Свідчення

Колишній протестант: я в захваті від католицької літургії, бо це не людське — це Боже

20 Жовтня 2022, 11:39 5593 Віта Якубовська

 

Владислав Ковинєв, викладач Святого Письма в Інституті св. Томи Аквінського, син пятдесятника, розповідає про свій шлях навернення до Христа і перехід до Католицької Церкви.

— Я народився у протестантській родині. Мій тато на той час був пастором, а згодом став єпископом п’ятдесятницької церкви. З дитинства я був у церкві і при церкві, тато був на лідерській позиції, тому я був присутній на всіх богослужіннях, зборах, конференціях і заходах. Це був свідомий вибір моїх батьків: зробити мене християнином.

Я відвідував недільну школу, брав участь у різних конкурсах зі знання Біблії. Але це була, як я тепер розумію, «віра як рефлекс»: мої батьки ходять до церкви — і я ходжу; вони моляться — і я молюся; вони читають Святе Письмо — і я читаю. У такій парадигмі я існував. Вже у 2009 році, вступивши до університету, я пережив навернення. Тоді я зробив свідомий вибір піти за Христом. Я усвідомив, що Христос мене кличе. Не знаю, як це описати і передати, але я чув голос Христа у своєму серці. І зробив цей рішучий крок — стати християнином; із цього почалося моє християнство.

Потім я почав навчатися у Біблійній школі для мирян. Мені це сподобалось і я почав вивчати теологію, і 2014 року почав навчатися на магістерській програмі. Вона була розкладена на п’ять років, і всі ці п’ять років, коли я вивчав історію Церкви, читав твори Отців Церкви і багато різної літератури, що виходила поза межі програми, я потроху сумнівався. Я ніколи не почувався протестантом, ніколи не відчував, що це моє рідне, що я без цього не можу. Завжди були сумніви, що щось не так.

І от, читаючи літературу, вивчаючи історію Церкви, я став помічати, що багато що не збігається між протестантизмом та історичною Церквою. Це привело до того, що я почав шукати і слухати лекції різних викладачів: як православних, так і католицьких. Потім мені випало щастя познайомитися з деякими православними і католицькими священниками. Так розпочався мій свідомий шлях.

Велику роль на цьому шляху відіграв мій викладач Нового Завіту в протестантській семінарії, якого звали Ганс Баєр. Німецький протестантський бібліст, відома у західних протестантських колах особистість. Він створив велику біографію Апостола Петра, написав із консервативних позицій, без усіх цих ліберальних теорій, і подарував мені свою книжку. Й ось коли я дійшов до місця, в якому він тлумачить 16 розділ Матея, де Ісус каже до Петра: ти камінь, на якому Я збудую Церкву, — то протестанти тлумачать, що тут ідеться про що завгодно, але не про Петра. Висновок автора мене здивував: він написав, що понад 25 років викладав суто протестантську позицію з цього питання, але аргументи говорять на користь Петра, і Церква побудована на Петрі. Це для мене був поштовх надії.

Я боявся переходити до якоїсь історичної Церкви, тому що я був сином пастора, потім єпископа, і моя дружина теж донька пастора, який став єпископом. Це комбо. Коли я прокручував у голові цей сценарій — як я кажу, що переходжу до, наприклад, православної Церкви, — то це крах усього, моєї кар’єри. Бо на той час я викладав Святе Письмо в семінаріях, проводив курси і конференції у багатьох містах, — і все це мало би припинитися. По-друге, це дуже вдарило би по іміджу мого тата і тата моєї дружини; це призвело би до конфліктів, бо католики для протестантів це язичники, ідолопоклонники і зрадники Христа. Я би втратив друзів — і, зрештою, втратив, бо дуже багато людей перестало з нами спілкуватися, коли я оголосив, що переходжу в Католицьку Церкву. Було дуже багато перешкод. І я цього рішення боявся.

Але моя дружина проходила цей шлях зі мною. Коли почалася пандемія і наша протестантська церква закрилася, то поруч залишався відкритим католицький храм, бо там метраж дозволяв. І саме моя дружина сказала, що вже треба піти і зробити цей останній крок. І ми пішли на Месу, взяли своїх друзів за компанію — і так вже й залишилися. Сподіваюся, що назавжди.

Коли я прийшов до Католицької Церкви, то побачив Літургію, яку я розумію і знаю, бо знаю, звідки все це взялося, що означає кожний жест і слово. Літургія справила на мене дуже потужне враження. Я наче опинився на небесах. Я все розумів і моя душа всього цього прагнула. Протестантизм каже, що вся ця обрядовість мертва, — але не для мене. Традиція для мене — це щось дуже важливе, і я розумію її логіку. Для мене спільнота, яка не має традицій, обрядів, не може називатися Церквою. Якщо я відкриваю Одкровення Йоана Богослова, то не бачу там протестантського богослужіння: я там бачу небесну літургію, де Христос-Первосвященник приносить себе в жертву Богу Отцю, — і це я бачу теж на католицькій Літургії. Усе, що ми бачимо, — це все надано нам із небес. Католицька літургія будується на 6 розділі пророка Ісаї, де він бачить Господа Бога й ангелів довкола престолу, та на Книзі Одкровення Йоана Богослова, з 1 по 5 розділ. Це і є християнська літургія. Це не людське — це Боже.

Я обрав Католицьку Церкву, тому що бачу в ній життя, розвиток. Життя Христа, святі, вчення — усе є. Провидіння Господнє хотіло, щоб я став католиком саме у цей час: не за часів папи Йоана Павла ІІ чи папи Бенедикта XVI, коли ніхто не сумнівався, що Католицька Церква — потужна Христова Церква, але саме за Папи Франциска, якого запам’ятають не як поганого папу, але як такого, що свої висловлювання робив в ізольованому контексті. І тому багато людей інтерпретують, як кому заманеться, і це проблема комунікації Ватикану з вірними та суспільством.

Церква в кризі, і католики обурюються, чому Ватикан не реагує на «синодальний шлях» єпископів Німеччини або інші не менш скандальні справи, — але водночас жорстко реагує на традиціоналістів. Багато католиків спантеличені. Але коли я зустрів Церкву, то усвідомив, яка вона прекрасна, і що вона — Христова. Так, певно, є проблеми; але ми їх вирішимо. Всі ці проблеми не вказують на те, що це більше не Церква. Вона гідно пройде цей шлях, бо вже не один раз проходила через різні випробування. Христос оберігав свою Церкву в найстрашніші часи, тому що Він сам сказав, що Він із нами назавжди — аби лиш ми залишалися з Ним. Це єдина умова. Тож для мене Католицька Церква не лише теологічно, але й емоційно та містично — моя Церква. Про це мені каже мій досвід від зустрічі з Таїнствами, із силою Ісуса Христа, з Його священниками та єпископами.

Зрештою, найближчі змирилися з нашим вибором, хоч його і не прийняли. Ми спілкуємося на різні теми, але про Церкву і теологію не говоримо. Так ми уникаємо конфліктів із дорогими нам людьми. Багатьох друзів я втратив; але тих, які залишилися, я дуже поважаю і дуже їм вдячний. Я також знайшов багато друзів у Католицькій Церкві.

Я нікому не нав’язую свою думку; але тих людей, які хочуть збагатитися і піти до Христа, я всіх заохочую та відкритий до спілкування з ними. Я всім відповідаю, не ігнорую запитань людей про Католицьку Церкву; я вважаю це своїм служінням. Я займаю активну позицію, бо Католицька Церква — моя Мати, а, як казав Кипріян Карфагенський: «Кому Церква не Мати, тому Бог не Отець». І я хочу, щоб наша Мати мала ще більше дітей, тому й ділюся своїм досвідом, знаннями і джерелами, з яких я особисто мав користь.

Для мене особисто на найвеличнішим досвідом католицької літургії була Велика П’ятниця — перша Велика П’ятниця у моїй католицькій біографії, коли я схилився перед розп’яттям і молився. У протестантизмі раніше взагалі хрестів не було, потім почали з’являтися — але без Христа. А в Католицькій Церкві всюди можна побачити розп’яття. І те, що я пережив, молячись над розіп’ятим Христом, — це було щось таке, чого я не можу описати словами. Це була якась містична внутрішня трансформація. І з цього моменту я просто обожнюю католицьку літургію, тому що в ній є такі інтимні моменти, як Велика П’ятниця. Це свого роду крещендо, кульмінація католицького життя: правдивий католик — це той, хто здатен похилитися і прийняти свого Бога таким, яким Він є на хресті, і подякувати Йому, що пожертвував самого себе за мене. У протестантизмі більше люблять підкреслювати, що Бог є Цар, що Він володар світу, — і це правда, але це ті помпезні сторінки з «біографії» Христа; а в католиків багато уваги надають стражданням Христа, і для мене це цінність. Мені цінне — бачити мого Бога в розіп’ятому чоловікові юдейської зовнішності. Це велика тайна віри.

 

Повний запис розмови дивіться за цим посиланням.

 

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

Інші статті за темами

МІСЦЕ

← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Ми працюємо завдяки вашій підтримці
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, технічне обслуговування, роботу веб-майстра та гонорари фахівців.

Наші реквізити:

monobank: 5375 4141 1230 7557

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Підтримайте фінансово. Щиро дякуємо!
Напишіть новину на CREDO
Якщо ви маєте що розказати, але початківець у журналістиці, і хочете, щоб про цікаву подію, очевидцем якої ви стали, дізналося якнайбільше людей, можете спробувати свої сили у написанні новин та створенні фоторепортажів на CREDO.

Поля відмічені * обов'язкові для заповнення.

[recaptcha]

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам:

The Coolest compilation of onlyfans porn tapes on PornSOK.com Immediate Unity