Ми багато чуємо про важливість емпатії. Здатність співпереживати необхідна для здорових стосунків, а також для життя й процвітання на роботі, у школі, вдома й у суспільстві загалом. Це одна з найважливіших рис, які варто заохочувати в дітях, коли вони ростуть.
Емпатія — це емоційна та когнітивна реакція, яка сприяє зв’язку та розумінню між людьми. Емпатичні люди мають здатність розділяти почуття іншої людини, знаходити до неї підхід, ставити себе на її місце і дивитися на речі з її точки зору, навіть якщо вони ніколи не мали такого досвіду. Емпатія виховує в людях почуття причетності та довіри.
Але існує і зворотний бік емпатії, який часто залишається поза увагою.
Якщо ви надто сильно емпатичні, це може вас виснажити. Це одна з причин, чому люди, що працюють у таких галузях, як психотерапія, медицина та соціальна робота, часто відчувають виснаження. З часом переживання того, що відчувають інші, може спустошити вас, вивести з рівноваги та призвести до негативних емоцій і навіть проблем із психічним здоров’ям. Постійний високий рівень емпатії зрештою може призвести до апатії, якщо ви не встановите здорові межі.
Емпатія може також призвести до розділення, що звучить суперечливо, оскільки це важлива навичка для побудови довірливих стосунків. Але оскільки емпатія допомагає нам з’єднатися зі стражданнями інших, вона може обмежувати нас, оскільки змушує нас надмірно ототожнювати себе з певними людьми та групами. У статті у Forbes про темний бік емпатії написано: «Оскільки наш інстинкт спрямований на підтримку та захист нашої внутрішньої групи, ми можемо сприймати сторонніх як частину чужої групи та загрозу нашій соціальній ідентичності. Нещодавнє дослідження показало, що емпатія, викликана соціальними зв’язками, підвищує ймовірність того, що ми дегуманізуємо людей, які вважаються належними до іншої групи. У крайньому випадку емпатія може підживлювати відразу до тих, хто відрізняється від нас».
Отже, хоча емпатія допомагає нам спілкуватися з іншими та розуміти їх, вона може підживлювати розбіжності, що призводить до упереджень і навіть агресії. Чи означає це, що ми мусимо перестати виявляти емпатію та навчати їй своїх дітей?
Зовсім ні. Емпатія — це невід’ємна частина хорошої людини та справжніх, значущих стосунків. Єдиний недолік емпатії — це те, що вона заходить недостатньо далеко. Емпатія має зрештою привести нас до співчуття.
Згідно з Psychology Today, «співчуття — це емпатійне розуміння почуттів людини, що супроводжується альтруїзмом або бажанням діяти від імені цієї людини». Притча про доброго самарянина (Лк 10, 25-37) є прикладом співчуття. Мандрівник співпереживає побитому чоловікові на узбіччі дороги, але цим справа не закінчується — він співчуває йому, виявляючи занепокоєння та турботу, і вживає заходів, щоби полегшити його страждання. Від нього вимагається придумати план допомоги та вдатися до необхідних дій, щоб його реалізувати.
Співчуття — це стандарт для кожного християнина і для кожного, хто хоче зробити любов своєю найвищою метою. Ви не можете бути співчутливими без емпатії, але емпатія — це лише початок.
Тож не зупиняйтеся лише на емпатії — інакше ви можете застрягти у ній. Розвивайте співчуття, дозволяючи почуттям ототожнення та зв’язку спонукати вас розпізнати, що потрібно іншій людині, та як ви можете їй допомогти. Це може бути якийсь акт милосердя чи молитва, але, прагнучи бути співчутливими, ви наслідуватимете не лише доброго самарянина, а й самого Господа.
Переклад CREDO за: Зої Романовські, Aleteia
фінансово.
Щиро дякуємо!
