Єпископ-помічник Харківсько-Запорізької дієцезії Ян Собіло розповідає читачам сайту CREDO: що він вважає найважливішим у служінні людям під час війни, яку важливу місію виконує сьогодні Церква та чи думав він колись, що буде священником там, де триває війна і є так багато людських втрат…
— Ніколи не думав, що після розпаду радянського союзу в Україні може статися війна. Україна була налаштована радянською владою на захист від НАТО, Америки та Західної Європи, а виявляється — що треба захищатися від москви, яка запевняла всіх у своєму прагненні миру та дружбі народів.
2014 рік показав, що спокійно не буде. Десь два роки тому я думав, що росія, можливо, зробить спробу якимись політичними хитрощами захопити Харків або Запоріжжя. Але такого сценарію, який розгорнувся 24 лютого минулого року, я не очікував. «Рускій мір» показав усю свою жорстокість. Ми побачили, що вони прийшли вбивати і нищити всіх.
Я ніколи не думав, що буду свідком таких жахливих подій. Але якби ми, розпочинаючи будь-яку місію чи завдання, знали, що на нас чекає, чи якби у дитинстві нам показали нашу дорогу життя і майбутнє, — то зі страху ми би зробили все можливе, щоб від цього втекти. А так ми не знаємо, що на нас чекає, і це дозволяє зосередитися на тому, що переживаємо саме тепер.
І саме тепер для нас, як для священників, найважливіше — це бути поруч із людьми. Залишатися з ними, тому що людям потрібні священники. І цивільним у храмах, і хлопцям в окопах. Люди хочуть знати, що їх буде кому посповідати перед лицем небезпеки і смерті; що буде кому їх поблагословити. Тож присутність, перебування з людьми — це дуже важливо.
Крім цього, звісно, є ще й інші, не менш важливі способи допомоги. Наші священники і богопосвячені особи роблять ще одну дуже важливу роботу: дбають, щоб нікому не бракувало їжі, ліків, одягу. Дбають про поранених, шукають організації, які би допомогли з проходженням реабілітації чи протезування. Церква робить величезну справу сьогодні.
Багато наших парафіян зараз на передовій. І хлопців, і дівчат. Багато вже загинуло. Багато є поранених. Недавно ми поховали одного парафіянина, який був активістом, відомим адвокатом і кандидатом у мери Запоріжжя; йому було 43 роки. Пішов на війну добровольцем і загинув. Ми поховали його біля нашого храму, як про це просила спільнота. І тепер вони моляться не тільки за нього, але і його просять про допомогу в різних справах, особливо соціальних, бо саме їх він приймав за життя близько до серця.
фінансово.
Щиро дякуємо!
