Інтерв’ю

Голова єпископату Польщі: Я повертаюся з Києва з надією на відродження України та Європи 

23 Травня 2022, 20:16 1809

Далекосяжним плодом може бути справжнє польсько-українське примирення. Це була б історична подія. Як поляки й українці, ми можемо разом створити щось велике, — каже архієпископ Станіслав Ґондецький, підсумовуючи візит польських єпископів в Україну. Голова Конференції єпископів Польщі додає, що повертається з Києва з надією на відродження України, а потім і Європи. 

 

 

— Одним із важливих, символічних моментів візиту польських єпископів в Україну було відвідання Бучі та Ірпеня, місць геноциду, скоєного росіянами. Про що Ви там думали і що відчували? 

— Росіяни зупинилися за 15 км від кордонів української столиці і лише диво врятувало Київ від поразки. Їх оточили з трьох сторін, і для замкнення кола достатньо було закрити четверту сторону. Лише рішучість українських воїнів не допустила висадки повітряного десанту з четвертого боку. В Ірпені, проїжджаючи дорогою на Бучу – ми бачили, як внаслідок обстрілу танків особливо постраждали будівлі від дороги. Масштаб збитків був подібний до того, що я бачив в Іраку та Сирії. Коли ж доїхали до Бучі й молилися над місцем поховання загиблих, вже ексгумованих, мене супроводжувала сумна думка, що людська цивілізація в істотних речах не робить жодного поступу. За останні десятиліття у нас було стільки декларацій і заклинань, що за нинішнього рівня цивілізації подібні злочини вже неможливі, але вбивство людей виявилося так само можливим, як і раніше. У світі немає жодного гуманітарного прогресу, окрім технологічних досягнень, які роблять можливими вбивства у більших масштабах. Як тільки з’явиться політичний лідер з потрібною силою і метою знищити своїх опонентів, він це зробить, і ніхто не зможе його зупинити. У Бучі перед очима  постає Катинь. Насправді мало що змінилося. Стосовно України – це побоювання, що вкорінена там демократія може проникнути всередину Російської Федерації і розірвати її зсередини. Чого не можуть допустити правителі Російської Федерації. Інші мотиви розв’язання цієї війни абсолютно другорядні. 

 

 

— Ці злочини показують, що людство не прогресує. Але, з іншого боку, Україна – це місце в Європі, де насправді борються за цінності з переконанням, що за них навіть варто віддати своє життя… 

– У мене таке враження, що коли йдеться про посилання на цінності – європейська цивілізація переживає глибоку кризу. В Україні інакше. Люди прагнуть боротися за найважливіші цінності: християнські та європейські водночас. Вони показують, яку велику цінність для них має свобода. Ці цінності вони ставлять вище за власне життя. Такий тип людей сьогодні зустрічається рідко. 

— Отже, незважаючи на ці злочини, гніт смерті, руїни та море страждань, плине якась надія з України?

– Надія спершу на відродження самої України, а потім і Європи. Бо хоча Україна була серйозно ослаблена з економічної точки зору, з точки зору вірності цінностям, Україна стала прикладом для всіх нас. Українці в цьому плані унікальні. 

 

 

— Починаючи від президента Зеленського до простого солдата на фронті…

— Так. Про президента казали, що він звичайний комік, а він виявився кимось особливим. Це стосується і рядових солдатів та їх рішучості боротися за свободу. Їдучи в Україну, ми зустрічаємося з якоюсь загадкою.. Про цю загадку в своїх щоденних посланнях говорить архієпископ Шевчук.

 

— Перебування польських єпископів було нагодою для важливих і глибоких розмов з главами Церков, присутніми в Україні. Почнемо із зустрічі з Главою Української Греко-Католицької Церкви Верховним архієпископом Святославом Шевчуком. Про що ви говорили, які нові ідеї чи проєкти співпраці з’явилися? 

— Ми розмовляли між іншим про необхідність продовження польсько-українського примирення. Архієпископ Шевчук розповів нам про розмову прем’єр-міністра України з главою польського уряду Моравецьким. У ній йшлося про необхідність спільних історичних досліджень та про необхідність певних жестів, які б доходили до людей. Українська сторона готова розблокувати певні ініціативи, наприклад, ексгумацію волинських жертв. Під час нашої розмови зі Святославом Шевчуком обидві сторони наголосили, що нам потрібен новий динамізм польсько-українського примирення і що наші Церкви можуть зіграти в цьому дуже важливу роль. Зрештою, потрібен текст, подібний до листа польських єпископів до німецьких єпископів: пам’ятаємо і прощаємо. 

 

 

— Щодо процесу польсько-українського примирення, то не забуваймо, що його започаткував Йоан Павло ІІ під час тисячоліття хрещення Русі, наприкінці 1980-х років. Пізніше відбулися його послідовні етапи, зустрічі та численні документи. Що слід зробити сьогодні? 

– Зближення двох наших спільнот, яке зараз відбувається внаслідок війни, створює хороший ґрунт для продовження цього процесу. Але поглиблення необхідне, тому що багато травм минулого досі перебувають у нашій свідомості. Ці демони можуть знову прокинутися. Візьмемо, наприклад, справу про волинський злочин. Тепер є умови для взаємного синтезу українських і польських поглядів на історію. З українського боку можна побачити доброзичливість, наприклад, кілька днів тому на «Цвинтарі орлят» у Львові повернули скульптури левів, зроблені кілька років тому. Дав би Бог, щоб наприкінці цього шляху, за допомогою Церков, дійшло до того, що було досягнуто обміном листів німецьких та польських єпископів під час Другого Ватиканського Собору. 

Ми також говорили про допомогу, за яку українці дуже вдячні. Мова йшла про необхідність її довготривалого надання. Тим більше, Україна – дуже велика країна, і довозити гуманітарну допомогу на схід не так просто. У мене таке враження, що процес прийняття біженців та допомога багатьох польських парафій чи монастирів конкретним парафіям в Україні створили багато партнерських стосунків, які варто продовжувати. 

 

 

— Зустріч з митрополитом Епіфанієм, главою Православної Церкви України, мала історичне значення. Це була перша зустріч представників обох єпископатів на такому високому рівні. Якою Ви бачите цю Церкву та подальшу співпрацю з нею? 

– Ця зустріч була надзвичайно цікавою. У мене таке враження, що ми налагодили хороший контакт із митрополитом Епіфанієм та архієпископом Євстратієм, що його супроводжував. Вони дуже привітно прийняли нашу делегацію, підкресливши, що для них це дуже важлива подія. Митрополит Епіфаній детально розповів нам про Православну Церкву України, а також про Російську Православну Церкву в Україні. Остання через поведінку патріарха Кирила та його підтримку війни стрімко втрачає свій авторитет і вірних. До Православної Церкви України переходять цілі парафії. При цьому митрополит Епіфаній наголосив, що не слід приймати кожного вірянина, який бажає змінити свою церковну приналежність. Це тому, що серед них можуть бути проросійські агенти. Наприклад, він розповів про священника московської церкви, який надавав росіянам інформацію для коригування авіаобстрілів. Ми загалом знаємо, яку роль відіграла російська «п’ята колона» в Україні на початку війни. У багатьох містах, куди входила російська армія, вони позначали будинки, де слід заарештовувати чи вбивати мешканців. Своєю чергою архієпископ Шевчук повідомив нам, що навіть до його кафедрального хору були введені проросійські агенти, і це ще за півроку до входу російських військ. 

 

 

— Православна Церква України є однією з найважливіших Православних Церков у цій частині Європи та світу. А оскільки вона дуже екуменічна, то, напевно, має стати важливим партнером у католицько-православному діалозі. Як ви бачите таку ситуацію? 

– В розмові з митрополитом Епіфанієм йшлося про дуже позитивні екуменічні контакти в Україні. Там діє Всеукраїнська Рада Церков і релігійних організацій, яка об’єднує глав 16 найбільших релігійних громад: православних, католицьких обох обрядів, протестантських, іудеїв та мусульман. Ця рада збирається щомісяця і є платформою для багатьох спільних ініціатив. Вона дуже інтенсивно працює під час війни. Також існує тісна співпраця між Православною Церквою України та Греко-Католицькою Церквою, що є характерним для України явищем. Наприклад, спільні молитви для них є чимось цілком нормальним, але, наприклад, Московська Православна Церква ніколи на це не погодиться. 

 

 

— Отже Україна може бути територією, де є ґрунт для розбудови єдності Церкви, що є метою всього екуменічного діалогу, єдності, до якої закликав сам Ісус. 

– І тим більше про необхідність цієї єдності сьогодні свідчить критична ситуація, пов’язана з війною. Представники Церков в Україні бачать у ній невідкладне завдання. 

 

 

— Ще одна важлива зустріч єпископів у Києві – зустріч з архієпископом Полом Ґаллагером, секретарем з міжнародних відносин Святого Престолу. Я знаю, що Ви, владико, маєте зауваження щодо поточної східної політики Ватикану, адже нещодавно вручили Папі спеціальний лист-па’мятку на цю тему. Про що там йдеться? 

– На мою думку, підхід Ватикану до Росії має змінитися на більш зрілий, оскільки старий і нинішній підхід виглядає дуже наївним і утопічним. Звісно, ​​мета благородна, тобто налагодження контактів і діалогу, що випливає з того, що Росія велика і заслуговує на повагу. Але це не супроводжується достатньо серйозною рефлексією з боку Ватикану. Для Росії Ватикан – важлива структура, але водночас його треба принижувати, що вже неодноразово показував сам Путін, навмисно запізнюючись на кілька годин на заплановану зустріч з Папою. Святий Престол повинен розуміти, що у відносинах з Росією, м’яко кажучи, варто бути обережнішим, бо з досвіду країн Центральної та Східної Європи здається, що брехня є другою натурою російської дипломатії. З іншого боку, схоже, що країни Центральної та Східної Європи недооцінені дипломатією Ватикану. Ми добре знаємо це з минулого. Протягом десятиліть до них ставились «per nogam» (легковажно – ред). Кард.Стефан Вишинський намагався це змінити, але я не думаю, що йому вдалося. (…) Лише понтифікат Йоана Павла ІІ приніс докорінну зміну, але зараз, здається, ми повертаємося до старої лінії. 

 

— Владико, як Ви можете оцінити нинішню діяльність ватиканської дипломатії? 

– Слід пам’ятати, що Святий Престол завжди нейтральний у своїй дипломатичній діяльності і намагається зберігати неупередженість у підході до воюючих сторін. Ватиканська дипломатія – розуміючи, що християни часто воюють з обох сторін – не вказує на одного агресора, а намагається зробити все можливе, щоб досягти мирного завершення дипломатичними зусиллями. Але сьогодні, в умовах війни – як наголошує архієпископ Шевчук – найважливіше, щоб Святий Престол підтримував Україну на всіх рівнях, а не керувався утопічними думками, що черпаються з теології спасіння. Ця думка Блаженнішого Святослава про природний цикл прийняття рішень була мені дуже цікавою. Він стверджував, що солдат найшвидше реагує на реальність і є природним барометром ситуації. (…) Пізніше політики реагують на війну, зазвичай їм потрібно два-три тижні, щоб дізнатися про ситуацію і вжити відповідних заходів. Дипломати реагують найпізніше – через місяці. Тому для більш серйозних міжнародних угод потрібно надзвичайно багато часу. І коли щодня гинуть сотні й тисячі людей, запізніла реакція дипломатії стає справжньою катастрофою. 

Зустріч архієпископа Ґаллагера з нашою делегацією відбувся у четвер увечері. Архієпископ Ґаллагер повідомив мені, що кард. Паролін вдячний за лист до Ґеорґа Бецінґа, голови єпископату Німеччини, в якому я критикував німецький синодальний шлях. На інші теми не було часу. 

 

 

— Як Ви бачите питання візиту Святішого Отця Франциска в Україну? 

– У п’ятницю архієпископ Ґаллагер мав переговори з президентом України Зеленським та міністром закордонних справ Кулебою, і ця тема, ймовірно, була порушена. У мене немає інформації про це, оскільки тоді нас уже не було в Києві. З іншого боку, митрополити, з якими ми спілкувалися, а також архієпископ Шевчук і архієпископ Мокшицький вважають, що в нинішніх умовах візит Папи радше неможливий. Адже будь-які великі зібрання людей дуже небезпечні. І Папа не може приїхати лише на зустріч з президентом, членами уряду та єпископами. Таке паломництво було б безглуздим. Це також має бути зустріч із божим людом. Потрібно почекати, поки ситуація стане більш безпечною. 

— Якими можуть бути плоди візиту польських єпископів в Україну? 

– Наш візит мав – м’яко кажучи – історичний вимір, будучи глибоко релігійною подією, без політичних акцентів. Це призведе до більшої довіри України до Польщі та більшої довіри Польщі до України. Доброзичливе знайомство завжди означає бути дуже відкритим. Далекосяжним плодом цього візиту може бути справжнє польсько-українське примирення. Це була б історична подія. Як поляки та українці, ми можемо створити щось велике разом. Зараз потрібна тісна співпраця між Україною, Польщею та Литвою. Якщо ми хочемо захистити себе від російської агресії, нам потрібен тісний союз між цими трьома країнами і віра в те, що Євангеліє приносить справжнє внутрішнє звільнення. 

 

 

Марцін Пшецішевський, КАІ
Фото: Українська Греко-Католицька Церква

 

 

Інші статті за темами

СЮЖЕТ

ПЕРСОНА

← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Ми працюємо завдяки вашій підтримці
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, технічне обслуговування, роботу веб-майстра та гонорари фахівців.

Наші реквізити:

monobank: 5375 4141 1230 7557

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Підтримайте фінансово. Щиро дякуємо!
Напишіть новину на CREDO
Якщо ви маєте що розказати, але початківець у журналістиці, і хочете, щоб про цікаву подію, очевидцем якої ви стали, дізналося якнайбільше людей, можете спробувати свої сили у написанні новин та створенні фоторепортажів на CREDO.

Поля відмічені * обов'язкові для заповнення.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: