Папа: християнин має орієнтуватися на приклад Ісусової проповіді

«Неперевершений приклад» Ісуса був у центрі уваги другої катехизи Папи Франциска, присвяченої євангелізаційному служінню.

Попередньої середи Святіший Отець розпочав цикл повчань, присвячений апостольській ревності, яка повинна надихати Церкву. Під час загальної аудієнції 18 січня 2023 року вцін вказав на «неперевершений приклад звіщення», яким є Ісус, повідомляє Vatican News.

Життя, звернене до Отця і до нас

Насамперед Папа зауважив, що пролог Євангелія від Йоана називає Христа Божим Словом. І це вказує на «суттєвий аспект»: як слово, Він «завжди перебуває у стосунках, виходить назовні». Адже слово існує для того, щоб бути сказаним, переданим. «Таким є Ісус: споконвічним Словом Отця, зверненим до нас, переказаним нам. Христос не тільки має слова життя, але робить своє життя Словом, посланням: тобто живе завжди зверненим до Отця і до нас», — сказав Папа. Коли поглянемо на Христові дні, описані в Євангеліях, то побачимо, що на першому місці — близькість з Отцем, молитва: всі важливі рішення Ісус приймає після молитви. І саме в цих взаєминах Він відкриває «сенс свого буття людиною, свого існування в світі, бо Він здійснює місію задля нас, посланий Отцем до нас».

На це вказує також перший прилюдний жест Ісуса після прихованого життя в Назареті. Як зауважив Святіший Отець, Ісус не чинить якихось великих чудес, не виголошує ефективних промов, а «змішується з людьми, які йшли хреститися». В цьому можемо знайти «ключ Його діяння у світі», яким є «віддати себе за грішників», повністю солідаризуючись із нами. «Кожного дня, після молитви, Ісус присвячує увесь свій день звіщенню Божого Царства та людям, насамперед — найубогішим і слабким, грішникам і хворим», — підкреслив Папа.

Пастирське серце

За словами Єпископа Рима, якщо хочемо представити життя Ісуса за допомогою якогось образу, то можемо використати запропонований Ним самим — адже Він говорив про себе як про доброго пастиря, який «життя віддає за овець». «По суті, бути пастухом — це було не лише роботою, що вимагала часу й багатьох зусиль; це був справжній і окремий спосіб життя: двадцять чотири години на добу, живучи з отарою, супроводжуючи її на пасовисько, спавши з вівцями, піклуючись про найслабших», — пояснив Святіший Отець і підкреслив, що Серце Ісуса — це «пастирське серце». І щоби підсумувати діяльність Церкви, часто використовується слово «пастирство». А щоб оцінити наше душпастирство, «маємо приклад, із яким треба звірятися», — Ісуса, Доброго Пастиря.

Можемо запитати себе, чи ми наслідуємо Ісуса, «черпаючи з джерел молитви, щоб наше серце гармонізувалося з Його Серцем». А якщо перебуваємо з Ним, то відкриваємо, що «Його пастирське серце б’ється для того, хто загубився, втрачений, далекий».

Страждання й ризик

У 15-му розділі Євангелія від Луки знаходимо притчі про загублену овечку, загублену монету та про блудного сина. «Якщо хочемо вправлятися в апостольській ревності, то мусимо постійно мати перед очима 15-й розділ Євангелія від Луки», — сказав Святіший Отець. У ньому відкриваємо, що «Бог не обмежується спогляданням своєї отари в загорожі» ані погрожує, щоб ніхто не виходив. І коли якась овечка вийде та загубиться, «не полишає, а шукає її»; не каже: «Вона сама винна, це її проблеми».

«Пастирське серце реагує інакше: страждає і ризикує», — сказав Папа. «Господь страждає, коли ми віддаляємося від Його серця», як також за тих, «хто не пізнав краси Його любові та тепла Його обіймів». Але у відповідь на це страждання Він «не замикається, а ризикує»: залишає 99 овець, щоби знайти одну загублену. Він робить «щось ризиковане і навіть ірраціональне, але співзвучне з пастирським серцем, яке ностальгує за тим, хто віддалився», не гнівається, не ображається, а «незмінно сумує за нами».

Підсумовуючи, Папа заохотив замислитися, чи ми маємо схожі відчуття. Чи не вважаємо супротивниками тих, хто залишив отару? «Є добре слово для тих, хто віддалився, і саме ми маємо честь і обов’язок принести його їм. Бо Слово, яким є Ісус, вимагає цього від нас», — сказав Святіший Отець. Він спонукав замислитися над тим, чи ми «страждаємо та ризикуємо» у співзвучності з Христовим пастирським серцем.