«Чоловікові не слід покривати голову», — написав св. Павло (1 Кор 11, 7). Але варто знати, в якому культурному контексті й до кого він тоді писав.
Чи замислювалися ви, звідки походить такий звичай щодо чоловіків, тим більше що жінки протягом століть у храмах голови покривали? Ця справа багатогранна; але, досліджуючи її корені, варто повернутися до часів Старого Завіту.
Чоловіки: з непокритою головою
Сьогодні ми маємо велику свободу щодо форми одягу в громадських місцях, але деяких канонів savoir-vivre все ще в наших географічних широтах дотримуються. Одним із таких інстинктивно збережених правил є використання головного убору.
Щодо жінок, використання ними різних форм головних уборів — вуалей, хусток, мантилій, капелюшків — спостерігається постійно, особливо в спеціальних офіційних випадках, як вираження елегантності й гідності (хоча сьогодні цей звичай не такий поширений, як ще 100 років тому, і більшість жінок беруть участь у таких подіях із непокритою головою); натомість чоловіки дотримуються в цьому питанні дещо іншого дрес-коду.
Королева Бельгії Матильда на аудієнції у Папи Франциска
Окрім представників силових служб, у яких головний убір є частиною офіційної форми й іноді використовується під час урочистих зустрічей, церемоній чи виступів, частини духовенства, іноді в національних костюмах, які зараз уже не носять щодня (наприклад, гуцульські кресані), — у європейській традиції прийнято, що чоловіки в офіційних ситуаціях не покривають голову.
Більше того, порушення цього принципу сприймається не лише як faux pas, а навіть як демонстрація браку культури і зневаги до людей. Важко уявити, що чоловік піде в шапці на урядову чи бізнесову зустріч, на співбесіду чи на публічну лекцію.
Знімати головний убір у храмі — це лише гарні манери?
Звичайним жестом, особливо для людей старшого віку, є підняття головного убору під час вітання чи прощання, а також коли проходиш повз храм або придорожню капличку чи хрест. І надалі широко зберігається у чоловіків звичай знімати головний убір у християнських храмах, окрім абсолютно виняткових випадків, пов’язаних із медичними показаннями, що вимагають накривати верхню частину голови.
Вигляд чоловіка чи то в популярній бейсболці, чи в кашкеті, чи в солом’яному капелюсі, чи у в’язаній шапці або велосипедному шоломі під час Меси або адорації Пресвятих Дарів зазвичай шокує й викликає відчуття дисонансу.
Отже, чи засада зняття чоловіками головного убору в храмі це лише питання етикету і загальноприйнятих норм поведінки? Значною мірою так; проте вона також має історичне та богословське обґрунтування.
Старий Завіт, священники і ярмулка
Роздуми на цю тему варто розпочати з головного практичного питання. Театром біблійних подій та місцем народження християнства є Близький Схід і Середземномор’я. Пустельний ландшафт, пекуче сонце і спека змушували постійно носити різноманітні головні убори — зрештою, не лише чоловіків.
У Старому Завіті ми не знайдемо однозначних і беззаперечних правил, що зобов’язують носити головний убір під час молитви чи відвідування храму. Тим не менше, всупереч сучасній європейській культурі, носіння головного убору в суспільстві вважалося на Близькому Сході проявом поваги та особистої культури, а непокрита голова була привілеєм інтимного сімейного життя, до якого ніхто не мав доступу, крім вузького родинного кола.
У Середземноморському басейні правило покривати голову в присутності господаря було обов’язковим для слуг. Тому і юдейські священники з часів Мойсея виконували свої функції, покриваючи голову. Першу згадку про це можна знайти у 28 розділі книги Вихід, який описує ритуальний вигляд священницького вбрання. В ньому згадується тіара, яку мав носити на голові первосвященик Аарон. Тіара мала бути оздоблена діадемою з написом «Святе Господеві» (Вих 28,36). Для його синів були призначені скромніші митри, які пізніше еволюціонували в митри єпископські.
Назва юдейського круглого головного убору, який використовують під час молитви і поза нею, «ярмулка», походить від арамейського вислову «jira malka», що означає повагу до царя. Єврейською вона називається «кіпа», що дослівно означає «купол». Кіпа ніби увінчує голову і всю чоловічу фігуру.
Схожі головні убори перейняли у євреїв мусульмани. Однак лише у творах єврейського філософа Маймоніда, який жив у Кордові в ХІІ ст., ми знаходимо чітко сформульоване правило, що юдей повинен молитися з покритою головою. Важко не порівняти форму кіпи з пізнішими піусками єпископів і монахів.
Погляд св. Павла
Найчастіше цитований текст щодо покривання голови, який стосується і чоловіків, і жінок, можна знайти в Першому посланні св. Павла до коринтян. В 11‑му розділі апостол каже:
«Кожний чоловік, що молиться чи пророкує з покритою головою, соромить свою голову. А кожна жінка, що молиться чи пророкує з непокритою головою, соромить свою голову, бо це те саме, якби була обголена. Бо коли жінка не покривається, нехай обстрижеться. А коли сором жінці стригтися чи голитися, нехай покривається.
Чоловікові не слід покривати голову, він бо образ і слава Божа, жінка ж — слава чоловіка» (1 Кор 11,4‑7).
Екзегеза цього фрагменту завжди викликала багато труднощів, іноді провокуючи звинувачення в нібито женоненависництві св. Павла. Тим часом цілі й обставини цього повчання інші. Варто звернути увагу, що апостол скеровує його не до якоїсь іншої Церкви, а саме до молодої спільноти грецького міста Коринта, столиці провінції Ахая, що на Пелопоннесі.
Коринт у ті часи був великим портовим містом, за своїм характером — грецьким і водночас космополітичним, відомим своїм багатством і розкішним життям. Це був своєрідний «стародавній Лас-Вегас», місто вільних звичаїв, азартних ігор і проституції. Павло, знаючи цю особливість Коринту й місцеву культуру, закликає молоду християнську спільноту чітко відрізнятися за стилем і культурою повсякденного життя від традицій, що домінували в місті.
Сучасний Коринф (Корінтос). Залишки храму Аполлона.
Ганьба для голови?
Але чому апостол зазначає, що чоловік ганьбить свою голову, молячись із покритою головою? Тут варто взяти до уваги, що домінантною групою серед перших християн Коринта були греки та мешканці інших частин Римської імперії, але не євреї. Грецькі чоловіки, зокрема в багатому Коринті, зазвичай мали статус вільних людей, іноді належали до місцевої еліти. Отже, для них було неприйнятним носити в присутності інших головний убір — це означало б якусь форму зниження суспільного статусу.
Натомість щодо жінок у тодішній культурі регіону було неприйнятним, щоб молоді та зрілі жінки носили коротке волосся й зачіски, характерні для чоловіків, а покривання голови в публічних місцях представницями жіночої статі було поширеною культурною нормою. Тому рекомендації св. Павла потрібно трактувати не як догмат віри, а як повчання для конкретної місцевої Церкви зі своєю неповторною специфікою.
У нинішній теології фраза св. Павла «чоловікові не слід покривати голову, він бо образ і слава Божа, жінка ж — слава чоловіка» частіше трактують не як взірець подружнього і сімейного життя, а як символ любові між Христом та Його Церквою-нареченою, а також подружніх стосунків між вірними обох статей і Спасителем, присутнім у спільноти Церкви.
Повага до Бога
Звичаї, що розвинулися в західній і східній частинах Римської імперії протягом століть, впливали в ключовій формі на європейську християнську культуру. Вона перейняла звичай, що чоловіки з’являються на людях (за різними винятками, що походили з їхнього стану) з непокритими головами, а жінки можуть покривати голову. Як саме — це вже «технічне» питання місцевих звичаїв і традицій.
В іберійських країнах та в Італії це були мереживні хустки, які називалися мантильями, найчастіше білого або чорного кольору. В Галії та германських країнах переважали різні форми капелюшків і вуалей, а в Центральній Європі — хустки і капелюшки-таблетки. Звичай знімати головний убір (для чоловіків) і покривати голову (для жінок) при вході в храм стали загальною нормою, яка виражає, як і в інших офіційних публічних ситуаціях, повагу до присутності в Божому домі, до святих таїнств, що здійснюються в його стінах, — найбільших таємниць нашої віри та присутності живого Христа в дарохранительниці.
Поширеною нині культурною нормою залишилася тільки не покривати голову в храмі — для чоловіків, хоч і звичай покривати в храмі голову — для жінок — теж повністю не зник. Він досить частий у деяких середземноморських регіонах, зокрема, серед жінок похилого віку, серед частини католиків-традиціоналістів, а також у християн східних обрядів.
Наразі немає законодавчих канонічних норм, які б забороняли жінкам покривати голову в храмі, але також немає і норм, які б це наказували. Схоже на те, що такий звичай може культивуватися як одна з зовнішніх добровільних форм індивідуальної або місцевої побожної традиції.
Переклад CREDO за: Лукаш Кобешко, Aleteia
фінансово.
Щиро дякуємо!
