У своїй книзі «Святість на всі часи» Бенедикт XVI зазначає що конфлікти між святими, наприклад, між апостолами Петром і Павлом, повинні втішати нас, бо вказують на те, що святі не спускаються з неба. Вони — такі ж люди, як і ми з вами.
Всі ми покликані Богом бути святими — такими, якими були вони. Домінік Савіо — хлопчик, що відповів на цей заклик.
Святий Домінік народився у П’ємонті (Італія) 2 квітня 1842 року. У нього було типове дитинство з батьками, братами і сестрами у маленькому містечку неподалік Турина. Він відвідував місцеву парафіяльну школу, поки не сягнув віку, який дозволив йому вступити до ораторію св. Йоана Боско. Там він став для своїх друзів чудовим прикладом милосердя. У 15 років він змушений був покинути ораторій і повернутися додому через хворобу та переконаність у своїй неминучій смерті. Через кілька днів він помер, оточений своєю родиною… і ароматом святості.
Однак, за словами його батька, невдовзі після настання смерті Домінік раптом сів на ліжку і почав уголос захоплюватися дивами, які він бачив на небесах. Потім, так само раптово, він знову впав мертвим. Це есхатологічне чудо юного святого — втішне нагадування про те, що нагорода, яка чекає на кожного, хто витримує до кінця, є справжньою, а вічні істини — правдиві.
З раннього дитинства Домінік прагнув виконувати Божу волю. Невдовзі після прибуття до ораторію він почув, як приїжджий священник виголосив проповідь про досягнення святості. Його вразили три моменти: по-перше, що існує Божа воля на те, щоби кожен став святим; по-друге, що це легко зробити; по-третє, що на небесах на кожного, хто стане святим, чекає велика нагорода.
Домінік почав ревно поститися на хлібі і воді і практикувати умертвлення плоті: носити волосяницю і спати на камінні. Однак, коли його вчителі дізналися, що він робить, вони заборонили йому дотримуватися цього режиму голодування і покути на тій підставі, що це шкодить його здоров’ю, і заборонили брати на себе будь-які подібні зобов’язання без дозволу. Святий Йоан Боско сказав своєму учневі, що він може стати великим святим, якщо буде повністю слухняний своїм керівникам в усьому, окрім гріха. «Покута, якої Бог хоче від тебе, це просто послух. Якщо ти будеш слухняним, цього вистачить на все», — сказав він.
Домінік був незадоволений. Він вважав послух необхідністю, а тому — недостатнім для покути. Але святий Йоан Боско пояснив, що все, через що пройшов Домінік, стане заслугою в очах Божих, якщо воно було запропоноване Йому. Завдяки послуху Домінік міг віддати Господу більшу славу, ніж завдяки численним довгим і важким покутам, бо «послух ліпший від жертви, слухняність — від баранячого жиру» (1Сам 15, 22). Таким чином Домінік віддав себе Богові через послух, вірячи, що стане святим, якщо коритиметься своїм старшим. Згодом він почав дотримуватися сентенції: «Я не можу робити великих справ, але я можу робити малі речі з великою любов’ю».
У часи святого Домініка діти зазвичай приступали до Першого Причастя у 12 років. Але Домінік отримав дозвіл прийняти Господа у 7 років через виняткове розуміння та любов до Нього. Того дня, який він назвав «найщасливішим і найпрекраснішим днем свого життя», він склав чотири обітниці, якими керувався з того часу: ходити до сповіді та Причастя так часто, як це дозволяв йому сповідник; особливим чином освячувати неділі та святі дні; мати Ісуса і Марію за своїх найголовніших друзів; надавати перевагу смерті, але не гріху. З Божою благодаттю ці обітниці Домініка, прості за своїми цілями, можуть стати також і нашими.
Святий Домінік Савіо — це приклад прихованої святості. Цей тихий, непомітний приклад прокладає нам шлях, який можна наслідувати. Він повністю віддав себе служінню своїм братам і прожив звичайне учнівське життя надзвичайним чином. Регулярне відвідування Святої Меси і прийняття Причастя з великою любов’ю і благоговінням, часті сповіді, щоденні приховані жертви і мовчазне співстраждання з Богом — це ті речі, які зробили Домініка Савіо святим. Це те, що зробить великими святими і нас, якщо ми будемо робити це добре і наполегливо.
Домінік готувався до кожної Святої Меси і щоразу дякував після її завершення. Він дотримувався здорового покаяння, не ставши скрупульозним, але слухаючись свого сповідника, який дозволяв йому сповідатися не частіше, ніж раз на тиждень. Святий Йоан Боско у своїй книзі «Життя святого Домініка Савіо» стверджує, що Домінік «головним чином гідний наслідування для відвідування сповіді». Саме це Таїнство, за його словами, керувало Домініком протягом життя і втішало у момент смерті. Він ніколи не переставав каятися, покладаючись на Боже Милосердя, скільки би разів він не впав, незалежно від кількості чи масштабу його страждань.
Можливо, святий Домінік не пройшов тієї міри страждань, як інші великі святі. Але, попри це, він великий святий, тому що він був вірним Божій волі. Святий апостол Павло казав: «Любов ніколи не переминає. Пророцтва зникнуть, мови замовкнуть, знання зникне» (1Кор 13, 8). Тому саме любов може зробити вас святими, а з цього випливає, що любити Бога — це виконувати Його волю. «Якщо любите ви Мене, то Мої заповіді берегтимете» (Йн 14, 15).
Усі великі святі героїчно наслідують Христа. Вони мужньо терплять свої випробування. Вони непохитні у вірі до кінця. Життя — це безперервна битва з силами темряви, і з віком не стане легше. Але завдяки молитвам і прикладу святого Домініка Савіо ми маємо ще одного вірного заступника, який веде нас до Бога. Нам було би добре діяти відповідно до його слів: «Попроси Ісуса зробити тебе святим. Адже це може зробити тільки Він. Регулярно ходи до сповіді і причащайся якомога частіше».
Святий Домініку Савіо, молись за нас, нині і в годину смерті нашої.
Переклад CREDO за: Едвард Кервін, Catholic Exchange