«Те, що відбувається зараз в Україні, є надприродне, священне, таїнственне. Світ, керуючись своїми калькуляціями каже: “Це неможливо”. А воно було, вже є, і стає тим, чого ніхто не міг вирахувати. Тому що Божої благодаті не можна вирахувати. На неї треба бути відкритим. Ми живемо в трагічний, але одночасно благодатний час», — владика Борис Ґудзяк.
З перших днів повномасштабної війни Філадельфійська архиєпархія УГКЦ у США, яку очолює владика Борис Ґудзяк, стала надійним тилом для українців, які воюють на фронті, і для тих, які змушені були покинути свої домівки. Організація гуманітарної допомоги, інформаційні кампанії, щоб розповісти світові про війну, неустанна молитва — важливі фронти, на яких працює команда архиєпархії.
Наприкінці травня президент УКУ митрополит Борис приїхав на кілька днів в Україну, щоби слухати, побути поруч у біді, побачитися з воїнами, зрозуміти нагальні потреби. А потім — знову повернутися у США, аби далі працювати для перемоги. У цей стислий час ми мали на розмову лише 30 хвилин. Однак нам вдалося зафіксувати відчуття владики Бориса про ці криваві події, як він та його команда реагують на воєнні виклики, як Україна сьогодні преображує весь світ та яким є новий тип лідерства – читайте та дивіться відео.
Про те, як дізнався про початок повномасштабної війни
Після двотижневого перебування в Україні і тижня в Римі, 24-го лютого я був у Парижі. О шостій ранку отець Роман Остап’юк прибіг до моєї кімнати і каже: «Вставайте, війна». Думаю, як і всі ми, я пережив шок. Але це не було несподіванкою. Війна була сподівана, однак все одно шокуюча. Сподівана, бо вона вже тривала 8 років. Різні міжнародні розвідки чітко говорили, що повномасштабна війна почнеться з дня на день, з години на годину. 21 лютого президент путін виступив із ганебною доповіддю, насиченою ненавистю до всього українського. І відбулася інкорпорація так званих республік ДНР і ЛНР в росію.
Давид і Голіаф
Війна є найгіршим людським лукавством. Ми надіємось, що вона відійде, закінчиться. Але лукавство не завжди саме відходить. З ним треба боротися. І з першого дня ми побачили, як гідно Україна бореться зі злом. У світі — Америці, Франції, Нідерландах, Польщі — є однозначна оцінка, що Україна по стороні добра, а росія неспровоковано нападає, нищить. Це не означає, що всі українці святі; але у війні, що триває, питання стоїть чітко: або чорне, або біле. Це мобілізує людей у вільному світі, там, де є доступ до інформації. Інформація є досить повною, точною і глибокою. Доступні розслідування воєнних злочинів, які проводять провідні медіа, такі як The New York Times, CNN.
І прості люди, і дедалі більше політиків стають по стороні України, постороні добра і правди. Чому? Бо видно різницю в обличчі України і росії. Якщо росію представляє президент, який сидить на відстані 10-ти метрів за столом у перестрашено-агресивній стилістиці, то Україна — від президента до студентів, від військових до волонтерів, від дітей, які вітають солдатів, до матерів, — є людською. Ми бачимо людські обличчя, свобідні вислови, свобідні сльози, гумор, пісні, меми. Це творить образ Давида, який не боїться Голіафа. Перед нашими очима низка біблійних тем: від старозавітних до євангельських, які є в центрі нашої віри зараз. Піст і Великдень цього року були такими, як ніколи. Ми переживали і відчували, що Христос з нами. Він у наших стражданнях, терпить з українським народом. Український народ розпинається з Христом. І буде Воскресіння.
Кожного разу, коли я дзвоню в Україну, а це кілька разів на день, — до єпископів, студентів, журналістів, політиків, чи членів родини, — всі доволі спокійні, з бойовим настроєм кажуть: «У нас немає іншого виходу. Добро має виграти. Божа правда має перемогти». Це дає нам всім велике натхнення. І за це я українцям глибоко вдячний.
Віра на війні
Війна травмує. Але якщо її зустрічати з вірою, розуміти, що після тілесної смерті починається вічне життя, все набирає іншої перспективи. Ми не є мазохістами: ніхто собі і чужим не повинен бажати терпіння, смерті, зла. Але людина, яка чує Боже благословення, дивиться інакше на війну. Вона відчуває Боже милосердя, гостинність, слова Божі, які промовляють: «В Моєму домі є багато кімнат». Людина з вірою по-іншому переживає перспективи страждання і смерті, аніж та, в якої тієї віри немає.
Західна культура сьогодні не завжди має таку віру. Смерть вважається чимось немислимим: це абсолютний кінець, гаплик, чорна яма, прірва. Ми туди навіть не дивимось, бо не знаємо, як давати собі раду. А в Україні є стільки добровольців , воїнів, які готові проявляти найвищу любов, бо «Ніхто більшої любові не має над та, яку хто свою душу поклав би за друзів своїх». (Йн 15,13). В Україні люди віддають своє життя, бо знають, що є щось більше, ніж це [земне] життя. Вони роблять це чи свідомо, чи підсвідомо, без декларацій. І це дивує світ. Це змушує людей переосмислювати. Зараз переосмислюється все: світова система, безпекова політика, система харчування, енергетики. Українське питання провокує глобальні зміни, перш за все через те, що в Україні є віра, українці вірять в цінності, які не продаються, за які люди віддають життя.
Ми не будемо рабами й не повернемося до дому неволі
В історії людства жодну подію не висвітлювали так універсально, як війну в Україні: українське геройство, свідчення мільйонів людей, які знімають цю війну, про неї говорять від серця до серця, від особи до особи. І це промовляє. Воно бумерангом повертається, та підтримує українців. Українці розуміють, світ знає і про їхню біду, і про воєнні злочини. І що попри те, що росія має в 10 чи в 20 разів більше озброєння, фінансів, Україна стоїть за принципи, які забезпечують мир, а не агресію, за принципи, які є Божими: гідність і свобода людини.
Це велика трагедія для України і світу, що є такі імперії як росія, що є такі люди, які вважають, що не вистачить мати територію, що вміщує 28 Україн, треба мати 29-ту. Не вистачить мати 11 часових смуг, а треба загарбати ще. Гріх Адама — прототипний гріх у Святому Письмі. Адам, якому Бог дав все, вирішив: «Мені мало, не вистачає. Я ще загарбаю, захоплю». Його жест символом протиставлення до Божої любові.
Російська культура насичена імперською свідомістю. Імперія потребує колонії, а колонія творить рабів. Українці ж кажуть: «Друзі, рабство закінчилось. Ми рабами не будемо. Ми до дому неволі не повернемось. Ми виходимо з Єгипту до обіцяної землі, до Божої гідності і Божої правди». Це є епохальний момент не лише в українській, а й у світовій історії.
Україна стала донором нових смислів для світу
Я старався ще на Майдані у 2013-2014 роках говорити, що наші бажання бути в Європейському Союзі реалізуються тоді, коли ми зрозуміємо, що маємо йти не як прохачі, а як донори. І українці стали донорами.
Європа почала тріскати: відбувся Brexit. Інші країни ставили питання залишатися чи ні в Європейському Союзі. Сьогодні Україна дала нові смисли Європі. І Європа об’єдналась завдяки Україні. НАТО зміцнилася. Різні покоління задумуються над основними поняттями: життям, смертю, правдою, свободою, демократією…
Україна стала донором через жертву людей, але передовсім через Божу благодать. Ми бачимо, як змінився наш президент. Думаю, його міняє народ, який через страсті, через хресну дорогу, крізь пекло двадцятого століття, крізь революції ріс. Дозрівало громадянське суспільство. Молоде покоління відстоювало принципи. І Бог це благословив. Це є великий дар. Те, що відбувається зараз в Україні, є надприродне, священне, таїнственне. Думаю, що відбувається таїнство. А світ якимись калькуляціями каже: «Це неможливо». Того не могло бути, цього не може бути, а цього не буде… А воно було, вже є, і стає тим, чого ніхто не міг вирахувати. Тому, що Божої ласки не можна вирахувати. На неї треба бути відкритим. Ми живемо в трагічний час, але одночасно благодатний.
Ми хочемо сіяти правду
Щодня ми у Філадельфійській архиєпархії УГКЦ у США працюємо на таких фронтах: молитовний, інформаційний/адвокація, гуманітарний. Наші працівники і вірні мобілізовані у цих напрямках. За моїми підрахунками, католики в Америці зібрали вже понад 100 млн доларів на гуманітарні потреби українців. Це також тому, що вони знають про Україну. Наші єпископи вже 100 років присутні в Америці і пояснюють, віряни спілкуються з суспільством. Натхнення, співчуття, симпатія та солідарність множаться. Вчора (розмова відбулася 29 травня) архиєпископ Бостона, кардинал Шон Патрик О’Меллі, написав у своїй газеті: «Я мав розмову з владикою Борисом десять днів тому, і ми вирішили передати 1 мільйон доларів на гуманітарні потреби українців». Ми хочемо сіяти правду про Україну.
З нагоди перших 100 днів війни організовуємо екуменічну панахиду в найвідомішій церкві Америки, у катедрі святого Патрика в Нью-Йорку, яку очолить кардинал Тімоті Долан, архиєпископ Нью-Йорка, великий приятель України. Такі молитви відбувались в Філадельфії, Вашингтоні. Наприклад, ми молилися під час третього тижня війни перед російським посольством у Вашингтоні із 15 рабинами. . Єпископи і наші священники у різних єпархіях організовують міжконфесійні молитви.
Українці прокинулися. Люди віднаходять свою тотожність і просто незліченна кількість українців по всьому світу долучаються. Наприклад, Міла Куніс з Чернівців, яка роками себе в Америці представляла як росіянка, раптом відкрила свою українську тотожність. Вони з чоловіком зібрали вже понад 30 мільйонів на гуманітарні потреби України. Мільйони людей зворушені, бо бачать, що тут є правда. І їм не можна лишатися далі осторонь.
Бувши в Україні цими днями, ми ректором УКУ о. Богданом Прахом відвідали військовий госпіталь. Там я зустрів чиказького хірурга індуського походження. Він приїхав на тиждень робити нашим воїнам дуже складні операції. Україна є місцем, де люди хочуть бути, помогти.
Сила малих команд
Господь благословив жити в скромних умовах, зі скромними початками, але з великою надією. Війна це лише підкріплює: якщо любити людей, шанувати їх, давати молодим людям місце праці з чіткими пропозиціями, тоді люди процвітають. Коли я приїжджаю до УКУ, то черпаю велике натхнення від осіб, котрі, як бджілки під час війни: кожен знає свій обов’язок і без зайвих балачок з підкоченими рукавами працює.
У Парижі, у єпархії святого Володимира Великого, де я був в понеділок (ідеться про 23 травня, – ред.) є певний нестаток фінансів, але є молода команда, люди, які тримаються. У Філадельфії моє служіння почалося відносно недавно. Але Україна уже поділилася сімома священниками, які приїхали минулого року з родинами, і беруть на себе нові обов’язки. Я бачу велике Боже благословення, велике донорство України. І за це вдячний.
Чи не втомиться світ?
Піднесення і зосередження світу над темою України вже спадає. У світі є 20 воїн. Чи ми в Україні знаємо про війну в Ємені? Чи знаємо про загибелі тисячі людей в нарковійнах в Мексиці, чи у інших країнах Південної Америки? Кожен має свої проблеми.
Підтримка України – унікальне явище, яке частково обумовлене технологіями. Є можливість комунікувати, якої раніше не було. Але це не триватиме вічно. Важливо, щоби ми цю комунікацію підтримували.
Важливо, щоб ми нашу комунікацію не нищили. Бо саме гуманність, людські обличчя України, притягають. Не дай Боже, щоби ми десь спотворили це обличчя, щоби в нас знайшли політичні чвари, поділи, щоби були якісь прояви шовінізму, антисемітизму, расизму. Очевидно, ми не є святі. Але досі українці поводяться гідно. А якщо будуть випадки негідної поведінки, ми маємо їх назвати, засудити і зупинити. І таким чином солідарність світу буде скріплюватися і продовжуватися, адже ми її потребуватимемо на багато років.
Про лідерство в часі війни
Є різні лідери. Путін теж є лідером — він має 80% підтримки свого народу. 700 ректорів підписали листа на підтримку його політики. Жоден із 300 єпископів не виступив проти. З 25 000 священників і дияконів лише 293 виступили проти війни. Це тип лідерства, який веде в провалля, в моральне багно.
Нас цікавить моральне лідерство, яке надихає і окрилює людину. І тут Ісус Христос є лідером, який показує нам еталон: близькість, безпосередність, справедливість, правду і велике милосердя. Ми не помилимось, якщо підемо за прикладом Христа. Він і є прикладом лідера. Він не боявся бути близьким. Він з неба зійшов до нашої біди. Він на весіллі помножив вино – здійснив своє перше чудо, про яке йдеться у Євангеліє від Івана. Наш Господь любив молодь, людей. Але передовсім Він молився. Знаходив час, щоби бути з Отцем. І це дозволяло йому бути вільним від егоїзму, своїх амбіцій. Це є Син Божий, Він досконалий, але Він як людина зазнавав спокус, яким протистояв. І тому що Син Божий був з Отцем у Святому Дусі Він міг віддати своє життя, був безстрашний перед смертю. І сьогодні ми бачимо як багато українців, чи свідомо чи підсвідомо, ідуть за цим прикладом: приймають хрест, його несуть, з певністю, що за Христом буде Воскресіння.
фінансово.
Щиро дякуємо!
