Сестри-близнючки з Чернівців, борчині-чемпіонки Марія та Соломія Винники розповіли про віру і молитву «Католицьким Чернівцям».
Щойно дівчата повернулися з Чемпіонату світу з вільної боротьби U23, який відбувся у Бєлграді (Сербія). Соломія завоювала «срібло», Марія — «бронзу».
Дівчата народилися у родині греко-католицького священника з Чернівців отця Дмитра Винника. Вони щодня моляться за душі своїх батьків та всі свої перемоги присвячують їм. (Отець Дмитро з дружиною Іриною загинули в автокатастрофі 7 років тому.)
— Дівчата, ви дуже багато тренуєтеся. Чи залишається у вас час на молитву, духовне життя? І чи молитовно ви якось готуєтеся до змагань?
— Так, ми насправді багато тренуємось. І так самого багато часу йде на аналіз, виправлення помилок, часто — на перегляд зустрічей інших спортсменів із боротьби, у яких, на нашу думку, можна взяти щось корисне для себе. Перед змаганнями, десь за тиждень, ми намагаємося зменшити навантаження, щоб добре почуватися на самих змаганнях, бути свіжими, не втомленими. На молитву, звісно, час залишається, адже Бог для нас у пріоритеті завжди. Все, що ми маємо, — це від Бога. У нас є молитва, яку завжди молимось перед виходом на килим. Це 90 псалом. Нас у дитинстві цієї молитви навчила мама.
— Чи поєднувані такі речі, як віра і спортивна боротьба? Адже цей вид спорту, що очевидно, передбачає певну агресію до суперника…
— Ну, це ми на килимі суперники, і там усе робиться для перемоги. Не варто жаліти когось, це спорт.
Агресія тільки на килимі. А поза килимом, звісно, нікому зла не бажаємо, всіх своїх суперників поважаємо. Як кажуть в нас у спорті: на килимі вороги, поза килимом — друзі.
— Є такі речі у вашому духовному житті, які для вас обов’язкові завжди, незважаючи на зайнятість? Що було закладено батьками?
— Щодо духовного життя, то в нас є свої принципи, яких ми дотримуємося. Хай би які ми були змучені — завжди перед сном молимося за душі батьків. Ну і, на нашу думку, хоч як дітей виховуй, але все одно вони передусім наслідуватимуть батьків. Ми завжди молилися разом із сім’єю вдома, стаючи перед образом; іноді тато читав нам Біблію і пояснював, про що там говориться. Відвідували щонеділі Службу Божу, як робимо це і зараз.
— Багато спортсменів возять із собою певні талісмани. А що завжди з вами?
— У нас із сестрою «талісмани» — це іграшки, які ми подарували одна одній. І ще є один особливий талісман, який завжди стараємося возити з собою: це іграшка, яку мама подарувала в дитинстві.
— Чи є у вас улюблені святі, до яких часто звертаєтеся?
— Найчастіше звертаємося до Пресвятої Богородиці, любимо молитися на вервичці.
— Ви досягли великих успіхів вже зараз. Але, очевидно, не зупинятиметеся. Яка мета далі?
— Звісно, наша головна мета — це Олімпійське золото, і дорога до цієї мети дуже важка. Але всі труднощі, які ми переживаємо, — це лише випробування на шляху. Головне, це наполегливо працювати, слухати тренера, правильно відновлюватися, дотримуватися режиму — і підводитися якнайшвидше після кожного падіння.
Фото з архіву спортсменок
фінансово.
Щиро дякуємо!
