У Святому Письмі є кілька розділів та історій, які здаються неосяжними для багатьох християн.
Часто їх використовують невіруючі або критики віри для того, щоб поставити під сумнів істинність і моральність Святого Письма. Ці історії насправді можуть викликати у наших серцях сумніви та страхи, коли ми спотикаємося, намагаючись зрозуміти сенс цих, здавалося би, темних уривків.
Божий наказ вести війну на винищення
Один із уривків, який може видатися надзвичайно складним для читачів Старого Завіту, — це Божий наказ вести війну, описаний у Книзі Второзаконня (20, 16-17) та Книзі Ісуса Навина (6, 21). Ця концепція, яку переважно неправильно розуміють, часто є каменем спотикання як для невіруючих, так і для віруючих.
Ізраїльтяни отримали від Бога наказ вести війну під час входу до Ханаану, Обіцяної землі. Ця війна називалася херем — вища міра засудження в єврейській громаді. Слова Божі звучали так: «У містах же тих народів, які Господь, Бог твій, хоче тобі дати в посідання, не зоставиш ні одної душі живої; їх мусиш приректи на цілковите знищення, отих хеттитів, аморіїв, ханаанян, перізіїв, хіввіїв та євусіїв, як заповідав Господь, Бог твій» (Втор 20, 16-17). Цей самий наказ можна згодом побачити у Книзі Ісуса Навина — наприклад, під час облоги Єрихона: «І знищили вони вістрям меча, як анатему, все, що було в місті, чоловіків і жінок, і молодих і старих, волів, овець і ослів» (ІсНав 6, 21). Таким чином, під херем потрапили всі корінні народи, що населяли територію Ханаану.
Ця заповідь вбивати усіх, разом із жінками та дітьми, здається настільки невідповідною тому, ким є Бог, що це вимагає серйозного розгляду та розпізнання. Щоб прийти до справжнього розуміння ситуації, потрібно розглянути війну у її контексті, а потім побачити, що це відкриває нам про Бога.
Кілька перспектив
Існує кілька різних пояснень, що доповнюють одне одного. Їхній огляд може допомогти помістити цю біблійну оповідь у відповідний їй контекст та надати їй глибшого розуміння.
Одна з точок зору показує цю дію як акт Божої справедливості. Оскільки Мойсей навчав народ Ізраїля за Йорданом, за межами ханаанської землі, він розповідав людям історію народу Божого, згадуючи патріархів, землю Єгипетську та блукання у пустелі.
Ця історія включає обітницю, яку Господь дав Авраамові, обітницю землі, народу та благословення. Коли Авраам жив у ханаанській землі, Бог передрік роки рабства його нащадків у Єгипті, а потім зауважив, що «на четвертому поколінні вони повернуться назад сюди, бо досі ще не сповнилися гріхи аморіїв» (Бут 15, 16). У біблійній оповіді народ Божий повернувся і повернув собі Ханаан. Час цього завоювання був спланований Богом таким чином, щоб воно збігалося з часом покарання для амореїв та ханаанеян — отже, ізраїльтяни будуть діяти як знаряддя Божої справедливості.
Інші зазначають, що Божий наказ знищити всіх ханаанеян був необхідним для забезпечення майбутньої святості народу Божого. Важливо враховувати, що знищення народу Ханаану мало бути попереджувальним актом, який би утримував народ Ізраїля від поганства та ідолопоклонства нинішніх мешканців Обіцяної землі. Таким чином, херем не тільки здійснить Божий суд над народом Ханаану, а й захистить ізраїльтян від подальших гріхів та збереже їх для поклоніння Єдиному Богу.
Ще один момент, на який варто звернути увагу, — це конкретність, із якою дається наказ у Книзі Второзаконня. Ізраїлю наказано знищити людей, що живуть у містах. Це важливо з двох причин: по-перше, це виключає намір геноциду, а по-друге, вказані люди є конкретними людьми, яких Бог має намір судити, як це показано у 15 розділі Книги Буття. Люди, що живуть у містах — це розпусники, царі, священники та армія. Місто — центр культу та економіки. Орієнтуючись на місто, Бог наказує своєму народові не знищувати невинних людей, що мешкають у садибах, а радше атакувати джерело проблеми та людей, які її поширюють. Міста Ханаану, на які Бог наказав напасти, сповнені беззаконня, за яке Господь мав намір покарати їхніх мешканців через свій народ.
Ще два надзвичайно важливих моменти — це чітке використання гіперболічної мови, яка не була чужою для стародавніх військових текстів, і той очевидний факт, що ізраїльтянам не вдалося повністю знищити ханаанеян. Слова про абсолютне знищення народу Ханаану можна розглядати як гіперболічну та драматичну мову, покликану підкреслити необхідність відведення Богом ізраїльтян від гріховних шляхів ідолопоклонства.
Багато стародавніх військових текстів також користувалися драматичною мовою для опису успішних військових дій, і тому цілком ймовірно, що біблійна мова тут виконує таку саму роль. Сказати, що всі чоловіки, жінки, діти та тварини були знищені не обов’язково означає, що всі вони були буквально вбиті, а говорить лише про те, що ізраїльтяни перемогли у війні. Ця теорія підтверджується тим фактом, що вже наступний біблійний текст, Книга Суддів, присвячена проблемі життя серед ханаанеян, оскільки не всі вони були винищені. Це призвело до того, що гріх та ідолопоклонство увійшли у життя ізраїльтян.
Серце проблеми
Але навіть зі знанням вищезгаданих фактів та контексту цей Божий наказ може здатися неправильним та аморальним. Це пов’язане з тим, що в основі цієї війни та значної частини біблійної історії в цілому лежить теодицея — прагнення примирити доброту Бога зі злом у світі, погоня за відповіддю на питання, чому з хорошими людьми трапляються погані речі.
Коротка відповідь, яку дає Святе Письмо, полягає у тому, що, суворо кажучи, не існує абсолютно добрих людей, за винятком Ісуса та Його Матері. Усі люди позбавлені слави Божої і тому не потребують виправдання зла у їхньому житті. На щастя, цю коротку відповідь можна розширити. Не тільки гріховність людства пояснює зло у світі, а й правильне розуміння Бога пояснює проблему зла.
Як каже святий Тома Аквінський, Бог — це Господь життя і смерті, а тому Його прерогатива — як вносити життя у світ, так і забирати зі світу. Здається, що проблема смерті пояснюється проблемою народження: людина не має влади та повноважень вирішувати, коли існувати чи коли померти, бо це у владі одного лише Бога. На додаток до цього, великі богослови та святі Церкви пояснювали, що існування зла у світі виправдане, оскільки Бог може обертати зло на добро (і робить це).
Зіткнення з проблемою війни херем схоже на зіткнення людини з проблемою інших жахливих речей — стихійних лих, смерті та страждань. Відповідь криється у Бозі. Бог, як володар життя і смерті, Бог, як абсолютне Добро, допускає зло і страждання лише для того, щоб винести з цього зла більше добра, і тільки Він у своєму всезнанні може повністю побачити та зрозуміти масштаб цього добра.
Отже, зіткнувшись зі стражданнями загалом, чи з війною зокрема, відповідь на загадку полягає в тому, щоб визнати авторитет і доброту Бога серед зла. Можна прагнути зрозуміти і шукати добро, отримане від зла, але врешті-решт потрібно довіряти Богу, який бачить і знає, що будь-яке зло допускається лише задля більшого добра.
Дивлячись на наказ убивати ханаанеян, можна розглядати історичні та практичні причини, можна сприймати ізраїльтян як знаряддя Божественної справедливості і можна звертати увагу на специфічність тексту, щоб по-справжньому розуміти суть наказу або його гіперболізацію та драматичність. Але найважливіше — це визнати, що Господь допускає зло, щоб принести ще більше добра. Найбільш чудовий приклад — це Розп’яття.
Немає більшого зла, ніж смерть Бога на хресті. Але немає більшого добра, ніж відкуплення людства та світу, що стало наслідком цього. Як жах хреста спонукає нас цінувати любов та милосердя Боже, так і зло, страждання та відчай, що їх ми бачимо як на сторінках Святого Письма, так і у своєму житті, можуть певним чином спонукати нас розпізнати славу Божу.
Як сказав великий католицький філософ Пітер Кріфт, коли людина стикається зі стражданням у житті й запитує: «Чому, Боже? Я цього не заслужив!», треба подивитися на Розп’яття і повторити запитання.
Переклад CREDO за: Гантер Леонард, Catholic Stand
фінансово.
Щиро дякуємо!
