Читаючи Біблію: Шестиднев

Слово «Шестиднев» у творах Отців Церкви означає шестиденний цикл творення світу, описаний у перших двох розділах книги Буття. Уважно читаючи перший розділ, помітимо, що кожен із днів має сталу структуру, порядок.

Спершу Бог каже: «нехай буде» те чи інше. Далі своєю дією приводить цей елемент до буття. Називає його або благословляє, оцінює, побачивши, що «воно добре» або «дуже добре» (в останній день творення — Бут 1, 31). Врешті кожен із днів творення богонатхненний автор підсумовує словами: «І був вечір, і був ранок, день (такий-то)».

Ці слова згодом ляжуть в основу звичаю юдеїв, а потім і християн, розпочинати літургійний день із вечора напередодні. Вечірня — перше богослужіння добового кола у Христовій Церкві — провідною темою має саме сотворення світу. Її розпочинає 104 (103) псалом, який поетично оспівує цей процес і перегукується з першим розділом книги Буття.

Псалмопівець, вдивляючись у красу видимого світу, нагадує, Хто за цим стоїть, Хто є «початком, основою, головою», і його природна реакція — прослава: «Благослови, душе моя, Господа! Господи, Боже мій, великий єси вельми!» (Пс 104(103), 1). Опісля псалмоспівець перераховує все те, що Бог сотворив, і про що говорить книга Буття.

«Ти одягнувсь величчю й красою, ти світлом, наче ризою покрився» (Пс 104(103), 1‑2) вказує нам на перший день сотворення, коли «сказав Бог: Нехай буде світло!» (Бут 1, 3). З настанням світла розсіюється темрява — символ хаосу та невпорядкованості. Речі постають у властивому їм вигляді. У Бозі «було життя, і життя було — світло людей. І світло світить у темряві, і не пойняла його темрява» (Йн 1, 4‑5). «Перше Боже слово створило природу світла, розігнало пітьму, розсіяло смуток, звеселило світ, усьому раптом дало привабливий і приємний вигляд» (св. Василій Великий).

Бог сам є Світло, «й ніякої у ньому темряви немає» (1 Йн 1, 5). Він усуває всякий безлад — у видимому бутті, створивши фізичне світло, і в пізнанні, розігнавши морок незнання своєю мудрістю. Він у світлі правдиво показує не тільки матеріальні об’єкти, а й самого себе. «Бог, який сказав: ‘Нехай із темряви світло засяє’, — він освітлив серця наші, щоб у них сяяло знання Божої слави, що на обличчі Ісуса Христа» (2 Кор 4, 6). Освітлив у Новому Завіті своїм приходом і Євангелієм, яке залишив людству через своїх учнів. «Світло прийшло у світ; люди ж більше злюбили темряву» (Йн 3, 19), не прийнявши Його. Таких апостол Павло називає засліпленими, тими, що не бачать, кому не сяє світло Євангелії слави Христа (пор. 2 Кор 4, 4).

У східній традиції кожного разу, вдаючись до символу світла, на Божественній Літургії перед читанням Євангелія моляться: «Засвіти в серцях наших, чоловіколюбче Владико, нетлінне світло твого богопізнання і відкрий мисленні очі наші, щоб ми розуміли твої євангельські проповідування». А кульмінацією кожної Вечірні є гімн «Світло тихе святої слави безсмертного Отця Небесного», який оспівує Несотворене Світло Ісуса Христа.

Другий день сотворення знаменний тим, що «зробив Бог твердь і відділив води, що під твердю, від вод, що над твердю… І назвав Бог твердь — небо» (Бут 1, 7‑8). «Ти розіп’яв, неначе намет, небо» (Пс 104 (103), 2), — оспівує це автор псалма. А Ориген з огляду на те, що раніше вже йшлося про створення неба, пояснює: «Оскільки Бог уже раніше створив небо, тепер Він створив небесну твердь. Бо спочатку Він створив небо, про яке сказано: ‘небо — престол Мій’ (Іс 66,1); а після нього — небесну твердь, тобто тілесне небо».

Третій день сотворення у книзі Буття постає надзвичайно «плідним» (Бут 1, 9‑13). У цей день постали суша і моря, земля зростила «траву, що розсіває насіння за своїм родом, і дерева, що родять плоди з насінням у них, за їхнім родом» (Бут 1,12). Про те саме розповідає початковий псалом Вечірні: «Ти заснував землю на її підвалинах — не захитається по віки вічні. Безоднею, немов одежею, покрив її, понад горами стали води» (Пс 104 (103), 5‑6). Творячи одне, Господь у своїй премудрості й далекоглядності бачить його подальше призначення: «Вирощуєш траву для скоту, зела — на вжиток людям; щоб хліб із землі добували: вино, що серце людське звеселяє, олію, щоб від неї ясніло обличчя, і хліб, що скріплює серце людське. Насичуються дерева Господні, кедри ливанські, що посадив їх» (Пс 104 (103), 14‑16). Хоч ні тварини, ні людина ще не створені.

«Ти створив місяць, щоби значити пори; сонце знає свій захід» (Пс 104 (103), 19) — так поетично оспівує псалом четвертий день сотворення, коли «зробив Бог два великі світила: світило більше — правити днем, а світило менше — правити ніччю, і зорі» (Бут 1,16). І це коли вже є світло та рослини, в яких мав би відбуватися процес фотосинтезу! Абсурд із погляду природознавства — і глибока Божа дидактична доцільність.

Як у старозавітні часи, так і тепер небесним тілам надають невластивого їм значення — божественного, здатності керувати життям людини. Натомість книга Буття вчить, що Бог є їхнім творцем і відводить їм в ієрархії створінь далеко не чільне місце. «Примістив їх Бог на тверді небесній, щоб освітлювати землю, та правити днем і ніччю, і відділяти світло від темряви» (Бут 1, 17‑18).

На п’ятий день «сказав Бог: «Нехай закишать води живими створіннями й нехай птаство літає над землею попід твердю небесною» (Бут 1,20). А на шостий: «Нехай земля виведе з себе живі створіння за їхнім родом: скотину, плазунів і диких звірів за їхнім родом» (Бут 1,24). Не оминув цього і автор 104(103) псалма, описуючи різноманіття фауни: «Джерела посилаєш у ріки, які течуть проміж горами. Усю звірину, що в полі, вони напувають, дикі осли там гасять свою спрагу. Над ними кублиться небесне птаство, з-поміж гілляк дає свій голос» (10‑12). «Високі гори для кіз диких, скелі — для борсуків притулок» (18), «Левенята рикають за здобиччю своєю, поживи від Бога собі просять» (21), «Ось море велике, прешироке, у ньому плазунів без ліку, звірів малих і великих» (25).

Врешті, як вінець створіння, «виходить чоловік до свого діла й до своєї праці аж до вечора» (Пс 104 (103), 23). Жодному зі створінь, окрім людини, не передувала Божественна нарада між Особами Пресвятої Трійці: «Сотворімо людину» (Бут 1,26). Жодне не удостоїлося такої високої гідності — бути створеним на образ і подобу Божу (пор. Бут 1,26). Жодне не отримало покликання до творчого осмисленого управління сотвореним світом. «Будьте плідні й множтеся і наповняйте землю та підпорядковуйте її собі; пануйте над рибою морською, над птаством небесним і над усяким звіром, що рухається по землі» (Бут 1,28), —заповів Господь людям. Відтак «узяв Господь Бог чоловіка й осадив його в Едемському саду порати його й доглядати його» (Бут 2,15).

Бога, який є «на початку, в основі, в голові», постійно оспівує Церква у своїй літургії, що тісно переплетена зі Святим Письмом. Не тільки богослужіння добового кола, як-от згадана вже Вечірня, а й Таїнства, благословення, освячення, а особливо — Божественна Літургія нагадують нам про це. «Ти з небуття до буття привів усе, створив чоловіка на образ твій і на подобу і всякими дарами його прикрасив» (Молитва Трисвятої пісні). «І, коли ми відпали, Ти знову нас підняв, і не перестав творити все, поки нас на небо привів і будуче царство Твоє дарував» (Анафора св. Йоана Золотоустого).

Беручи участь у цих богослужіннях, ми пригадуємо, переживаємо момент творення, стаємо перед лицем Творця і прославляємо Його премудрість і любов, втілені у видимому нам сотвореному світі.