Погляд

Російсько-українська війна: повторення історії

11 Березня 2022, 18:43 4113 Іван Федорич

«Пошли з висоти свою руку, й мене порятуй,
і визволь мене з вод великих,
від руки чужинців, що їхні уста промовляють неправду,
а їхня правиця правиця зрадлива!»

(Псалом 144)

 

Російська агресія останніх днів виглядає як сюрреалістична картина. Ніхто не міг у це повірити: воєнні дії по всій Україні, драконівські санкції проти Росії, обстріли жилих районів Києва і Харкова, знищений Ізюм, Ірпінь… Однак якщо подивитися на історичні події та їх хибну інтерпретацію Владіміром Путіним, то все стає на свої місця. Тут ми розглянемо головні міфи, в які вірять самі росіяни і які призводять до їхніх колосальних втрат і провалу «військової операції».

 

Частина 1. Моральний аспект

Багато християн сьогодні запитають — а як же Ісус? А як же «любіть ворогів ваших»?

По-перше, Церква чітко визначає, коли допускається «справедлива війна».

Треба прискіпливо визначити точні умови законного захисту за допомогою військової сили. Серйозність такого рішення підпорядковує його суворим умовам моральної законності. Для цього водночас потрібно:

– щоби шкода, завдана агресором нації чи спільноті націй, була тривалою, важкою і безперечною;
– щоб усі інші засоби для покладення цьому краю виявилися неможливими або безуспішними;
– щоб були обґрунтовані можливості успіху;
– щоб використання зброї не спричинило лиха і безладдя, важчих, ніж лихо, яке слід усунути. Під час оцінювання цих умов слід враховувати потужність сучасних засобів руйнування.

(Катехизм Католицької Церкви 2309)

Це традиційні елементи, перелічені в доктрині про справедливу війну. У цих випадках публічна влада має право та обов’язок накладати на громадян зобов’язання, необхідні для національної оборони.

 

Отже, ми зобов’язані обороняти свої сім’ї та свою землю. Щодо любові, то ворога не раз попереджали, але таки пішов у наступ. Треба, однак, уникати ненависті, яка є тяжким гріхом. Також наш обов’язок — молитися за навернення Росії, як це об’явила Діва Марія у Фатімі ще 1917 року — «Я прийду просити про присвячення Росії Моєму Непорочному Серцю та про вiдновлення Святого Причастя у перші суботи. Якщо послухають моїх прохань, Росія навернеться й настане мир; якщо ні, поширюватиме свої блуди по світі, викликаючи війни і переслідування Церкви».

Сьогодні ми бачимо, як це слово знову і знову здійснюється. Росія досі несе хаос, війну і смерть. Тому посилюймо молитву за навернення Росії, міцно тримаючи оборону. Тоді настане мир — і хтозна, може, за років 50 Росія долучиться до Європейської спільноти, переосмисливши свою історію.

 

 

Частина 2. Історичний аспект

Промова Путіна перед новою анексією була довга і сповнена міфів, із яких творилася Росія з часів Петра Першого і які спонукають (і спонукатимуть) російську владу до поглинення України.

 

«Українці й росіяни — один народ»

Цей міф уже всім сидить у печінках. Однак багато істориків визначають чітку дату становлення Московії та відділення її від Київської Русі: це сплюндрування Києва Андрієм Боголюбським, князем Владіміра, яке сталося 1169 року. Він намагався зробити Владімір новим Києвом, збудувавши там копію Золотих Воріт і Золотоверхого Успенського Собору.

 

Золотоверхий Успенський Собор у Владімірі

 

Як влучно писав Михайло Грушевський — «Київська держава, право, культура були утвором одної народності, Українсько-Руської: Володимиро-Московської — другої, великоруської, але іншої (…) Київський період перейшов не у Володимиро-Московський, а в Галицько-Волинський — ХІІІ ст., потім Литовсько-Польський — XVI ст. Володимиро-Московська держава не була ані спадкоємицею, ані наступницею Київської держави, вона виросла на своїм корені…»

Корінь Московії — Золота орда. Хан Узбек видавав ярлик східним князям, поки не вибрав свого фаворита — Івана Калиту, який остаточно переніс столицю до Москви.

Відтоді знищення чи приниження України було вкорінене в ментальність росіян. Так, 2 листопада 1708 року, за наказом Петра І, Меншиков повністю вирізав гетьманську столицю Батурин. Сьогодні напад на Київ — це новітнє повторення старої історії: знищення конкурентно- успішного проєкту й альтернативі Московії під назвою Україна.

Росіяни, як «братній народ», мали б нам усіляко допомагати і підтримувати нас, а не намагатися нас знищити і гнобити. Сьогодні німці нам більші брати, оскільки постачають зброю і надають фінансову підтримку.

Якщо ж дивитися на біблійні аналогії, то це класична історія Каїна і Авеля: вбивство через заздрість і небажання бачити чужий успіх. Господь поставив печать на чолі Каїна; сьогодні ця печать і на Росії — печать окупантів за вторгнення в Українську Народну Республіку 1917 року (яке почалося з окупації Харкова). Печать за окупацію Польської Республіки у 1939-му році разом із тодішніми союзниками Росії — німецькими нацистами. І сьогоднішня окупація, яку спостерігає наживо увесь світ, ляже ярмом на совість майбутніх поколінь росіян (частково білорусів), як лягла провина на німецький народ після Другої світової.

 

«Російськомовні = росіяни»

Шоком для росіян є відео, де український російськомовний солдат показує трупи окупантів, підбиту техніку і кричить «Слава Україні!» Як це можливо? Це класична імперська помилка: вони думають, що як ти розмовляєш із ними однією мовою, то ти один із них.

 

 

Однак у цьому є і наша провина: українські (русинські) еліти століттями русифіковувались чи полонізувались. Як, наприклад, Ярема Вишневецький з руського роду, що сягає Рюриковичів, нещадно нищив козацькі повстання і своїх братів-русинів. Російську ж імперію творили інтелектуали й козацькі еліти: так, Феофан Прокопович, єпископ і кар’єрист, допомагав Петру І творити російську імперію і робити «ребрендинг» використовуючи спадок Київської Русі. Або нащадок старшинського роду Олександр Безбородько, який вірно служив імператриці Катерині ІІ і допомагав у розбудові імперії.

Та не варто забувати про досвід Ірландії. Тільки 1.7 % ірландців на щодень розмовляють рідною мовою гейліш, усі решта користуються англійською — мовою їхнього споконвічного ворога, Британії. Однак це не заважає ірландцям почуватися одним народом. Мова важлива, однак важливіший — дух народу.

 

 

Зі Старого Завіту ми знаємо історію Ананії, Азарії, Мисаїла та Даниїла, які були успішними чиновниками у вавилонського царя (вочевидь досконало знаючи місцеву мову та звичаї). Однак це не заважало їм дотримуватися своєї традиції: вони відмовлялись їсти некошерну їжу і сміливо пішли у розжарену піч за відмову поклонятись ідолам. Навіть окупація чи неволя не здатні зламати волю людини та її національну свідомість. Ізраїль та Україна — приклад цього.

 

«Україну створив Ленін»

Радянська, а тепер російська історіографія вперто ігнорувала існування Української Народної Республіки, хоча Радянський Союз визнавав її незалежність. Якщо УНР існувала — то очевидним стає факт її окупації совєтами. Україну остаточно розділили поляки з совєтами 18 березня 1921 рок, підписавши Ризький договір. Однак «історична справедливість» не забарилась, і вже 23 серпня 1939 року Польща була розділена на підставі пакту Ріббентропа-Молотова.

 

 

Те саме раніше казали про Ізраїль як «штучну державу»; однак ця «штучна» країна має глибоке коріння, бойовий дух і успішно протистоїть ворогам. Сьогодні кожний день існування України — це ще один цвях у міф Великої Росії, а заодно України як її «невід’ємної частини».

 

«Російська армія — непереможна»

Тут потрібно згадати битви, в яких українці успішно відбивали атаки «братів». Битва під Оршею 8 вересня 1514 року між 15-тисячним військом під командуванням князя Костянтина Івановича Острозького та московською армією на чолі з воєводою Іваном Челядніним закінчилась цілковитим розгромом московитів.

Конотоп — де сьогодні відбуваються важкі бої — теж має символічне значення. Це місце сили, де 9 липня 1659 року війська гетьмана Івана Виговського розбили московитів.

 

 

Ось так описував історик Сергій Соловйов реакцію царя: «Цвіт московської кінноти, що відбув щасливі походи 1654 і 1655 років, загинув за один день, і вже ніколи після того цар московський не був у змозі вивести в поле такого блискучого війська. У жалобній одежі вийшов цар Олексій Михайлович до народу, й жах охопив Москву. Удар був тим важчий, що був несподіваним; та ще після таких блискучих успіхів! Ще нещодавно Долгорукий привів до Москви полоненого гетьмана литовського, нещодавно чулися радісні розмови про торжество Хованського, а зараз Трубецькой, на якого було найбільше надій, “чоловік благоговійний і витончений, у воїнстві щасливий і недругам страшний”, погубив таке величезне військо!»

Це дуже нагадує сьогоднішню ситуацію, коли вище керівництво Росії розгублене і не може повірити у свої величезні втрати.

Це вже було. Владімір Владіміровіч погано вчив історію, бо якби він її вчив, то пам’ятав би про Зимову війну, коли 30 листопада 1939 року радянські війська без проголошення війни вдерлися з усіх можливих сторін у Фінляндію. Фіни були без союзників, покинуті цілим світом, однак змогли ефективно протистояти совітам. Радянська армія мала удвічі більше солдатів і 2000 танків проти 200 фінських. «Ми йдемо у Фінляндію не як завойовники, а як друзі фінського народу», — стверджувалося в інструкції для військ (Путін заявив про визволення українського народу). В авіаційних нальотах совіти бомбили Віїпурі та Гельсінкі, повідомляючи, що жертв серед цивільних нема (те саме заявив Шойгу про Україну). Використовуючи снайперів та коктейлі Молотова, фіни успішно знищували набагато чисельніше радянське військо (що сьогодні роблять українці). Втрати СРСР становили до 40% бойового складу задіяних частин — понад 100 000 чоловік. Фіни втратили частину своєї території, однак совіти вже ніколи не намагалися воювати з ними. Це неймовірно нагадує сучасну ситуацію, коли російські солдати, яким розказали, що вони визволителі, зустрічають шалений спротив.

Якби люди знали історію…

 

 

Якщо говорити біблійно, то ми маємо безліч історій, коли чисельніша армія зазнавала втрат від Ізраїля. Це історія Гедеона та розгромлення мідіян, подвиг Варака і Девори проти Сіскри і багато інших. Очевидно, все це зробив Господь, який береже свій народ.

 

 

На завершення

Це лише кілька міфів, які підтримують російську державність; однак вони не витримують випробування реальністю. Ми бачимо кадри, де російських солдатів, яким обіцяли, що їх вітатимуть квітами, — вітають джавелінами. Брехня лежить в основі державності Росії, відколи Феофан Прокопович використав спадок Київської Русі, яку росіяни почали нищити з часів Боголюбського, щоб перетворити ординський аул у «європейську державу». Москва 400 років була під пануванням Золотої орди! Як пише історик Сергій Плохій — «Вторгнення монголів та їхня тривала присутність поставила руську еліту перед вибором між Сходом (кочівники, Візантія) і Заходом (центральноєвропейські правителі, влада Папи). Вибір став очевидним: Данило Галицький, прийнявши корону від папи Інокентія IV у 1253 році, зробив європейський вибір. Володимирська Русь натомість стала гібридною (візантійсько-монгольською) моделлю, Москва в особі Івана Калити отримала ярлик від хана Узбека як зразковий і покірний васал після поразки Тверського повстання. Відтоді в Росії панує східна модель правління, де цар є всім, а громадяни — нічим, де не поважається приватна власність, де цар може керувати навіть Церквою тощо».

 

 

P.S. Папа Інокентій IV також закликав у своїй буллі до хрестового походу правителів Європи проти монголів. Цей задум не вдався; однак сьогодні можна сказати — цей похід відбувається на наших очах проти Росії, правонаступниці Золотої Орди. Навіть німецькі соціалісти, що дотримувались Ostpolitik Віллі Брандта — тобто дружби з комуністами, — розвернулись на 180о і постачають зброю Україні. Це війна цивілізаційна, війна європейських цінностей та свободи проти тиранії східного зразка.

І на кінець наведемо тут слова потіхи від Андрея Шептицького, який звернувся до народу в темні часи 1944 року, даруючи надію попри морок війни.

«Якщо Христос народився, якщо Він посеред нас, якщо дає свою благодать… — є всяка причина надії. А коли є надія, то можна, треба радуватися і наперекір усяким злидням».

Радіозвернення Митрополита Шептицького до вірних на Різдво 1944 року. 

 

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

Інші статті за темами

ПЕРСОНА

Іван Федорич

МІСЦЕ

← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Ми працюємо завдяки вашій підтримці
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, технічне обслуговування, роботу веб-майстра та гонорари фахівців.

Наші реквізити:

monobank: 5375 4141 1230 7557

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Підтримайте фінансово. Щиро дякуємо!
Напишіть новину на CREDO
Якщо ви маєте що розказати, але початківець у журналістиці, і хочете, щоб про цікаву подію, очевидцем якої ви стали, дізналося якнайбільше людей, можете спробувати свої сили у написанні новин та створенні фоторепортажів на CREDO.

Поля відмічені * обов'язкові для заповнення.

[recaptcha]

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам:

The Coolest compilation of onlyfans porn tapes on PornSOK.com Riisi, peruna vai pasta laihtumiseen? 8 perunamuusin salaisuutta