Чимало батьків виходять із припущення, що діти віку Гіацинти і Франциска ще неспроможні зрозуміти суть людського життя. Чи це справді так? А може, ми самі погано розуміємо цю суть? І чи не буде потім запізно?
Святі Франциск і Гіацинта Марту ніколи не ходили до школи. Вони не вміли ані читати, ані писати. Їм не було дано пережити підлітковий вік (вони померли у віці 9 і 10 років). Чи можуть вони бути натхненням для дітей ХХІ століття та їхніх батьків, які живуть у кардинально іншій дійсності?
Якнайбільше!
Діти з Фатіми
Діти з місцевості Алжустрел на півдні Португалії, які 1917 року стали безпосередніми учасниками об’явлень у Фатімі, яких беатифікував Йоан Павло ІІ (13 травня 2002) і канонізував Папа Франциск, сьогодні знані в усьому світі.
Самі вони навіть уявити не могли, що колись стануть героями релігійної літератури, а їхні імена опиняться в Месалах і молитовниках. Ба навіть — в усіх енциклопедіях і лексиконах про історію ХХ століття.
Напевно важко стосовно дітей, що так мало прожили, будувати якісь здогадки, як поточились би їхні долі. Що могло би статися, якби не європейська епідемія грипу-«іспанки», від якого під кінець Першої світової вимерли мільйони мешканців Старого континенту, і фатімські візіонери теж.
Чи вони би закінчили школу і, подібно як третя візіонерка, Лусія душ Сантуш, вибрали б чернече життя і дочекалися Третього тисячоліття? А може, створили би за кільканадцять років свої сім’ї? Бог для них, однак, написав зовсім інший сценарій, не давши дочекатися подальшої, вельми бурхливої історії ХХ століття.
Універсальне фатімське послання
Гіацинта і Франциск жили в зовсім інші часи. Вони не знали жодних сучасних (навіть у свою епоху) винаходів техніки. Допомагали пасти вівці й фактично ніколи не покидали околиць своєї рідної місцевості й парафії.
В людському сенсі марійні об’явлення, отримані цими дітьми влітку і восени 1917 року, викликали на їхні голови додаткові труднощі: їх затримала поліція вже за два місяці після першого видіння.
Послання, які вони почули і переказали — заохочення інших до молитви Розарію за навернення грішників і винагородження за численні гріхи, а також прохання про мир у світі й молитва в намірах папи — насправді такі універсальні, що пасують якому завгодно часові. Також і нашим дням, які зазнали труднощів пандемії, ізоляції, а потім ще й війни. Це безсумнівно негативно впливає на розвиток дитини!
Величезне значення досвіду дитинства
Людям ХХІ століття діти, що моляться за цілий світ і віддають за нього свої страждання Христу і Богородиці, видаються явищем щонайменше непересічним і складним для пояснення.
Культурні та цивілізаційні зміни, зокрема подовження середньостатистичної тривалості життя, сьогодні відтягують у часі також дозрівання наймолодших. 10-11-річки найчастіше щойно приступили до Першого Причастя. Вони ще тільки вчаться бути у спільноті Церкви, більш чи менш регулярно ходять на катехизи. Вони пізнають не тільки істини віри, але також основи літургійного життя й молитви.
Чимало батьків та опікунів виходять із припущення, що діти в такому віці ще неспроможні зрозуміти суть духовного життя. На зріле провадження релігійного життя, вважають вони, відповідний час настане разом із відповідним віком.
Ніхто не заперечує, що віра і релігійне функціонування людини змінюються разом із дозріванням та еволюцією її розуміння світу. Це зазвичай не стани «константи», вони проходять різного роду перетворення, часто бувають «синусоїдами» злетів і падінь. Більшість психологів та вихователів, однак, підкреслюють той факт, що досвід і навички з періоду дитинства мають вельми суттєвий вплив на ціле людське життя та формування нашої особистості.
Наука 1: щоб не знеохотити до віри
Було би добре, щоб ці перші свідомі кроки в Церкві, які роблять діти у віці Гіацинти і Франциска, полягали не тільки у засвоєнні «сухого» релігійного знання і практикуванні конкретних молитов.
Вочевидь, у певних вимірах це дітям також потрібне. Однак, обмежуючись тільки викладенням певного набору фактографічної інформації та жестів, завченням напам’ять певних абстрактних для дитини теологічних формул, можна легко знеохотити малечу до віри взагалі.
Дитина, яка побачить у релігійному житті якийсь бездушний автоматизм і повторюваний набір фасадних жестів, може без особливих труднощів втратити з очей головну мету віри. А нею є, насамперед, встановлення живих стосунків із Богом Живим. А по-друге — також і те, що має випливає з цих живих стосунків, тобто правильне ставлення до іншої людини: ровесників, учителів, батьків та опікунів, а також світу тварин і природи загалом.
Гіацинта і Франциск приходять тут із допомогою саме як зразки виховання. Тут не йдеться про повне копіювання їхнього щоденного життя, що за наших умов було би і неможливим для виконання, і небажаним. Треба звернути увагу на саму суть послання з Фатіми: допомога іншим через молитву та вчинки.
Наука 2: щоб діти звернулися до Бога
Завдяки тим об’явленням португальські діти зрозуміти, що сенс християнства це не виключно особистий розвиток та зосередження на власних стосунках із Богом, але певний вид відповідальності за ближнього.
Тому дитині варто старатися показувати, що щоденна молитва це не навичка в стилі чищення зубів перед сном або миття рук перед обідом. Це спосіб допомогти іншій людині та вираження турботи про неї.
Франциск і Гіацинта мали молитися за грішників і тих, хто потребував навернення. І вони справді взялися за це завдання. Всі свідчення показують, що ця щоденна молитва змінила їхній спосіб життя. Вони почали ставитися з більшою турботою та увагою до близьких, і навіть до тварин. Були більше охочі допомагати і вислуховувати всіх, хто до них звертався з конкретними проханнями чи навіть проблемами.
Тому можна просити дітей, щоб вони увечері або протягом дня зверталися до Бога своїми словами. Найкраще перед цим сказати їм, що хтось близький саме переживає якийсь клопіт і потребує допомоги.
Однією з форм такої допомоги може бути навіть коротка і проста молитва дитини в намірі цієї людини — наприклад, хворого в сім’ї або у школі.
Наука 3: молитва за проблемних ровесників
Досить частою формою поведінки дітей є своєрідна форма скарг чи «обмова» поведінки й навіть вигляду ровесників. Цю специфіку дитячої психіки можна постаратися скерувати на правильний шлях допомоги та солідарності щодо іншої людини.
Якщо дитина скаржиться, що до неї чіпляється ровесник у школі чи під час ігор, легковажити цього не годиться. Вислухаймо ці нарікання з увагою. Але водночас вкажімо, що погана поведінка ровесників могла стати наслідком проблем, клопотів чи поганого настрою, який мине.
І одразу запропонуймо, щоб дитина помолилася за того, хто їй надокучає. Стараймося пояснити, що це буде набагато кращою та дієвішою допомогою, ніж відповідь «злом за зло».
Намовляймо також наймолодших до молитви за ровесників, які навчаються гірше, може — гірше одягнені й не мають такого гарного шкільного приладдя та іграшок.
Наука 4: ділитися тим, що маємо
Показуймо при цьому ту просту істину, що не можна обмежуватися тільки молитвою. Кожна молитва повинна мати своє продовження у вигляді реальної допомоги. Поділитися іграшками, їжею, може — одягом та пристроями для комунікації.
Подібно як Гіацинта і Франциск практикували аскезу й навіть невеликі зречення жертвували за людей довкола них, так і ми вчімо дітей, що те, що ми маємо, належить не тільки нам, але також може бути чимсь, що принесе радість іншим.
Шлях святих дітей із Португалії в умовах ХХІ століття зовсім не мусить бути пов’язаний з поясненням дітям есхатологічних проблем. А також не має вести до викликання в них страху перед апокаліптичними сценаріями про кінець світу і християнства. А саме такого роду спрощення про об’явлення у Фатімі часто присутні в медіях, що женуться за клікабельністю.
Жива наука віри
Найважливіше послання, яке нині пов’язане зі святими Гіацинтою і Франциском, пов’язане з тим, що Церква — це жива спільнота, об’єднана навколо Живого Бога. Спільнота, в якій ми всі повинні одне одного підтримувати, одне одному допомагати і ставитися одне до одного з любов’ю та доброзичливістю.
Така жива наука віри і Церкви як великої люблячої родини буде корисним виконанням духовного заповіту малих апостолів з Іберійського півострова.
Переклад CREDO за: Лукаш Кобешко, Aleteia
Фото: Nastyaofly | Shutterstock