Свята Клара Ассізька сьогодні говорить ще виразніше: голосом свого Уставу — першого в історії Церкви, написаного жінкою і для жінок, — та своїх революційних життєвих виборів, промовистих для сучасних людей — незалежно від їхньої статі.
У чому ж полягає її революційне мислення?
Непослух рішенню, яке порушує стосунки довіри з Богом, — каже принцип, за який Клара боролося вісім століть тому, — це обов’язок, а не вибір. Це положення підтверджене в Уставі кларисок від 1258 р., який, однак, з волі папи не повинен був вийти за межі кола жінок, що в монастирі св. Даміана називали Клару «матір’ю». Саме так історично і сталося. В Уставі написано:
«Підлеглі сестри (…) твердо зобов’язані слухатися своїх настоятелів в усьому, чого обіцяли Богові дотримуватися і що не суперечить душі та нашим обітам».
Нечувані слова, як на той час! Контекст, тема — і, до того ж, написано жінкою: 800 років тому, підпорядкована патріархальному пануванню від колиски до могили, остання серед останніх, вона вже пророчо виступала за обов’язок не коритися нікому, хто наказує робити зло. Авторитетам — також. Натомість Клара стверджувала: це те, що має називатися послухом Богові.
Автентичну інтерпретацію цих надзвичайно актуальних слів зробили нещодавно сестри з Федерації Кларисок св. Клари з Умбрії та Сардинії. Вони, як спільнота, опрацювали й видали тритомне дослідження про жінку, яку і вони також називають сьогодні Матір’ю («Chiara D’Assisi», вид. «Messaggero Padova», перевидане 2018 р.). Вони розпочали цю працю, щоб заново вслухатися в слова й харизму Клари — і опинилися перед Уставом, відкритим заново як виклик. Його суть становить життя францисканською «найвищою бідністю» у вірності Євангелію. У ХІІІ ст. ця вимога повної свободи здавалася абсурдною, навіть скандальною. І на це сьогодні вказує дослідження спільноти кларисок.
«Припускається, — написано про послух у томі «Євангеліє як форма життя», — що коли рішення виходить за межі сфери компетенції, то можна і треба йому не підкорятися: непослух щодо неправомірного або несправедливого рішення є послухом істині та цінності, в яких рішення мало бути посередником, але не було ним».
Тому життя, яке сьогодні знову набирає форм завдяки історичним та документальним дослідженням кларисок, — це не життя жінки, яка вибирає умертвіння, споглядання й відречення від світу, очікуючи на інші, позаземні сфери. Її рішення, передане сьогодні нам, навпаки, було вибором людини, що бореться у світі, навіть у клаузурі. Вибір цілісної любові вимагає також боротьби, щоби зберегти любов.
А Клара вчила і вчить, що найгостріша зброя бійця — це право нічим не володіти. Клара довго боролася за те, щоби привілей бідності (privilegium paupertatis) став законом. Вона боролася насамперед за те, щоб він був щитом для тих, хто хотів слідувати францисканському способу життя. Він дістав офіційне визнання 1228 р., коли папа Григорій ІХ написав до монахинь св. Даміана: «Зміцнюємо (…) вас у прагненні до найвищої бідності, визнаючи, що ніхто не може вас примусити отримувати блага»( Sicut Manifestum Est, Perugia, 17 вересня 1228 р.).
Той, хто бореться, — пояснювала Клара принцесі Агнесі Чеській, — має бути нагим, щоби противник не мав за що вхопитися. Привілей бідності дозволяє вислизнути з рук ворога, незалежно від того, як сильно він атакуватиме. У цьому образі немає нічого рабського. Видно силу, рішучість. Навіть спритність. Сьогодні право нічим не володіти також ставлять під сумнів. Володіння в цивілізації компульсивного споживання є новою суспільною «чеснотою» і джерелом рабства. Клара, чий голос сьогодні знову дають змогу почути бідні сестри, каже: володіння — це не чеснота. Також нею не є послух під впливом насильства щодо вільної совісті.
Якби хтось хотів іще більше довести інтегральну сучасність Клари, то хай пригадає інший її войовничий винахід. 1230 року папська була «Quo elongati» фактично відокремила Клару та спільноту Сан-Даміано від духовної опіки Менших Братів Франциска. Клара відіслала також братів, які приносили «бідним самітницям» їжу за клаузурою. І ніхто — бо вона мала привілей бідності — не міг звинуватити її в непослуху, відмовляючи матері у праві на протест. Перемогли вони, бідні (і клаузурові) малі сестри від св. Даміана! Непокірні в покорі Богові, вони також засівають наше майбутнє.
Переклад CREDO за: К’яра Ґраціані, Opoka
фінансово.
Щиро дякуємо!
