«Spe salvi», енцикліка Бенедикта XVI про надію, містить вісім параграфів на тему Божого суду як «середовища для навчання і практики надії».
Частиною того, що Папа ілюструє у цьому розділі, є чистилище. Він пише: «Суд Божий — це надія, тому що це справедливість і благодать».
Ось уривки з цієї енцикліки, які особливо підходять для молитви та роздумів у прийдешній день спомину всіх померлих вірних.
45. Ця ранньоюдейська ідея проміжного стану включає думку, що ці душі не просто перебувають під своєрідною тимчасовою опікою, але, як ілюструє притча про багача, вже покарані, або ж переживають тимчасову форму блаженства. Існує також ідея, що цей стан може включати очищення та зцілення, які дозволяють душі дозріти до спілкування з Богом. Рання Церква прийняла ці концпеції, а у західній Церкві вони поступово переросли у вчення про чистилище. Нам не потрібно розглядати тут складні історичні шляхи цього розвитку; достатньо запитати, що це насправді означає. Зі смертю наш життєвий вибір стає остаточним — наше життя постає перед Суддею. Наш вибір, який протягом усього життя набуває певного вигляду, може мати різноманітні форми.
Можуть бути люди, які повністю знищили своє прагнення правди і готовність любити, люди, для яких все стало брехнею, люди, які жили ненавистю і придушили в собі будь-яку любов. Це жахлива думка, але тривожні приклади такого типу можна побачити серед діячів нашої історії. Для таких людей все було би невиліковним, а знищення добра було би незворотним: це те, що ми маємо на увазі під словом «пекло». З іншого боку, можуть бути люди, абсолютно чисті, повністю пройняті Богом і, таким чином, повністю відкриті до своїх ближніх — люди, для яких спілкування з Богом уже зараз дає напрямок усьому їхньому єству, і чия подорож до Бога веде лише до здійснення того, ким вони вже є.
46. Проте ми знаємо з досвіду, що жоден із цих випадків — не звична норма людського життя. Можна припустити, що у переважної більшості людей у глибині їхнього єства залишається остаточна внутрішня відкритість до правди, до любові, до Бога. Однак у конкретних життєвих виборах вона вкривається щораз новими компромісами зі злом. Багато бруду вкриває чистоту, але жага чистоти залишається, і вона все одно постійно виринає з усього підлого і залишається присутньою у душі.
Що відбувається з такими особами, коли вони постають перед Суддею? Чи вся нечистота, яку вони накопичили протягом життя, раптом перестане мати значення? Що ще може статися? Святий Павло у своєму Першому посланні до коринтян дає нам уявлення про різний вплив Божого суду, залежно від конкретних обставин кожної людини. Він робить це, використовуючи образи, які певним чином намагаються виразити невидиме, але ми не можемо концептуалізувати ці образи — просто тому, що ми не можемо ані побачити світ за межами смерті, ані не маємо жодного пов’язаного з ним досвіду. Павло починає зі слів, що християнське життя будується на спільній основі: Ісусі Христі. Ця основа витривала. Якщо ми твердо стояли на цьому фундаменті і будували на ньому своє життя, ми знаємо, що його не можна забрати у нас навіть після смерті. Потім Павло продовжує: «Коли ж хтось на цій основі будує з золота, срібла, самоцвітів, дерева, сіна, соломи, — кожного діло стане явне; день бо Господній зробить його явним; бо він відкривається в огні, і вогонь випробовує діло кожного, яке воно. І коли чиєсь діло, що його він збудував, устоїться, той прийме нагороду; а коли чиєсь діло згорить, то він зазнає шкоди; однак він сам спасеться, але наче крізь вогонь» (1Кор 3, 12-15). З цього тексту очевидно, що наше спасіння може набувати різних форм, що частина побудованого може бути спалена, що для того, щоб врятуватися, ми особисто повинні пройти через «вогонь», щоб повністю відкритися, прийняти Бога і стати спроможними зайняти своє місце за столом вічного шлюбного бенкету.
47. Деякі новітні богослови вважають, що вогонь, який і спалює, і спасає, це сам Христос, Суддя і Спаситель. Зустріч із Ним — вирішальний акт суду. Перед Його поглядом тане вся фальш. Ця зустріч з Ним, обпікаючи, перетворює і звільняє нас, дозволяючи нам стати справжніми собою. Все, що ми будуємо протягом життя, може виявитися лише соломою, пустою балаканиною, і воно руйнується. Однак у болю цієї зустрічі, коли нечистота і хвороба нашого життя стають очевидними для нас, лежить спасіння. Його погляд, дотик Його серця зцілює нас через безсумнівну болісну трансформацію «наче крізь вогонь». Але це благословенний біль, у якому свята сила Його любові пронизує нас, як полум’я, дозволяючи нам стати повністю собою, а отже — повністю від Бога.
Таким чином, співвідношення між справедливістю та благодаттю також стає зрозумілим: те, як ми живемо, не є неважливим, але наше осквернення не заплямує нас назавжди, якщо ми принаймні продовжимо тягнутися до Христа, до правди та любові, бо воно вже було спалене через Страсті Христові. У момент суду ми відчуваємо і вбираємо неперевершену силу Його любові над усім злом у світі і у нас самих. Біль любові стає нашим спасінням і нашою радістю.
Зрозуміло, що ми не можемо розрахувати «тривалість» цього трансформаційного горіння з точки зору хронології цього світу. Перемінний момент цієї зустрічі вислизає з земного відліку часу — це час серця, це час «переходу» до сопричастя з Богом у Тілі Христовому. Суд Божий є надією, оскільки він є справедливістю і благодаттю. Якби це була лише благодать, яка змушує все земне втрачати значення, Бог все одно мав би відповісти нам на питання про справедливість — ключове питання, яке ми ставимо історії та Богу. Якби це була лише справедливість, зрештою вона могла би викликати у нас лише страх. Втілення Бога у Христі так тісно пов’язало воєдино суд і благодать, що справедливість встановлена твердо: ми всі працюємо над нашим спасінням «в острасі та трепеті» (Флп 2,12). Проте благодать дозволяє всім нам сподіватися і з довірою йти назустріч Судді, якого ми знаємо як нашого Утішителя, або «parakletos».
48. Тут варто згадати ще один момент, оскільки він важливий для практики християнської надії. Рання юдейська думка включає ідею про те, що можна допомогти померлим у їхньому проміжному стані за допомогою молитви. Еквівалентна практика була охоче прийнята християнами і залишається спільною для східної та західної Церков. Схід не визнає очищувальних і спокутних страждань душ у потойбічному світі, але визнає різні рівні блаженства та страждань у проміжному стані. Однак душі померлих можуть отримати розраду та відновлення» через Євхаристію, молитву та милостиню. Віра в те, що любов може досягти потойбіччя, що можливе взаємне віддавання та отримання, коли наша прихильність один до одного продовжується поза межами смерті, була фундаментальним переконанням християнства протягом століть і залишається джерелом втіхи сьогодні. Хто би не відчував потреби передати своїм померлим близьким знак доброти, жест вдячності чи навіть прохання про вибачення? Виникає наступне питання: якщо чистилище — це просто очищення вогнем для зустрічі з Господом, Суддею та Спасителем, то як може втрутитися третя особа, навіть якщо вона особливо близька до іншої?
Коли ми ставимо таке питання, ми повинні пам’ятати, що жодна людина не є островом, цілісним самим собою. Наші життя пов’язані між собою через незліченну кількість взаємодій. Ніхто не живе один. Ніхто не грішить один. Ніхто не спасається сам. Життя інших постійно переливається у моє: у те, що я думаю, кажу, роблю та досягаю. І навпаки, моє життя переливається в життя інших: і на краще, і на гірше. Тому моя молитва за іншого не є для неї чимось стороннім, чимось зовнішнім, — навіть після смерті. У взаємопов’язаності Буття моя вдячність іншому — моя молитва за нього — може зіграти певну роль у його очищенні. Для цього немає потреби перетворювати земний час на час Божий: простий земний час витісняється у сопричасті душ. Ніколи не пізно торкнутися серця іншого, і це ніколи не буває марно. Таким чином ми ще більше прояснюємо важливий елемент християнського поняття надії. Наша надія завжди є також надією для інших; тільки тоді це справжня надія і для нас. Як християни, ми не повинні обмежуватися питанням: як я можу спастися? Ми також повинні питати: що я можу зробити, щоб інші могли спастися, щоб і для них зійшла зірка надії? Тоді я зможу зробити все можливе і для свого особистого спасіння.
фінансово.
Щиро дякуємо!
