлих.
Домашні «випоминки»
А по обіді, прийшовши з цвинтаря, вдома при гарячому чаї, чому би не сягнути по старий фотоальбом і не згадати наших померлих? Це чудова нагода і спосіб показати молодшому поколінню — або й самим згадати — гарні й складні, веселі і серйозні події та історії, пов’язані з ними.
Такі «сімейні випоминки» теж можна поєднати з молитвою, а принаймні нею закінчити. Вона, зроджена з любові, не має — на відміну від нас, тілесних, — проблем із подорожжю туди й назад, через межу смерті.
Листопадовий відпуст
У перші дні листопада (точніше, від 1 по 8 число) варто пам’ятати і про можливість отримати відпуст за душу померлого. Кожного дня у цій октаві можна отримати повне відпущення гріхів і пожертвувати його за одного померлого, як знайомого нам, так і когось не знайомого, якусь душу в чистилищі, що потребує саме такої духовної допомоги.
Досить буде, що ми, самі перебуваючи у стані освячувальної благодаті, відвідаємо цвинтар того дня (або інше місце поховання — і не обов’язково цієї конкретної людини), помолимося там за померлих і приймемо Святе Причастя в намірі цієї душі.
Ті, хто не має змоги вийти з дому — чи на цвинтар, чи навіть до храму, — можуть такий відпуст отримати, ревно молячись удома, а його умови, мірою змоги, виконати найближчим часом.
Переклад CREDO за: о. Міхал Любовицький, Aleteia
фінансово.
Щиро дякуємо!
