Чи повинен християнин бути патріотом?

Що таке справжній патріотизм? Чи повинен християнин бути патріотом? Що кажуть про це документи Церкви?

Якщо в інтернет-пошук вписати слова «Церква» і «патріотизм», серед перших результатів будуть: «Покликання справжнього християнина — бути патріотом…», а також «Чи може християнин бути патріотом?» і «Чи брак патріотизму — це гріх?»

Суперечність? Не обов’язково.

Читайте і слухайте також: Націоналізм — це гріх?

Як розуміє патріотизм Катехизм Католицької Церкви

У тематичному покажчику ККЦ терміну «патріотизм» немає, але є «батьківщина». Натомість слово «патріотизм» походить від латинського «patria», тобто «земля батьків», яку ми зазвичай називаємо «батьківщина».

Що таке патріотизм? Найпростіше визначення цього слова каже, що це — «любов до батьківщини». Катехизм не залишає сумнівів: «Любов до батьківщини, служіння їй випливають з обов’язку вдячності та з порядку любові» (ККЦ 2239). У цьому ж пункті написано, що громадяни мають обов’язок «співпрацювати разом із цивільною владою для добра суспільства в дусі правди, справедливості, солідарності й свободи».

Там також є формулювання про те, що «покірність законній владі й служіння загальному добру вимагають від громадян сповнення їхньої ролів житті політичної спільноти».

Ці твердження містять основну і фундаментальну відповідь на два поставлених вище запитання: «Чи може християнин бути патріотом?» і «Чи брак патріотизму — це гріх?» Християнин не лише може бути патріотом, він повинен ним бути.

Читайте і слухайте також: Любов до України — що це означає

Що каже Біблія про патріотизм

Думка Церкви щодо цього ґрунтується на четвертій заповіді Декалогу. Вона вчить, що це стосується не лише взаємовідносин із батьком і матір’ю та іншими членами родини (зокрема, пошани, любові та вдячності до бабусь, дідусів і предків). Четверта заповідь також поширюється «на обов’язки учнів щодо вчителів, працівників щодо працедавців, підлеглих — щодо керівників, громадян — щодо своєї Батьківщини і щодо тих, хто нею керує та управляє» (ККЦ 2199).

Але ця заповідь — не єдине біблійне посилання на патріотизм. У Старому Завіті можна знайти багато прикладів патріотичної позиції. Наприклад, в описі подорожі до Обіцяної Землі, у відомому псалмі 137. Він починається словами: «Над вавилонськими ріками, там ми сиділи й ридали, як згадували Сіон». Патріотична позиція помітна в книгах Юдити та Естер, у пророків Ісаї, Єремії та Неємії, а також у Маккавейських книгах.

Ісус теж дбав про свою земну батьківщину. Він плакав над Єрусалимом, переживав за Хоразин та Витсаїду, які не розпізнали знаків часу. Святий апостол Павло, якого св. Йоан Павло ІІ називав «учителем любові до батьківщини», у Посланні до римлян пише: «Я кажу в Христі правду, не обманюю, як свідчить мені моя совість у Святім Дусі. Смуток мені великий і безнастанний біль у моїм серці. Бо я бажав би сам бути відлученим від Христа за братів моїх, рідних мені тілом» (Рим 9,1‑3).

Патріотизм у вченні пап і Отців Церкви

Патріотизм вивчали також теологи і папи. Наприклад, св. Тома Аквінський вважав патріотизм тією частиною справедливості, яку ми зобов’язані створеному джерелу нашого існування. Він був переконаний, що наше ставлення до батьків і до батьківщини упорядковує одна й та сама чеснота (pietas). Тома стверджував, що пошана до батьківщини має бути безумовною, тобто її не можна зректися, навіть якщо в якомусь середовищі чи в очах світу вона виглядає дуже негативно.

Папа Лев ХІІІ в енцикліці «Sapientiae christianae» 1890 р. нагадав, що надприродна любов до Церкви й природна любов до батьківщини за своєю суттю — сестри-близнючки.

Пій Х 1990 р. наголошував: «Патріотизм — це не ненависть до інших народів, а любов, яка ставить на перше місце у нашому серці батьківщину і наших співвітчизників. Це порядок, встановлений Божим Провидінням. Ця любов не виключає любові до інших людей».

На 21 рік пізніше папа Пій ХІ у радіопромові зазначив: «Малоймовірно, якщо не сказати “неможливо“, що збережеться мир між народами і державами, якщо замість справжньої, щирої любові до батьківщини царює і панує егоїстичний і непоборний націоналізм, тобто ненависть і заздрість замість взаємного прагнення добра, недовіра й підозріливість замість братерської довіри, конкуренція і боротьба замість гармонійної співпраці, бажання гегемонії й домінування замість поваги і захисту всіх прав, зокрема людей слабких і малих».

Другий Ватиканський Собор у Декреті про місіонерську діяльність Церкви «Ad gentes» зазначив: «Добрі громадяни нехай дбають про справжню й діяльну любов до батьківщини; але нехай уникають будь-якої зневаги до іншої раси та брудного націоналізму, натомість виховують любов до всіх людей».

У Пастирській конституції про Церкву в сучасному світі Собор, зокрема, порадив: «Нехай громадяни великодушно і вірно виховують любов до батьківщини, але без духовної вузькості. Так, щоб завжди дбати також про благо усієї людської родини, яку об’єднують в одне ціле різноманітні зв’язки між племенами, людьми та народами».

Багато уваги приділяв патріотизмові св. Йоан Павло ІІ. У жовтні 1995 р. на форумі ООН він вказав на головну відмінність між нездоровою формою націоналізму, який навчає зневаги до інших народів та культур, і патріотизмом, який є справжньою любов’ю до своєї країни. «Справжній патріотизм ніколи не прагне добробуту свого народу коштом інших. Бо врешті-решт це вплине також і на його народ. Кривда торкається обох сторін — і агресора, і жертви». Йоан Павло ІІ також додав, що націоналізм, особливо у своїх крайніх формах, є антитезою справжнього патріотизму.

Квінтесенцією католицького бачення патріотизму можна визнати 12-й розділ його книжки «Пам’ять та ідентичність». Святий Папа зокрема написав у ній: «Патріотизм означає любов до рідного: любов до своєї історії, традицій, мови чи просто до рідного пейзажу. Це любов, яка також охоплює діяльність земляків та плоди їхнього генія. Кожна загроза цьому благу, яким є батьківщина, стає Випробуванням для цієї любові».

Читайте також: Любомир Гузар: Християнин має бути патріотом, а не націоналістом

Переклад CREDO за: Артур Стопка, Аleteia