Інтерв’ю

Професор Хростовський: Біблія стає жертвою політкоректності

30 Листопада 2021, 17:40 2316 КАІ

«Біблія стає жертвою політкоректності. Щораз частіше нормою католицької віри і моральності є не Біблія і традиція Церкви, започаткована авторами Нового Завіту, Отцями Церкви, письменниками й теологами, а психологія, соціологія, “вслуховування”, “розпізнавання”, аналіз рейтингів; натомість канон Біблії відступає на другий план, стає незручним, а отже — непотрібним».

Так каже славетний польський бібліст, перекладач із давніх мов о. Вальдемар Хростовський, професор Університету кардинала Стефана Вишинського, автор понад 2000 публікацій, фахівець зі Старого Завіту. З отцем професором розмовляє Дорога Ґєбултович (КАІ).

Інтерв’ю публікується зі скороченнями.

 

— Святе Письмо, якщо йдеться про канон Старого Завіту, зафіксоване трьома мовами: гебрейською, арамейською та грецькою, а якщо про канон Нового Завіту — грецькою. Моя перекладацька пригода розпочалася 1979 року в Єрусалимі під час навчання в Єврейському університеті. Тоді я вперше мав змогу зіставити свою віру і знання з юдейською екзегезою святих книг. Книга Йони, коротка і відносно легка, яку ми разом читали і тлумачили, була нам представлена з юдейської перспективи. Я забрався до її перекладу польською і пізніше багато разів до нього повертався, передусім під час лекцій.

Протягом 35 років, від 1987-го, я викладав в Академії католицької теології, з якої 1999 року утворили Університет кардинала Стефана Вишинського, а також 9 років — в Університеті Миколая Коперніка в Торуні. Під час спеціалізованих лекцій потрібно було сягати по оригінальний текст. У таких умовах поставали коротші або довші фрагменти перекладів окремих книг Старого Завіту. Особливою заохотою стали прохання від мирян, що надходили під час біблійних конференцій, які я вів від 1886 року до вибуху пандемії. Коли ми читали і пояснювали біблійні книги (вочевидь у перекладі), я вказував слухачам, що в цьому чи іншому місці треба було би перекласти інакше. У відповідь пропонувалося, цілком обґрунтовано, що «як Ви так вважаєте, то самі й перекладіть». Але тільки коли розпочалася пандемія, я отримав більше часу й можу його присвятити перекладам святих книг.

Підставою мого нового перекладу є «Biblia Hebraica Quinta», тобто П’ята Єврейська Біблія. Номер означає п’яте критичне видання. Воно базується на рукописі, знаному як Ленінградський кодекс (назва дана за місцем його зберігання). Це рукопис, що постав у 1008-1009 роках. Ленінградський кодекс дуже добре зберігся, але за тисячу років і там є слабко читабельні місця. Видання, що зветься BHQ, має ту велику перевагу, що містить варіанти, розпізнані після копіткого процесу порівнювання тексту Ленінградського кодексу з іншими збереженими текстами, як гебрейськими та арамейськими, тобто оригіналами, так і з перекладами, з яких особливе значення мають три стародавні: Септуагінта — переклад святих книг грецькою, Пешитта — переклад сирійською, а також Вульгата — переклад латиною. Велике значення мають також свідчення біблійних текстів, знайдені в Кумрані та інших місцях Юдейської пустелі, на захід від Мертвого моря. Все це створює панораму оригіналу, тексту канонічного, тобто нормативного для віри.

 

Пешитта. Сторінка рукопису. Фото: Вікіпедія

 

— З якими труднощами Ви зіткнулися під час перекладу?

— В усій гебрейській Біблії нараховується понад 5 тисяч різних слів, але одне слово може мати багато різних значень. Наприклад, «amar» означає «говорити», «сказати», «звеліти», «розпорядитися», «відповісти» і так далі. Багато важливих слів бувають перекладені неправильно, наприклад, «cawah» означає «заповідати». «Бог заповів Адамові»… Це перша заповідь на сторінках Біблії, а в перекладах знаходимо: «Бог наказав». Отже — чи це заповідь, яка дає життя, чи наказ Бога немов якогось генерала?

Є також інші труднощі, з якими нелегко впоратися. Візьмімо фразу «чоловіком і жінкою створив їх». Хто хоч трішки стикався з єврейськими текстами, той знає таке пояснення, що чоловік це «іш», а жінка — «ішша». Але там нема цих слів! Натомість там є «zakar» — те, що специфічно-чоловіче, причому гебрейська мова дуже конкретна і це слово походить від кореня, який означає «твердий», «міцний», і «neqewa» — те, що специфічно-жіноче, а слово походить від кореня «naqaw» — «дірявити», «пробивати». В інших місцях Біблії, наприклад, у розповіді про потоп, де ці обидва слова застосовано до тварин, ми їх перекладаємо «самець» і «самиця». Якби ми хотіли залишитися на буквальному рівні, треба було би сказати: «Бог створив людину на свій образ, на образ Бога її створив; самцем і самицею створив їх». Сильний наголос зроблено на статі, а отже — на тілесності. Це фундамент біблійної антропології, а водночас підстава таємниці Воплочення! Бог став людиною, бо людське тіло відображає щось із безтілесного Бога; а якщо Бог став людиною, то мусив вибрати стать. Я вважаю, що читач Біблії повинен отримати у зносках примітку, що в гебрейській мові тут маємо дуже сильне підкреслення статевості й пов’язаної з нею тілесності.

— Чи є тільки один канон Старого Завіту?

— Для сповідників юдаїзму каноном є Єврейська Біблія, що складається з трьох збірок: Закон, Пророки і Писання. Їх називають «Танах»: це акронім, утворений із перших літер цих частин (Тора, Невіїм, Кетувім). Сповідників православ’я не цікавить гебрейський текст: для них Старим Завітом є Септуагінта, тобто грецький переклад, що постав у ІІІ-ІІ століттях до Христа [«Септуагінта» — «переклад 70-ти». Вважалося, що саме стільки мудрих старців перекладали тексти з гебрейської. — Прим.пер.]. Незабаром до нього було додано книги, первісно написані грекою або ж перекладені з гебрейської, але до канону Єврейської Біблії вони вже не ввійшли. Православні, яких у світі сотні мільйонів, не займаються вивченням Єврейської Біблії так, як це робимо ми. Їхній канон Біблії спирається на Септуагінту плюс книги Нового Завіту.

Якщо йдеться про інші християнські конфесії, то ми, католики, приймаємо канон книг Старого Завіту за Септуагінтою, як і православні, але, на відміну від них, ті книги, що входять до складу Єврейської Біблії, перекладаємо з оригіналів, а не з грецької.

— Чи у християн і юдеїв один канон Писання?

— Розбрат між християнами і юдеями настав у І столітті нашої ери, після 70-го року, внаслідок зруйнування єрусалимського Храму. На базі релігії біблійного Ізраїля, яку християни трактують як Старий Завіт, сформувалися дві окремі релігії: християнство і рабиністичний юдаїзм. Обидві існують донині. Ці дві релігійні спільноти від самого початку діяли у взаємному віддалянні, що видно також у ставленні кожної з них до канону святих книг. Розлам збільшився після VI століття, коли до тексту з приголосних, якими написана Єврейська Біблія, додавали позначки голосних та інші знаки. Це робили вчені юдеї, яких називали масоретами [від єврейського «масора» — збірка правил і вказівок щодо того, як укладати канон Писання. — Прим.пер.]. Так постала Масоретська Біблія. Хоча масорети закріплювали вимову, прийняту в юдейських спільнотах, однак додавання голосних відкрило широке поле для інтерпретацій, акуратно включених у текст. [Наприклад, якби ми написали українськими приголосними ЙГ ДМ, то без відповідної огласовки залишається тільки здогадуватися, чи це «його дім», чи «його дим», чи навіть «йог удома». Тому написання конкретних голосних означало також і можливість певною мірою коригувати зміст написаного. — Прим.пер.]

 

 

Домасоретський текст (тільки приголосні)

 

Суперечка про тексти ослабла, коли у християнстві, починаючи якраз від V i VI століть, з’явилася латинська Біблія. Переклад цілого Святого Письма, який виконав св. Єронім, дістав назву Вульгати [тобто «загальнодоступної». — Прим. пер.] і в тому, що стосується Старого Завіту, будувався на Єврейській Біблії. Спершу труд св. Єроніма був відкинутий: зрештою, було ж сказано, що Біблією християн є Септуагінта! Ба більше, Єронім почав перекладати Старий Завіт із Септуагінти. Але коли він подався до Віфлеєма і вивчив гебрейську, то змінив думку і зробив переклад з оригіналу. Церква близько ста років не хотіла приймати його переклад! Йому казали: гебрейська це мова Біблії юдеїв. Однак оскільки латина св. Єроніма була прекрасна, класична, а знання греки на Заході занепадало чим далі, тим більше, то зрештою Біблія Єроніма стала Біблією Вселенської Церкви. І так було аж до Другого Ватиканського Собору (1962-1965). Коли ми сьогодні чуємо про суперечки стосовно латинської Меси, то на другому плані вони стосуються також і Вульгати.

 

Масоретський текст, кодекс Алеппо, фрагмент

 

— А який канон Біблії визнають протестанти?

— У них все ще складніше. На початку XVI століття, в контексті реформації, протестанти пішли в напрямку юдейського канону, тобто Єврейської Біблії. Вони визнали, що їхній канон охоплює книги, що написані і збережені тільки гебрейською та арамейською, плюс Новий Завіт. Зі сторони католицизму в цьому рішенні вбачали юдаїзацію християнства. Католики залишилися при Вульгаті, й так було до наших часів.

Проблема, з якою бореться сьогоднішній перекладач Біблії, полягає в тому, що як католики ми маємо кількість святих книг за Грецькою Біблією (Септуагінтою), натомість від Другого Ватиканського Собору зобов’язувальною є вказівка перекладати з мов оригіналу, тобто базуватися на каноні Єврейської Біблії, а з греки перекладати тільки ті книги (так звані дейтероканонічні, або ж другоканонічні), що були до цього канону додані.

— Якою мірою Старий Завіт присутній у вченні сучасної Вселенської Церкви?

— На моє переконання — всупереч тому, про що говорилося вже зразу після Другого Ватиканського Собору як про «біблійну весну», в сучасній Церкві, на жаль, від Біблії відходять. Робиться це як у доктринальному, так і в моральному вченні. Візьмімо справу одностатевих зв’язків і явище гомосексуалізму — в цих питаннях посилань на Біблію, загалом беручи, просто нема, а там, де вони з’являються, Біблію піддають інтерпретаційній вівісекції. Наведу тільки один приклад. Всі знають, що означає визначення «Содом і Гоморра» та слова, що від нього походять: «содомія» і «содоміти». А що тим часом щораз частіше протягують у вчення Церкви? — Пояснення, що злочин мешканців Содому і Гоморри полягав у браку гостинності, бо вони негостинно обійшлися з прийшлими, тобто з мігрантами. Повернення до Біблії і турбота про правильне викладення її послання сьогодні потрібні більше, ніж будь-коли раніше. Біблія стає жертвою політкоректності. Щораз частіше нормою католицької віри, як і теології та моральності, є не Біблія і довга традиція Церкви, започаткована авторами Нового Завіту, Отцями Церкви, письменниками і теологами, а психологія, соціологія, «вслуховування», «розпізнавання», аналіз рейтингів; натомість канон Біблії відступає на далекий план, він незручний, а тому — непотрібний.

— Як заохотити вірних читати Старий Завіт? Чи це не надто складне читання? Може, до нього потрібні коментарі?

— Людей не можна заохочувати інакше як тільки показуючи, що таке Біблія і що вона містить. У Біблії є безліч цікавого, як історичного характеру, так і літературного, культурного, психологічного, суспільного, а передусім — релігійного і богословського. Віруючі цього потребують, але й невіруючим це теж потрібне! До них теж можна достукатися, нагадуючи, що Біблія це корінь і фундамент європейської культури. Неможливо зайти до музею чи галереї, піти до концертної зали, сягнути по найкращі європейські традиції письменства, щоб не побачити посилань на Біблію. Святе Письмо є чимсь значно більшим, аніж книга, адресована віруючим. Незліченна кількість творів мистецтва й літератури просто дихають Біблією!

— Які з книг Малих Пророків* Ви могли би радити для індивідуального читання?

— Кожна з цих книг — інакша. Вони походять з різних історичних епох, почавши від VIII і аж по ІІІ століття до Христа, тобто поставали протягом пів тисячі років. Їхня історія — долітературна, дописьменна. Вони належать до різних літературних жанрів, бо в них є проза, поезія, молитва, глибока теологічна думка, роздуми над присутністю Бога в історії, а також — різноманітні посилання на історію та реалії стародавнього Ізраїля. Дуже складно порадити читання однієї книги комусь, кого не знаєш. Треба пізнати його зацікавлення, чи вони релігійного характеру, чи морального, чи радше культурного, суспільного, історичного і психологічного — і залежно від цього можна пропонувати певну книгу.

Моя улюблена — книга Йова. Саме забираюся до її перекладу. Я вважаю, що ця книга найглибше виражає людські дилеми, пов’язані зі стражданням і смертю. А нині, в час пандемії, читання добре перекладеної і поясненої книги Йова нам усім дуже й дуже потрібне.

* Професор Хростовський під час локдауну займався перекладом книг Малих пророків. Публікація вийшла друком у Варшаві, видавництво Vocatio, під назвою «Книга Дванадцятьох. Малі пророки».

Розподіл пророчих книг Святого Письма на «малих» і «великих» пророків запровадили масорети. Дванадцять Малих пророків — це книги від Осії по Малахію.

 

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

Інші статті за темами

ПЕРСОНА

МІСЦЕ

← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Ми працюємо завдяки вашій підтримці
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, технічне обслуговування, роботу веб-майстра та гонорари фахівців.

Наші реквізити:

monobank: 5375 4141 1230 7557

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Підтримайте фінансово. Щиро дякуємо!
Напишіть новину на CREDO
Якщо ви маєте що розказати, але початківець у журналістиці, і хочете, щоб про цікаву подію, очевидцем якої ви стали, дізналося якнайбільше людей, можете спробувати свої сили у написанні новин та створенні фоторепортажів на CREDO.

Поля відмічені * обов'язкові для заповнення.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: