Екзорцист: найнебезпечніша форма окультизму — це «католицька магія»

Чи сьогодні таке буває, що хтось підписує угоду з дияволом? Як відрізнити одержимість від іншого виду поневолень або від психічного захворювання? У чому суть екзорцизму?

До вашої уваги — розмова з о. Янушем Ченчеком, координатором екзорцистів при польській Конференції єпископату.

— Італійською вийшла книжка «Екзорцисти проти сатани», в якій вміщено також інтерв’ю з Папою Франциском. Святіший Отець звертає увагу на те, що сатана не має влади над людиною, якщо людина сама не віддасть її добровільно. А як справи доходять аж до укладення пакту з дияволом?

— Форми можуть бути вельми різними. Від свідомого підписування так званої «угоди з сатаною» — до моральної невпорядкованості, коли ми теж перебуваємо під впливом злого духа.

— Людина справді спроможна підписати таку угоду?

— Кажучи узагальнено, люди здатні відійти від особового Бога, щоб віддати себе в лапи різних форм окультизму. Я тут говорю не про якісь дикі кочові племена, але про людину освічену, представника західної цивілізації. Не хочу наводити прикладів, бо однакові симптоми не завжди означають те саме захворювання. А крім того, наводячи конкретні приклади, я би міг когось наштовхнути на думку, що він «підписав угоду» з сатаною, тоді як нічого такого насправді не відбулося. Люди, які звертаються до мене, страждають: і фізично, і духовно. Для багатьох це медіальна тема — але не для мене.

— У згаданій книжці Папа відзначає потребу зберігати боязнь і смирення у боротьбі з дияволом, оскільки він — створіння дуже розумне й хитре. Він здатен увійти в людське життя, коли нам забракне чуйності. Які це можуть бути ситуації?

— Спектр цього необмежений. Починаючи з того, що людина облишає щоденну молитву, і закінчуючи усвідомленими вчинками, залежностями, поневоленнями тощо. На мою думку, Папа звертає увагу на те, як важливо дати визначення поняттю гріха і зла. Гріх — це свідоме, добровільне чинення зла. Щоби зло стало гріхом, мають бути виконані ці дві умови: свідомо і добровільно. Тим не менше, зло, яке не є гріхом — бо було несвідомим або недобровільним, — у своїх наслідках мало чим відрізняється від гріха. Приклад — може, банальний. Перша ситуація: я належу до людей, які жестикулюють під час розмови, і випадково вдаряю когось по обличчю. Друга ситуація — я просто підходжу і ні сіло ні впало б’ю когось в обличчя. Певно, не потрібно пояснювати, що є злом, а що — гріхом; однак людині, яку вдарили, болітиме однаково. Сатані як привід для дії вистачить що завгодно. Ось про цей брак чуйності говорить Папа.

— Вчення про існування сатани сьогодні висміюють; але такі практики, як окультизм чи магія, маються цілком добре. Чи це не парадокс?

— В принципі, так; і варто себе запитати, чому воно так. По‑перше: чимало віруючих не знають Десяти заповідей. Так, вони спроможні перелічити якісь розрізнені заповіді; але не знають, чого конкретно Господь Бог через них очікує. Один чоловік зізнався мені, що не молиться щодня. Коли я запитав його, а що — на його погляд — у цьому поганого, він не зумів відповісти. Якщо ми не помітимо зла у своїх учинках — не матимемо мотивації їх змінити. Цю думку містить знаний нам опис первородного гріха. Коли Єва захищається від нього, дивлячись на заборонений плід, — вона бачить тільки те, що плід принадний з виду. Вона не бачить того, що станеться, коли вона його зірве. Чимало зла ми скоюємо тільки тому, що не замислюємось над наслідками, які раніше чи пізніше з’являться. Так може бути і з окультизмом.

— Ви бачили його наслідки?

— Складно відповісти, бо ж вони не завжди мусять бути логічно пов’язані з практикою. Скажемо так, що люди, які ходять до ворожки, якось «раптом» помічають у собі релігійну байдужість. Раптом у них більше немає потреби в молитві; вони неспроможні на ній зосередитися. Однак не в усіх усе так само. Тут не вийде, як при хворобі, сказати: червоне горло, температура — ясно, грип. Наслідки окультизму кожен може переживати по‑своєму. Окрім того, вони не завжди вражаючі, видовищні. Всупереч тому, що загалом говорять і думають, сатані справді не потрібна реклама. Він воліє діяти в кабінетній тиші.

— Отже, не роблячи реклами сатані, перейдімо до того, що може бути зброєю в боротьбі з ним. Чим, власне, є екзорцизм, хто його може здійснювати і хто його потребує?

о.Януш Ченчек. Henryk Przondziono /Foto Gość

— Так званий великий екзорцизм може здійснювати тільки священник, якого призначив єпископ. Є також малі екзорцизми; я, однак, волію використовувати визначення «молитва про звільнення». Її може прочитати будь-який священник, і навіть мирянин. Тільки священник, призначений єпископом на екзорциста, може звернутися до сатани безпосередньо словом «вийди». В інших випадках це має бути молитва, сформульована «в ім’я Ісуса Христа…» тощо, коли інші люди просять Спасителя звільнити того, хто цього потребує.

— Як відбувається екзорцизм?

— Це «нудний» 45‑хвилинний молебень.

— Якби це було так нудно, то не стало би темою стількох фільмів чи документів!

— Я не буду висловлюватися на тему цих фільмів, бо не хочу нікого образити. Загалом — так, бувають видовищні прояви злого духа; але насправді це найменш важлива частина цього молебню, яка є тільки вираженням безсилля сатани і спробою відволікти від того, що становить суть служіння. Цей обряд визначений «Римським ритуалом». І насправді то нічого особливого не потрібно робити — тільки помолитися.

— Як Ви почуваєтеся після екзорцизму? Чи, наприклад, Ви змучені?

— Молебень — це певне зусилля: і фізичне, і емоційне. Щоправда, ми стараємося не ототожнюватися з тими, кому служимо, але це не завжди вдається. Я не можу байдуже пройти обік людського страждання. Інколи я і справді почуваюся втомленим; але є і такі моменти, коли я просто виконую служіння так добре, як лиш можу, і чекаю, що відбуватиметься.

— Як відрізнити одержимого від поневолень іншого роду чи психічно хворого?

— Розпізнання — це перший етап служіння екзорциста; він складний і виснажливий. Тому що треба розпізнати, чи ця людина вимагає душпастирської опіки, чи тут потрібен екзорцизм, а може, духовне керівництво чи сповідь. Якщо з’являються якісь сумніви — чи те, з чим я маю справу, стосується тільки духовної природи, — то я відсилаю до психолога, психіатра, невролога. Коли виявляється, що це поєднання психічного і духовного — ми пробуємо, у співпраці зі спеціалістами, допомагати різнопланово. Це справді тривалий і складний процес, бо супроводжується численними «але». Після розпізнання й молитви настає черговий важливий етап: підтримка людини в поверненні до повноти сил фізичного і духовного здоров’я. Інколи я роблю це сам, інколи відсилаю до якоїсь спільноти.

— Це серйозне служіння. Зрештою, ідеться про життя — вічне життя.

— Це величезна відповідальність, тому поспіх тут небажаний. Я розумію людину, яка до мене приходить, дуже страждає і хотіла би бути зціленою одразу. Однак я повинен показати, що її проблема — це наслідок не того, що трапилося вчора, але що триває вже певний час і за одну мить не зникне.

— Як сьогодні говорити про ці справи, щоб не впасти у перебільшення, щоби сатана в чиїхось очах не виріс до божка, сильнішого за Господа Бога?

— Так, із цим справді проблема. З одного боку — як бачите, я з Вами розмовляю, бо така потреба є. З другого — я стараюсь не наводити прикладів, а більше проголошувати катехизу, в якій доводжу до розуміння, що сатана це духовне створіння, особове, і що він є ворогом Бога, а не людини. Людина для нього — тільки засіб, за допомогою якого він хоче вцілити в Бога. Диявол знає, що безпосередньо Богові він жодної кривди не зробить. Однак він розуміє, що якщо знищить людину, то — говорячи сучасною мовою —  сильно Бога «дістане». Треба пам’ятати про те, що Господь Ісус переміг сатану. Якщо ми будемо триматися Ісуса — диявол небагато що зможе нам зробити.

— Що є найкращою зброєю проти злого духа?

— Це банально прості способи, які — принаймні, теоретично — ми всі знаємо змалку. Перший — це щоденна молитва. І я одразу поспішу відповісти тим, хто стверджує, ніби не має на це часу. Під час великопісних реколекцій, проголошуючи науку для дітей, я зробив маленький експеримент. Попросив їх увімкнути в телефонах секундомір, коли ми з ними молилися «Отче наш», «Радуйся, Маріє», «Слава Отцю» і «Ангеле Божий». Все це зайняло в нас 1 хвилину 24 секунди.

Другий спосіб — недільна і святкова Меса і Причастя.

Третій — добре підготована і пережита сповідь, найкраще — щомісячна. Це дуже важливий пункт, бо якщо ми говоримо про окультизм — а отже, якусь форму магії, чарів тощо, бо найчастіше до цього зводиться, — то найнебезпечнішою є його католицька форма.

— Уточніть, будь ласка, що таке той «католицький окультизм»?

— Це передовсім єресь, прихована в запитанні «яка молитва найефективніша». Звісно, Господь Бог із певними молебнями — наприклад, Коронкою до Божого Милосердя — пов’язав певні особливі благодаті; але не забуваймо, що то не Коронка має нам щось дати, а Бог. На жаль, чимало людей переконані, що певний порядок дій, пов’язаний з особами, місцем, або вимовляння якоїсь формули гарантують їм те, що вони хочуть мати. Вони не усвідомлюють, що це — спроба підпорядкувати собі духовний світ; припущення, ніби я можу примусити Бога до послуху. Окрім того, з так званою католицькою магією ми маємо справу також у Таїнстві покути і примирення.

— Неймовірно. Чи це взагалі можливе?

— Звісно. По-перше: скільки з нас виконують усі п’ять умов доброї сповіді? Потрібно звернути увагу на те, що сповідь — це тільки один з елементів Таїнства покути і примирення. Найчастіше ми обмежуємося тільки сповіддю — а це помилка. Варто себе запитати про те, коли я востаннє робив солідний іспит совісті, а не так званий «стандартик» на кшталт «не молився, говорив погані слова»? Але ж якщо немає доброго іспиту сумління, то як я можу жаліти за гріхи, якщо не знаю, за які? Як я можу виправитися, коли не знаю, з чого? Як було з сильним рішенням виправитися: чи мені вдалося його дотриматися хоч хвилину? А може, я сказав щось за принципом «обіцянка-цяцянка», а наївний Бог утішився? Ось тільки з цього не Бог тішиться, а диявол. Зрештою, а що з відшкодуванням ближньому: коли я востаннє після сповіді перепросив своїх домашніх за свої вибрики, злі слова, погляди?

Сьогодні сатана забирає у нас ці три згадані цінності. Молитва стає «нудною», безплідною, Свята Меса — «задовгою», з нудними проповідями. Ну і зрештою — а навіщо сповідатися якомусь дядькові в сутані, він же такий самий грішник, як я, або і ще гірше: злодій, педофіл тощо. Прошу, пам’ятайте, що сатана — розумний і ніколи не робить нічого без причини. Якщо він хоче у нас щось відібрати, то не тому, що воно немудре, — але він знає, що без молитви, Святої Меси, сповіді ми в його руках стаємо беззахисними, як немовлята. Тому не відмовляймося добровільно від захисту, який нам дає Господь Бог.

Opoka